Не чекай на мене: Історії найвідоміших зникнень (Частина 1)
Щоб увійти в історію, може не вистачити перемог і досягнень. Старий перевірений спосіб надовго залишитися в пам’яті — пропасти безвісти.
Як і більшість героїв WAS, ці люди давно мертві. Втім, обставини їхньої смерті лишаються загадкою. Поплив у далечінь, полетів в Арктику або просто вийшов по хліб — ніхто з них так і не повернувся.
17 століття Генрі Гудзон
Англійський капітан Генрі Гудзон був одержимий пошуком короткого шляху з Атлантичного в Тихий океан і організував кілька експедицій на замовлення торгових компаній. Прохід не знайшов, але зробив безліч відкриттів на території нинішньої Канади, де його ім’я тепер мають протока, затока й річка. У Гудзоновій затоці Гудзон і загинув.
1611 року додому на «Діскавері» повернулися вісім моряків. Роком раніше 12-метровий човен був споряджений Вірджинською і Британською Ост-Індійською компаніями для чергової спроби знайти Північно-Західний прохід.
Моряки розповіли, що сильно страждали під час зимівлі в Канаді через нестерпний характер капітана. Коли навесні крига розкрилася, замість обіцяного повернення до Англії, Гудзон наказав йти на дослідження нових берегів. Спалахнув бунт. Капітана з сином, помічником штурмана і шістьма матросами висадили в шлюпку, давши зброю і запас їжі.
Обставини справи відомі лише зі слів бунтівників, перевірити їх неможливо.
Що було далі: 1631 року мореплавець Томас Джеймс знайшов на одному з островів у Гудзоновій затоці дерев’яну хатину європейського зразка. Є повідомлення, що й інші дослідники пізніше знаходили камені з ініціалами Гудзона.
19 століття Бенджамін Батерст
25-річний аристократ брав участь у важливій дипломатичної місії — британці переконували австрійського імператора Франца I оголосити війну наполеонівській Франції. Місія була лише частково успішною. Австрія виступила проти Наполеона, але швидко була розгромлена. Коли французи підходили до Відня, Батерста відкликали додому.
До морського узбережжя, де він мав сісти на корабель, Батерст пробирався німецькими дорогами. 25 листопада 1809 року він зі слугою зупинився в містечку Перлберг неподалік Берліна. Французи були поруч, і рухатися далі вирішили під прикриттям темряви. Приблизно о 9 годині вечора дипломат вийшов з номера готелю «Білий лебідь», але до карети не дійшов і назавжди зник.
Про халепу стало відомо, коли слуга прибув до Англії. Дружина Батерста відразу ж виїхала до Європи і підняла на вуха німецьку владу. У Перлберзі й околицях провели два масштабних обшуки. У будинку родини Шмідт знайшли дороге пальто Батерста з хутряним коміром, а в лісі — панталони, пробиті кулями в двох місцях, але без слідів крові. З’ясували, що мати і син Шмідти працювали в готелі «Білий лебідь», але довести їхню провину не вдалося. Підозрювані стверджували, що забрали пальто після зникнення британця.
Справа затихла. Журнали писали, що дипломата викрали французи, які розраховували знайти при ньому архів Віденського двору. Місіс Батерст дісталася до Парижа, отримала аудієнцію у міністрів і самого Наполеона. Свою причетність до події вони бурхливо заперечували.
Що було далі: 1852 року, під час знесення будинку в Перлберзі, під порогом стайні знайшли скелет. Череп невідомого був пошкоджений важким ударом. 1809 року будинком володів слуга готелю «Білий лебідь». Заробляв він мало, але якось зумів забезпечити достойне придане двом своїм дочкам.
Хачатур Абовян
2 квітня 1848 року зник літератор, визнаний вже за життя класиком вірменської літератури і засновником нової літературної мови. Вранці він вийшов зі свого будинку до училища, звідки нещодавно звільнився, щоб передати справи наступникові. Тіло ніколи не знайшли.
Письменник готувався переїхати до Тифліса, щоб обійняти посаду директора школи. У нього залишилися діти — 5 і 8 років. Дружина Емілія заявила про зникнення Абовяна лише через місяць.
Письменник, як потенційний революціонер, перебував під наглядом поліції і конфліктував з духовенством через світський характер своїх уроків. Розслідування велося мляво. Губернатор повідомляв, що Абовян в останні дні перед зникненням «перебував в сум’ятній меланхолії» і міг покінчити життя самогубством. Друзі зниклого заперечували, казали що він дуже любив дітей і ніколи б їх не кинув.
У травні 1848 pоку на березі річки знайшли туфель Абовяна, поруч — скелет 15-річної дівчини.
Що було далі: Під час розслідування з’ясувалося, що турок Шафі-бек заборгував письменнику 350 рублів сріблом. Однак опікун сім’ї Абовяна склав документ про відсутність фінансових претензій до Шафі-бека. Вдова Абовяна прожила в Вірменії ще 22 роки і жодного разу не поклала квітів на його умовну могилу.
Нана Сагіб
Ключовий персонаж знаменитої трилогії романів Жуля Верна — «Двадцять тисяч льє під водою», «Таємничий острів», «Діти капітана Гранта» — капітан Немо, індійський принц і конструктор підводного човна. Він був частково списаний з Нани Сагіба. Ким був Сагіб і куди подівся?
Індія 19 століття була небезпечним місцем. Вас могли ні за що принести в жертву богині Калі. Про найжорстокішу секту серійних вбивць читайте в матеріалі Кримінальний рекорд: хто вбив 2 000 000 людей
1857 року проти влади Британської Ост-Індської компанії повстали індійські солдати сипаї і ущемлені англійцями індійські аристократи. Найвідоміший з них — Нана Сагіб, прийомний син прем’єр-міністра (пешви) князівства Маратх в центральній Індії. Компанія не визнавала Нану законним спадкоємцем, а тому відмовлялася виплачувати йому 80 тисяч фунтів на рік за відмову від управління Маратхом.
Загін Нани Сагіба осадив британський гарнізон у важливому місті Канпур. Через 20 днів зневоднені, голодні і поранені англійці капітулювали в обмін на гарантію безпечного відступу. Але солдати попали в перестрілку і були вбиті, а 200 жінок і дітей зарізані після безуспішних спроб повсталих домовитися з Ост-Індської компанією.
Причетність Сагіба до різанини не доведена, але британські газети зробили його уособленням зла. Коли англійці відбили Канпур, на заколотника влаштували полювання. У листопаді 1857 року його слід губиться. 1859 року дружини Сагіба перебралися до Непалу, що могло свідчити про перебування пешви там.
Що було далі: У 1970-х був виявлений і опублікований щоденник індійського аристократа Йогіндри Махараджа. Згідно з цим документом, Нана Сагіб прожив понад 40 років під чужим ім’ям і помер 1903 року. Справжність цього документа була підтверджена 1992 року.
20 століття Руаль Амундсен
Одночасно з Амундсеном Південний полюс намагався підкорити британець Роберт Скотт. Вся його команда загине через дурні помилки. Як НЕ треба підкорювати полюс, читайте в матеріалі Вбивці капітана Скотта: печиво, вовна, мотосани
Норвезький мандрівник Руаль Амундсен — величний. Він першим підкорив Північно-Західний прохід, Південний полюс і повітряний простір над Північним. Амундсену було вже 55 років, коли над Арктикою зледенів і впав вниз дирижабль «Італія» його недруга і конкурента, дослідника Умберто Нобіле. Частина екіпажу загинула, деякі відправилися пішки до Шпіцбергена, а Нобіле з іншими пораненими чекали на допомогу.
18 червня 1928 року разом з кількома помічниками Амундсен вилетів на легкому гідроплані «Латам-47» шукати Нобіле. На той час міжнародні пошукові роботи вже велися повним ходом, і через п’ять днів знайшли основну групу італійців. Нобіле евакуював літак норвезьких ВВС, решту команди – радянський криголам «Красін».
Щодо Амундсена, то в Баренцевому морі знайшли лише рятувальний поплавець і порожній паливний бак. Це все, що дозволило говорити про обставини смерті мандрівника. Останній раз його бачили в гідроплані, що летів у туман. Вважається, що «Латам» був перевантажений, але ніхто точно не знає, чого і скільки Амундсен взяв із собою в останню експедицію.
Що було далі: У звіті про експедицію на Шпіцберген 1936 року британські студенти написали, що на березі однієї з бухт бачили великий квадрат зів’ялої трави — на ній довго стояв намет. Неподалік вони знайшли італійські документи і норвезьку газету, однак нічого з собою не забрали. Можливо, після аварії літака хтось з екіпажу Амундсена зміг дістатися до острова і прожив там кілька місяців, не маючи зв’язку з Великою землею. Що було потім — невідомо.
