Чим розважитися галицькому шляхтичу перед повстанням Хмельницького
Ви — вельможний пан Рогальський. Ваш далекий предок одержав герб Рогаля, коли врятував короля Болеслава Кривоустого від дикого буйвола, а ви на початку 17 століття киснете на родинному хуторі неподалік Львова. Які розваги може запропонувати вам Річ Посполита у час свого розквіту, до руйнівних війн з українцями і шведами? Розповідає Ірина Даневська — авторка історичних романів «Німецький принц Богуслав Радзивіл» і «Генерал короля Богуслав Радзивіл».
1. Звані і незвані бенкети
Найпростіший спосіб розвіяти нудьгу — це покликати до своїх Рогалів гостей, або самому податися гостювати до родичів чи сусідів. Окрім традиційних родинних свят (іменини, хрестини), було заведено їхати з відвідинами у неділю після церкви або костьолу, на Великдень, День Святого Стефана, Запусти, День святого Андрія тощо.
Плюси: Гостинність у Речі Посполитій свято шанується. Нагодують і напоять від пуза.
Мінуси: Вибір страв та напоїв у сусідів не кращий, аніж на вашому столі (каші, боби, свіжі чи мариновані огірки, капуста, ріпа, гриби, яйця, свинина, копчена оленина, риба, пиво). Та й з сусідами ви через нудьгу давно розсварилися.
2. Застілля у магната
Для залежного шляхтича запрошення на бенкет до покровителя — це щасливий квиток у принадний світ розваг. Можна обійтися й без запрошення: багато хто з магнатів тримав відкритий стіл для заїжджих гостей, а знайти привід для відвідин палацу було неважко.
На звані обіди до князя Василя-Костянтина Острозького часто запрошували всю околишню шляхту. За столи сідали до тисячі гостей, тож накривали їх у спеціально зведених дерев’яних павільйонах. Присутніх розважали італійські музики і придворний ненажера — він видовищно поглинав їжу та збуджував апетит у гостей. Подавали до 20 перемін страв і дорогі європейські вина. Рештки віддавали челяді.
Гостей княгині Анни-Алоїзи Острозької веселили двійко карликів та дві карлиці. Литовський князь Альбрехт Станіслав Радзивіл улітку 1643 року став свідком подібної шоу-програми у Підгорецькому замку свого друга, магната і коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського:
«У костелі в Підгірцях, усім на посміх, брали шлюб потворні карлик і карлиця. Після цієї нечуваної й дуже кумедної церемонії молоді сіли з нами за один стіл і брали участь в урочистих танцях. Що діялося між ними потім, сміх не дає змоги написати».
Шляхту розважали також лицедії, вчені ведмеді, силачі. Влаштовували лицарські змагання. Грали в «опудало», тобто верхи цілили списом у дерев’яне серце ляльки або зносили шаблею її солом’яну голову. З коня списом зривали підвішене кільце, стріляли з луків та мушкетів.
Плюси: Приготовані найкращими кухарями страви з дичини і червоної риби, могли подавати черепах і устриць, кав’яр, різноманітні східні спеції, інжир, оливки, апельсини; мед-вино-пиво рікою, танці в товаристві гарненьких панн із супроводу дружини магната (свою дружину можна лишити вдома), плітки і розваги.
Мінуси: Розсаджують за походженням і впливом, себто можна посісти ганебне місце у кінці столу. Про побутові зручності за навали гостей треба забути, ночувати доведеться просто неба у тому ж возі, на якому приїхав.
3. Весілля чи похорон. Або й те, й інше
Це найлюдніші церемонії, куди міг потрапити посередній шляхтич. Тривали кілька днів, а то й тижнів. Проводилися з помпою і потребували величезних витрат.
Наприклад, похорон Станіслава Конєцпольського у його резиденції в галицьких Бродах коштував 100 тисяч злотих — вартість невеликого міста. Тож навіть заможні люди намагалися мінімізувати церемонійні видатки. Через це доходило до правдивих комедій.
У жовтні 1642 року пішла з життя Катерина Замойська з роду Острозьких, донька волинського воєводи і вдова коронного канцлера. За місяць у Замості відбувся похорон. Прибула величезна кількість шляхетних родичів, а також духовні особи зі львівським архієпископом на чолі. Для гостей щодня вбивали 100 волів, про інші видатки можна тільки здогадуватися.
За п’ять років Олександр Конєцпольський накаже попри волю короля відібрати хутір Суботів у Богдана Хмельницького. Козацький сотник одержить принизливу компенсацію в 150 злотих. Так розпочалася війна.
Аби не вгачувати такі гроші ще раз, наступного дня після погребальної церемонії розпочалися перемовини про укладення шлюбу між донькою небіжчиці Йоанною і сином гетьмана Конєцпольського, а також суперечка Конєцпольських щодо величезного спадку Замойської з князем Єремією Вишневецьким, чоловіком її старшої доньки Гризельди.
Урешті сторони залагодили майнові питання і домовилися про шлюб. На третій день після похорону костел у Замості став місцем урочистостей: львівський архієпископ обвінчав Йоанну Замойську з коронним хорунжим Олександром Конєцпольським, який одержав величезний посаг у 500 тисяч злотих. Весілля тривало два дні, але через жалобу «без музики та співів».
Плюси: Нудно не буде.
Мінуси: Дорого. На весілля дарували гроші або ювелірні прикраси, посуд, меблі, коштовні тканини, одяг. А в п’яній бійці на похороні за гостини можна було сплатити власним життям.
Так, у червні 1641 року ховали князів Вишневецьких: Юрія та його батька Костянтина. Наступного дня зять покійного Костянтина, дрібний королівський управлінець Петро Шишковський, необережно назвав свою дружину Теофілу Вишневецьку неприємним для родини словом у розмові з магнатом і полководцем Єремією Вишневецьким. Спалахнув бій на шаблях, стріляли з мушкетів. П’ять чоловіків загинули.
Традиції сексу на селі:
Як робили і не робили дітей в українському селі 17–19 століть.
4. Любовні пригоди
Попри те, що Статут 1588 року гарантував смертну кару за підтверджені трьома свідками перелюб і зґвалтування, листовні пам’ятки 17 століття щедрі на згадки про адюльтери у шляхетських колах.
Любовний зв’язок майбутнього польського короля Яна Собеського, а тоді власника кількох міст і сіл у сучасних Львівській та Тернопільських областях, з Марисенькою Замойською розпочався ще за життя її чоловіка. Сифіліс зробив красуню вдовою, і роман завершився щасливим шлюбом. Другому чоловіку Марисенька народила 14 дітей, щоправда, через вроджену хворобу лише чотири з них пережили дитячі роки.
Натомість кепсько скінчилася історія залицянь службового шляхтича Гарбовського і писаря Тишовського до панни з оточення княгині Маріанни Корецької. Драму наводить у своєму «Щоденнику» князь Альбрехт Радзивіл:
«Панна, кохаючи більше писаря, ніж шляхтича, пообіцяла за нього піти, і в надії на майбутній шлюб, попередила не раз шлюбні урочистості. Тимчасом, коли вона нареченого вночі очікувала, покойовий Гарбовський, будучи напідпитку, став її силувати; вона ж опиралася, не піддаючись йому, за чуприну тягала. Писар, на крик нагодившись, утік, а тим часом домочадці набігли, їх розборонили і доповіли князю.
Дня третього ту справу судили, і всіх трьох удекретували на смерть. Покойового кат не стяв, бо в плечі мечем ударив, живий був, коли його як умерлого до церкви руської занесено, потиху хлопця просив, щоб подав йому пити; про що почувши пан наказав його в труні до францисканців перенести, і коли його несено, з наказу панського так йому в голову стрілено, що мозок виприснув; він же, б’ючи ногами, верхню дошку труни вибив. А того писаря відразу кат стяв, панні ж тільки шию ранив, вона ж обіруч стиснула свою голову і, очима вбік глянувши, на землю впала і померла».
Плюси і мінуси: Очевидні.
5. Повії
Послугами повій у Речі Посполитій користувалися усі: простолюд, духовенство, вояки, шляхта, магнати і навіть королі.
Король Ян Собеський пліткував у листі до дружини Марисеньки: «Князі Міхал Казимир Радзивіл та Дмитро Вишневецький бавили у панни Конкордії, хоча останній має молоду, гарну і люблячу дружину».
Подейкували, що король Ян-Казимир по Берестецькій битві скинув напругу у львівському лупанарії «На мостках». Поет і коронний підскарбій Анджей Морштин у вірші назвав цей бордель серед найкращих у всій Речі Посполитій поряд із закладами у Любліні, Варшаві та під Краковом.
Існування легальної проституції в католицькій державі виправдовували висловом святого Томи Аквінського:
«Заберіть із суспільства публічних жінок, і розпуста заповнить його всілякими заворушеннями. Повії в місті подібні на відхоже місце в палаці; якщо знищити відхоже місце, палац стане брудним і смердючим».
Найдешевші повії працювали в шинках, де були кімнатки для любовних утіх, і супроводжували війська. Дорожчі розважали в міських лупанаріях, елітні користувалися послугами звідниць.
Плюси: Цілком законно, на відміну від подружньої зради. Дешево, повію у Львові можна було купити за 15 грошей.
Мінуси: Венеричні хвороби. З 16 сторіччя Європу тероризував сифіліс.
