Книгу своїх спогадів Генріх Гофман назвав «Гітлер був моїм другом» — і не збрехав. Перевірений кадр, один з перших членів націонал-соціалістичної партії знімав фюрера понад двадцять років і увійшов до його найближчого оточення. Багато бачив, щось зняв, все інше переказав у мемуарах.

Генріх Гофман став вчитися ремеслу фотографа, щойно закінчивши школу. Колесив Європою з камерою, 1909 року заснував ательє в Мюнхені. У Першу світову війну він служив фотокореспондентом в авіації, а після демобілізації вступив у праву організацію «Громадянська оборона», створену для вуличної війни з комуністами.

У лютому 1920 року Німецька робітнича партія — до цього моменту вона складалася менш ніж з сотні людей — проводить в мюнхенському пивному ресторані «Гофбройхаус» свій перший публічний захід. Активіст Гітлер оголошує програму «25 пунктів». Того ж дня за його пропозицією до назви партії додають слова «націонал-соціалістична».

«Ми вимагаємо життєвого простору: територій і земель (колоній), необхідних для проживання нашого народу і для розселення його надлишкової частини», — 3-й пункт програми НСДАП.

Гофман вступить до партії через півтора місяця, але познайомиться з Гітлером лише через два роки.

1. Складна мішень

«Негайно вишліть фото адольфа гітлера крпк платимо $ 100», — таку телеграму 30 жовтня 1922 року Генріху Гофману надіслало американське фотоагентство.

Гонорар здивував, адже за знімок президента Німеччини Фрідріха Еберта тоді платили $ 5. Гофман взявся виконувати замовлення і скоро дізнався, чому пропозиція була такою щедрою. Гітлер нікому не давав себе фотографувати. Це був продуманий хід: ті, хто чув і читав про молодого політика, приходили на мітинги з чистої цікавості, щоб нарешті його побачити. Багато з них поверталися додому прихильниками націонал-соціалізму.

Але ж не обов’язково отримувати згоду на зйомку. По сусідству з фотоательє Гофмана випускалася партійна газета НСДАП Völkischer Beobachter («Народний оглядач»). Він дочекався, коли Гітлер туди приїде, і поставив камеру біля виходу.

«Клац! Цоркнув затвор. Слава богу, вийшло! І наступної миті мене за зап’ястя схопили не надто ніжні руки. Троє супроводжуючих накинулися на мене! Один з них схопив мене за горло, почалась люта сутичка за фотокамеру, яку я хотів зберегти понад усе. Але сили були надто нерівні. З похмурою люттю я дивився, як охоронці виймають і засвічують платівку».

Інша можливість з’явилась лише через кілька місяців. Гофман зустрів Гітлера на весіллі спільного знайомого, вони довго розмовляли про мистецтво. Гітлер пообіцяв, що тільки-но він дозволить себе фотографувати, право першого знімка буде належати Гофману: «Однак прошу вас відтепер утримуватися від спроб сфотографувати мене без дозволу». Гофман погодився і на очах у співрозмовника розбив платівку з кадром, який нишком зробив на весіллі. Відтоді Гітлер став частим гостем в його будинку.

Все було даремно. Наступного року репортеру агентства Associated Press вдалося першому сфотографувати Гітлера і не попастись охоронцям.

Hoffman
Генріх Гофман, 29 листопада 1945 року. Фото: U.S. Army Signal Corps / Library of Congress

Коханки Гітлера:

Гелі Раубаль (1908–1931)

Племінниця Гітлера, застрелилася після сварки.

Марія Райтер (1909–1992)

Спробувала застрелитися, коли Гітлер почав її уникати.

Юніті Мітфорт (1914–1948)

Англійська аристократка. Намагалася застрелитися, коли Велика Британія оголосила війну Німеччині.

Єва Браун (1912–1945)

Дві невдалі спроби застрелитися. Вийшла заміж за фюрера, і вони вчинили парне самогубство.

2. Службовий роман

«Моя наречена — Німеччина», — любив повторювати Гітлер. Романи ніколи серйозно не позначилось на його житті — головною для переконаного холостяка лишалася політика. Не дивно, що коханки Адольфа накладали на себе руки чи принаймні робили такі спроби.

Єва Браун — найвідоміша з коханок диктатора. Стосунки завершили весіллям, але замість шампанського молодята випили ціанистий калій. Їх познайомив Генріх Гофман.

1930 року дев’ятнадцятирічна дівчина влаштувалася помічницею в ательє Гофмана. «Вона зберігала певну дитячу наївність. Блакитні очі і кругле обличчя в обрамленні темно-русявого волосся дозволяли назвати її гарненькою — така собі безособова миловидність, ніби зійшла з коробки шоколадних цукерок», — згадував фотограф.

На роботі Єва і познайомилася з Гітлером, який часто заходив до Гофмана. Лідеру НСДАП подобалася компанія симпатичної веселої дівчини, він часто розмовляв з нею, робив компліменти, іноді дарував сувеніри, квіти, цукерки — але не більше. Втім, Єві і таких знаків уваги вистачило, щоб вирішити, ніби Гітлер закоханий і скоро вони одружаться.

І ось одного разу влітку 1932 року, згадує Гофман, дівчина не вийшла на роботу. Виявилося, що напередодні вона намагалась застрелитись через нехтування Гітлера. Рана виявилася не смертельною. Гітлера ця історія збентежила: після самогубства його коханої племінниці Гелі Раубаль не минуло ще й року.

«— Лікарю, прошу вас сказати правду, — допитувався Гітлер. — Ви не думаєте, що панна Браун стріляла лише для того, щоб покрасуватися в ролі пацієнтки і привернути до себе мою увагу?
— Постріл був спрямований прямо в серце, — сказав лікар.
Коли лікар пішов, Гітлер став ходити кімнатою туди-сюди. Раптом він зупинився і подивився на мене.
— Ви чули, Гофман, — сказав він схвильовано. — Дівчинка зробила це через любов до мене. Але я не давав їй жодних підстав для такого вчинку.
— Схоже, — продовжував він, більше звертаючись до самого себе, ніж до мене, — тепер мені доведеться за нею доглядати. Але це не означає, що я з нею одружуся!»

Так Єва Браун домоглася свого і стала подругою Гітлера.

Hitler Bergoff
Генріх Гофман, Єва Браун і Адольф Гітлер в альпійській резиденції Бергхоф, 1942 рік. Фото: EastNews

3. Ті ж обличчя та сучасне мистецтво

Влітку 1937 року в новому Будинку німецького мистецтва в Мюнхені мала відкритися перша виставка. Відібрати для неї кращі з 8 тисяч представлених творів доручили комісії, до якої увійшли дванадцять професорів. За кілька днів до відкриття Гітлер вирішив проінспектувати виставку, але був розчарований і мало не скасував подію:

«Надіслані роботи ясно показують, що у нас в Німеччині немає митців, чиї картини гідні виставлятися в цьому чудовому будинку!»

Гофман переконав не зупиняти проект і особисто очолив журі. Він добре знав смаки Гітлера і міг передбачити, що той схвалить. Фюрер зневажав будь-який авангард, модернізм, імпресіонізм — такий живопис отримав клеймо «дегенеративне мистецтво». Можливо, Гітлер вважав, що саме через конкуренцію з модерністами його двічі не прийняли до Віденської художньої академії.

Втім, Гофман все-таки зробив спробу захистити сучасне мистецтво. Він вибрав 1,5 тисячі вподобаних фюрером робіт в класичному стилі, але один зал залишив під модерн.

«Коли ми разом увійшли туди, зізнаюся, серце у мене йокало. Гітлер подивився на картину відомого мюнхенського художника. Потім повернувся до мене.
— Хто це тут повісив? — запитав він, і тон його був не дуже доброзичливий.
— Я, гер Гітлер!
— А це?
— Теж я, гер Гітлер, я сам це все вибрав!
— Зняти всю цю нісенітницю, — уривчасто кинув він і розлючений вийшов із зали».

Гофман залишиться керівником відбіркової комісії щорічної Великої виставки німецького мистецтва і буде наповнювати її картинами, які міністр пропаганди Йозеф Геббельс у своєму щоденнику назвав «мюнхенським шкільним кітчем». Відібране «дегенеративне мистецтво» нацистська влада вирішить продавати за кордон — цим проектом теж буде управляти Гофман. До кінця Другої світової фотограф матиме колекцію з 258 творів, конфіскованих в Німеччині і дешево куплених в окупованих країнах, переможці звинуватять його в спекуляції на війні, фотограф відсидить 4 роки.

Hitler and art
Гітлер на виставці «дегенеративного мистецтва» в Мюнхені, 1937 рік. Фото: Wiener Library for the Study of the Holocaust and Genocid / wienerlibrary.co.uk

4. Комплекси Гітлера

Гофман згадує, що найбільше Гітлер боявся опинитися в смішному становищі. Коли він купляв новий костюм або капелюх, спочатку фотографувався і ретельно вивчав знімки. Лише переконавшись, що одяг йому дійсно личить, фюрер з’являвся в ньому на публіці. Він страшно соромився часів, коли носив баварські шкіряні шорти, і попросив вилучити з продажу всі знімки, де позує в них.

Гітлер в баварських шкіряних шортах. Джерело: vintage everyday / vintag.eso.uk
Гітлер в баварських шкіряних шортах. Джерело: vintage everyday / vintag.es

Гітлер був дуже сором’язливий, коли треба було роздягнутись. Його вкрай складно було вмовити зробити рентген, а перед оглядом чи уколом фюрер спочатку випроваджував з кімнати слугу і потім роздягався рівно настільки, наскільки це потрібно було для процедури.

Страх втратити обличчя в очах народу, якщо хтось побачить або сфотографує його в трусах, був нав’язливим. Гітлер добре пам’ятав, як цькували президента Німеччини Фрідріха Еберта та військового міністра Густава Носке за спільний знімок в плавках. За любов оголяти торс Гітлер засуджував Беніто Муссоліні.

На пропозицію побудувати закритий басейн в резиденції Бергхоф Гітлер відповів Гофману відмовою: «Я і так постійно боюся, що який-небудь спритний шахрай причепить [на фотографії] мою голову до чийогось тулуба в трусах!»

«Смішним становищем» могло бути все що завгодно. Одного разу Гітлер забракував свій знімок з шотландським тер’єром Єви Браун. За його словами, великий державний діяч не може дозволити собі фотографуватися з маленьким песиком.

Адольф Гітлер і Єва Браун у Бергхофі. Єва Браун з одним зі своїх шотландських тер’єрів, Гітлер — з німецькою вівчаркою Блонді. Джерело: Bundesarchiv, B 145 Bild-F051673-0059 / CC-BY-SA

У квітні 1945 року Гофман востаннє побуває в бункері Гітлера, а після капітуляції Німеччини його заарештують американці. На Нюрнберзькому процесі його спочатку зарахували до головних обвинувачених, але після серії апеляцій фотографу вдалося скоротити термін ув’язнення з 10 до 4 років. Цей факт став основою легенди про те, що Гофман був агентом радянської розвідки — сьогодні історики не можуть цього ані довести, ані повністю спростувати.

Після виходу з в’язниці у 1950-му він проживе ще 7 років в селі під Мюнхеном, встигне написати книгу. Він не буде відхрещуватися від Гітлера, але стане брехати про свою аполітичність:

«До Гітлера — фюрера і канцлера Третього райху мені не було діла; але Адольф Гітлер, як людина, залишався моїм другом з першої зустрічі до самого дня його смерті».

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter