Основний для Русі торговий маршрут пролягав Дніпром. Лише річкою купці та воїни могли потрапити в Чорне море і доплисти в найбагатше місто Європи — Константинополь. Як це було? Переваги та недоліки середньовічного річкового транспорту перевірили на собі українські реконструктори.

Кінець травня, над Дніпром дме сильний вітер. Тисячу років тому цього чекали з нетерпінням, щоб вітрило допомагало веслярам. Сухопутні шляхи були довгими, важкими і небезпечними через напади кочівників. Найкращий маршрут з Києва до Константинополя пролягав водою і займав 30—40 днів. На південь везли зброю, бурштин, срібло, мед, хліб, хутро і рабів. Назад — тканини, ювелірні вироби, прянощі і скло. Ще активніше човни використовували на коротких відстанях, для сполучення між поселеннями уздовж Дніпра.

Українські реконструктори теж дочекалися хороших вітрів й теплої погоди, щоб зробити перехід за всіма правилами 11 століття.

i

Завдяки гравюрам ван Вестерфельда, ми також знаємо про тренди козацької моди, і як в 17 столітті виглядав Софійський собор.

Судно

Плоскодонний байдак із прямим вітрилом зразка 17 століття за гравюрами Абрахама ван Вестерфельда відтворила київська військово-історична група «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського».

Використовувати човен для реконструкції плавання часів Русі дозволили археологічні знахідки: новгородський човен 13 століття і деснянський кінця 19-го. Порівняння показало, що конструкція річкових суден у слов’ян не змінювалася століттями. Єдиним серйозним удосконаленням були кочета. У 11 столітті кораблебудівники підбирали і вистругували гакоподібний шматок дерева, який кріпили до борту і ставили в нього весло. Козаки використовували нагель: дерев’яну палицю з мотузяною петлею для весла вставляли в вертикальний отвір у борту.

Навіть за мірками раннього Середньовіччя, це невеликий корабель — 11 метрів завдовжки; 2,5 метра — завширшки. Зроблений цілком з дерева, він не може потонути, проте важить 2 тонни і постійно підтікає. Кіля немає, тому байдак погано тримає курс. Такий човен могли використовувати для риболовлі та місцевого сполучення.

Байдак побудований військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського». Фото: Дмитро Гладкий
Байдак побудований військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського». Фото: Дмитро Гладкий
Роботи зі створення плоскодонного байдака військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського».
Креслення плоскодонного байдака створювалися на основі гравюр голландського живописця Абрахама ван Вестерфельда, який на власні очі бачив козацький річковий флот. Фото: Дмитро Гладкий
Байдак побудований військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського». Фото: Дмитро Гладкий
Роботи зі створення плоскодонного байдака військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського».
Роботи зі створення плоскодонного байдака військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського».
Роботи зі створення плоскодонного байдака військово-історичною групою «Курінь Печерської сотні Опанаса Предримирського».

Команда

До моменту відплиття екіпаж складався з 15 учасників українських клубів історичної реконструкції: Ulf bjorn, «Яр Тур», «Гульбище» і «Рарог». Вони представляли варягів, слов’ян, аланів, чия матеріальна культура і побут в 11 столітті були схожими. Тому всі знаходилися в однакових умовах.

Щоб зрозуміти, як розміщували в човні військове спорядження, з собою везли зброю та обладунки. Весь одяг відповідав епосі. Із сучасних благ — аптечка, камера і телефони, якими користувалися лише на опочивку.

Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
Плавання реконструкторів побуту 11 століття на дніпровському байдаку за маршрутом Київ-Трахтемирів-Київ. Фото: Максим Пчелов
i

19 липня 1096 року війська Володимира Мономаха і Святополка перейшли Дніпро в районі Заруба і звільнили Переяславль від половців. Половці пішли, хан Тугоркан загинув. Про це згадується в «Повісті временних літ»:

«Святополк тим часом і Володимир пішли на нього по цей бік Дніпра, і прийшли до [міста] Заруба, і тута перебрели [річку]… і, приготувавшись до бою, рушили на місто… Здійснив в той день Господь порятунок великий… переможені були чужинці».

Маршрут

Човновий перехід стартував від яхт-клубу в київському районі Оболонь вниз за течією. Під мостами, повз Корчувате й Українку команда веслувала у бік Канева, до села Трахтемирів. Тисячу років тому там, де з 1970-х років розкинулося Канівське водосховище, стояло місто Заруб із Зарубським монастирем.

Відразу після старту команда поділилася на три групи по 4 людини. Дві групи працювали на веслах, одна відпочивала. Мінялися кожні 2 години. За кілька днів склад скоротився (травма, необхідність повернутися на роботу). З цього часу веслували всі і весь час.

Прямокутний парус дозволяє використовувати попутний і попутно-бічний вітер. На жаль, зловити такі вдалось лише кілька разів, і тільки на шляху вниз за течією.

  • Швидкість без вітрила за течією — 6 км / год
  • Швидкість з вітрилом за течією — 10—12 км / год

При попутному вітрові, спускаючись вниз за течією, байдак поставив рекорд — 60 кілометрів за один денний перехід. Проблеми почалися на зворотному шляху — проти течії і без допомоги вітрила денні переходи скоротилися до 30 кілометрів.

Відео переходу:

Автор відео: Максим Пчелов

Їжа та ночівля

Джерела 11 століття мовчать про їжу походів. Втім, легко можна припустити, що їжа була простою та калорійною. З собою реконструктори взяли пшоно, гречку, цибулю, фрукти, прості овочі, хліб, сало, сичужний сир, в’ялену рибу, солонину з яловичини та птиці. Також спробували середньовічну тушонку: м’ясо протушкували в глиняному горщику і залили шаром жиру, який застиг і утворив кришку. Під шаром жиру м’ясо не псувалося, горщика вистачило на кілька днів. Воду зберігали в дубових бочках, де вона залишалася прохолодною навіть під палючим сонцем.

Вдень — легкий перекус і горіхи. Густо їли лише під час зупинок, вранці і ввечері. Із заходом сонця команда причалювала до берега — розпалювали багаття, вечеряли та лягали спати. Спали реконструктори просто неба на повстяних підстилках, вкривалися плащами й ковдрами. Від комарів рятувалися димом.

Успіх переходу в останній день відзначили давньоруською братчиною. Кожен по черзі пив медовуху з дерев’яної посудини братини і говорив коротку промову. На Русі так скріплювали договори та союзи.

Обід реконструкторів. Фото: Максим Пчелов
Вода в дубових бочках. Фото: Максим Пчелов
Їжа реконструкторів була простою й калорійною. Фото: Максим Пчелов
Приготування їжі на вогнищі. Фото: Максим Пчелов
Обід реконструкторів. Фото: Максим Пчелов
Один з реконструкторів за переконаннями не їв м'ясо, для нього запасли в'ялену рибу. Фото: Максим Пчелов
Із заходом сонця команда причалює до берега — розпалювали багаття, вечеряли і лягали спати. Фото: Максим Пчелов
Братчина. Фото: Максим Пчелов

Як стверджують учасники переходу, всупереч власним очікуванням, всі 6 днів вони не відчували особливого фізичного дискомфорту. Дошкуляли лише мозолі на руках. Робота середньовічного весляра виявився посильною для сучасного городянина. Ми не слабші за русичів і варягів, і це перемога.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter