Хлопчикам видаляли статеві органи і вставляли трубочку для сечовипускання. За це раби одержували шанс піднятися до вершини влади у наймогутнішій державі Європи, Африки і Близького Сходу. Приголомшливу історію євнухів розповідає авторка книжок «Роксолана: міфи та реалії», «Листи Роксолани: любов та дипломатія» та роману «Хатідже Турхан» Олександра Шутко.

Уже 4000 років тому правителі Ассирії наказували каструвати вищих чиновників, аби ті не думали про захоплення трону і заснування власної династії. Пізніше видаляти чоловікам статеві органи стали також з ритуальною метою. Ассирійці вважали, що богиня Ку-Баба дарує рослинам плодючість. Жерці мали навзаєм пожертвувати богині свої статеві органи.

Припускають, що поклоніння Ку-Бабі з часом переродилося в шанування Матері богів Кібели. Після війни проти Ганнібала цей східний культ запозичили в Римі. Високо цінуючи чоловічу силу, громадянам республіки та навіть їхнім рабам проходити кастрацію забороняли — жерцями Кібели були іноземці.

Рим підкорили варвари, і в 4 сторіччі новою столицею імперії став Константинополь. Там не цуралися азійських традицій — потужну фракцію при дворі складали кастровані чиновники. Євнух вірменського походження Нарсес прославився як полководець і дипломат, а 532 року врятував імператора Юстиніана під час повстання партій іподрому.

1453 року турки захопили Константинополь і зробили місто столицею Османської імперії. Як коштовні дарунки султану євнухів туди доправляли намісники Єгипту.

А ви ким хочете стати, коли виростете?

Серед видів кастрації було позбавлення яєчок, члена або всього разом. Євнухам відрізали яєчка до середини 15 сторіччя, коли султан Мехмед II побачив, як мерин покриває кобилу. Відтоді служити до султанського гарему брали тільки чоловіків з повністю видаленими статевими органами.

Для перетворення обирали хлопців, в яких ще не почалося статеве дозрівання. Ідеальним віком вважали 8 років. Жертву прив’язували до столу, орган перетягували мотузкою і різали гострим лезом. Рану припікали розжареним залізом або заливали смолою, у канал для виведення сечі вставляли бамбукову трубочку. Потім дитину на кілька днів закопували до шиї в гарячий пісок.

Загоєння і нестерпний біль при сечовипусканні тривали кілька місяців. Чимало кастрованих помирало від шоку, втрати чи зараження крові. Решта набувала тонкий голос, жіночні риси і будову тіла, а також довічне нетримання сечі через відсутність члена.

Кастрація. Ілюстрація з перського трактату про хірургію, 1466 рік. Джерело: Bibliothèque Nationale, Paris, France

Добре законспіровані коханці

Фізичні страждання дещо компенсував комфорт подальшого життя. До поважної посади в адміністрації гарему євнухи мали подолати кілька ступенів ієрархії (від охоронців до слуг і наглядачів), тож багато років мешкали у тісних бараках. Але навіть такі умови були небаченими в місцях, звідки забрали хлопців. Зрештою, вони могли дослужитися до посади і заробити на власну резиденцію, або ж звільнитися зі служби і … одружитися.

Це були покалічені чоловіки, але чоловіки. Через плітки про їхню майстерність в оральних пестощах і використанні секс-іграшок у 17 столітті кастратам заборонили мешкати поряд з підопічними жінками.

Збереглися скарги наложниць, яких віддали з султанського гарему в дружини командирам яничарського корпусу, начебто в ліжку ті виявилися гіршими за євнухів. Сестра султана Сулеймана Пишного навіть вийшла за кастрата заміж. І вона не була така одна.

Євнух, змушений покинути султанський гарем через сильний потяг до жінок, писав у спогадах: «Це відчуття ставало таким сильним, що мені хотілося торкатися, обіймати, кусати губи, груди, стегна прекрасних наложниць, які навіть не думали прикривати поряд зі мною свої оголені тіла. Я відчував себе збудженим биком, тому вирішив піти з гарему та одружитися. Жінка, яка вийшла за мене, була вірною та відданою дружиною. Я впевнений, що від близькості з нею отримував значно більше насолоди, аніж звичайний чоловік».

«Гравці в манкалу», Йоганн Самуель Мок, 1730-1735 роки. Вважається, що на картині зображені євнух і наложниці. Джерело: Національний музей у Варшаві

Black Power!

Пророк Магомет заборонив мусульманам каструвати людей, аби не втручатися у волю Аллаха. Тому бізнес з постачання євнухів належав християнам. Перші сто років після завоювання Стамбула більшість службовців імперського гарему були білими. Хлопчиків забирали на підкорених землях Балкан і Кавказу з родин, що не могли сплатити джизію, податок з іновірців.

Імперія багатіла, зростали вимоги жінок до комфорту, у монарха більшало нащадків. Це стимулювало попит на кастратів. У другій половині 15 сторіччя в гаремі працювало 20 охоронців і служників, на початку наступного стане 40, далі часом буде по 600–800.

За султана Мурада ІІІ перевагу стали надавати чорношкірим євнухам. Рабам, взятим у Судані, вирізали статеві органи православні в Ефіопії та копти в монастирях Єгипту. Кастрований африканець коштував дорого, дорожче за вродливу християнку. Незабаром африканські євнухи отримали при дворі чисельну перевагу і найважливішу роботу. Білим тепер довіряли тільки зовнішній периметр і приміщення для чоловіків, чорні доглядали гарем і особисті апартаменти султана.

Начальник чорних євнухів кизляр-ага формально керував персоналом гарему і палацу, а фактично був найважливішим посадовцем в державі після великого візира і головного муфтія.

Влада — це гроші. Гроші — це влада

Могутність кизляр-аги живилася впливом гарему і насамперед валіде, матері правителя. Вплив ніколи не був слабким, а в 16—17 сторіччях визначав курс імперії. Цей період Жіночого султанату започаткувала кохана дружина Сулеймана Пишного, українка Хюррем-Роксолана.

Лише кизляр-ага мав одночасно доступ до султана і до гарему, передавав усі повідомлення між ними і таким чином контролював найважливіший канал комунікації. Він знав усе, і був найбажанішим джерелом інформації для європейських послів, від яких отримував чималі хабарі.

Втім жодний хабар не міг принести так багато грошей, як доручений начальникам чорних євнухів контроль над вакфами. У цих фондах збирали земельні ділянки і нерухомість, а прибутки від користування cпрямовували на доброчинні справи. Кизляр-ага пильнував за багатими вакфами, через які імперія фінансувала утримання священних міст Мекки і Медіни, за вакфами кількасот мечетей і особистими вакфами жінок султана. Так після смерті грекині Василіки, молодшої дружини Ахмеда I, в управління євнухів перейшли Афіни.

Керуючи величезною власністю, кизляр-ага щомісяця одержував по 20 тисяч куруш (понад $ 1,5 мільйони) і налагоджував по всій імперії широку мережу корупційних зв’язків.

«Кизляр-ага, начальник чорних євнухів і перший охоронець гарему», Френсіс Сміт, 1763–1779 роки. Джерело: Yale Center for British Art / Google Art Project
Євнух у султанському гаремі. Ілюстрація: Pixabay

Тягар білої людини

Цікавий зразок кар’єри білого євнуха подає біографія Газанфера. Він походив з Венеції, але хлопчиком був з родиною захоплений в морі османськими піратами. Мати з доньками відкупилася, а Газанфер з братом Джафером потрапили до Стамбула, вивчилися в палацовій школі та зблизилися зі спадкоємцем Селімом, сином Хюррем-Роксолани і Сулеймана Пишного.

Кар’єру султанського придворного чоловік з членом зробити не міг, і вже в дорослому віці брати наважилися на кастрацію. Після операції Газанфер став слугою фаворитки і майбутньої дружини Селіма — Нурбану. Їх поєднувало походження. Вважають, що Нурбану була донькою венеціанського губернатора грецького острова Парос.

Зійшовши на престол, Селім призначив Газанфера капи-агаси, начальником білих євнухів і охорони палацу, а Джафера — хаз-одабаші, розпорядником приватних апартаментів султана. Новий правитель мав прізвисько П’яниця і за кілька років помер. Наступником став син Нурбану. Валіде сконцентрувала в своїх руках чималу владу, успішно інтригувала проти великого візира і листувалася з європейськими монархами. Очевидно, вона вплинула на те, аби після відставки Джафера місце хаз-одабаші зайняв його брат.

Вперше в історії одна людина займала ці високі посади одночасно. Газанфер перетворюється на найближчого радника Мурада ІІІ, а після його смерті має великий вплив на Мехмеда ІІІ. Євнух накопичив чималі статки, запросив до Стамбула матір і переконав сестру прийняти іслам. Однак репутація сірого кардинала має зворотній бік. 1603 року через зменшення жалування збунтувалися яничари. Під загрозою смерті султан погодився на їхню вимогу стратити Газанфера.

Гробниця Газанфера у Стамбулі та побудована за його заповітом релігійна школа. Фото Олександри Шутко

Того ж року Мехмед ІІІ помер від хвороби. Третім головним євнухом в гаремі його сина Ахмеда 1605 року став босняк Хаджи Мустафа. Після кастрації хлопця виховували у Йемені, що дозволило білій людині очолити чорних євнухів.

На цій посаді Хаджи Мустафа здобув славу мецената — підтримував поетів, архітекторів та здібних державних службовців. За його сприяння здійснилася мрія 19-річного Ахмеда І про будівництво величної Блакитної мечеті на площі Іподром. На заваді стояв головний муфтій, який застерігав від витрат у часи фінансової кризи, коли всередині країни тривало селянське повстання, тільки-но завершилася важка війна з Австрією і тривала війна з Персією. Хаджи Мустафа переконав його аргументом, що саме ці складні обставини вимагають умилостивити Аллаха.

Блакитна мечеть стала візитівкою Стамбулу. У внутрішньому дворику можна побачити напис — присвяту султанові Ахмеду і кизляр-азі Хаджи Мустафі. Вперше в імперській мечеті увічнили ім’я людини, яка не належала до роду правителів.

Хаджи-ага (праворуч). Кадр з телесеріалу «Величне століття. Кьосем» / Tims Productions
Підписи євнухів на документі фонду благодійного комплексу Хасекі у Стамбулі, що був заснований Хюррем-Роксоланою. Фото Олександри Шутко

Заколот кастратів

У 17 столітті євнухи отримали найбільшу силу. Маючи доступ до величезних грошей фондів-вакфів і відповідний вплив, вони насмілювалися втручатися в династійні чвари і визначати кандидатів на престол.

1617 року Ахмед I помер від тифу. Хаджи Мустафа допоміг вперше в історії Османів передати владу не сину попередника, а брату — Мустафі I. За три місяці, коли божевілля султана стало надто очевидним, кизляр-ага умовив муфтіїв визнати його недієздатним і сприяв сходженню 13-річного Османа II.

1651 року наставник неповнолітнього Мехмеда ІV, чорношкірий євнух Узун Сулейман, вбив його бабусю і регентку. Тоді в палаці стало відомо, що могутня Кесем-султан хоче отруїти Мехмеда і посадити на трон іншого онука. Вночі Сулейман з підлеглими євнухами зайшов до гарему. Вони відшукали регентку в шафі і задушили мотузкою. Тепер усі найважливіші призначення в імперії відбувалися за протекцією Узун Сулеймана. Якось він побив великого візира, відібрав в нього державну печатку і віддав посаду своєму другу.

Відсунути євнуха змогла лише нова регентка, мати Мехмеда ІV українка Хатідже Турхан. Вона відправила Узун Сулеймана на пенсію до Єгипту. Там доживали віку колишні начальники імперського гарему. Могили тих, хто помер у Стамбулі, розташовані у почесному місці — на кладовищі мечеті Еюба, де поряд поховані члени султанської династії.

Що було далі

  • Втрачати владу кастрати почали тільки в першій половині 19 сторіччя, коли Махмуд II реформував заслаблу Османську імперію за європейським зразком. Султан передав контроль над вакфами спеціальному міністерству, і обмежив повноваження кизляр-аги територією палацу.
  • 1830 року отримали волю всі білі раби, а 1871 року в імперії заборонили торгівлю будь-якими рабами, включно з африканськими. Добровільно в євнухи ніхто не йшов.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter