Піти на службу до ворога, боротися з пресою, спланувати масове вбивство, порушити клятву Гіппократа, застосувати бактеріологічну зброю — все ці вчинки засуджуються в сучасному світі. Але вони виправдовуються історією, якщо були здійснені заради боротьби з окупантами.

У Європі першої половини 20 століття Чехословацька республіка була чи не найдемократичнішою і найсоціальнішою державою. Високий рівень громадянських свобод, толерантність, захист національних меншин, свобода віросповідання і мови — ось чому осісти там серед емігрантів вважалося особливою вдачею. Правління президента-філософа Томаша Масарика залишилося в пам’яті «золотою добою» країни.

Ідилія була зруйнована Мюнхенською угодою 1938 року. У надії уникнути великої війни Франція з Великою Британією піддалися шантажу нацистської Німеччини й змусили Чехословаччину віддати Судетську область, населену переважно німцями.

«Це остання територіальна вимога, яку я маю висунути в Європі», — заявив Гітлер з трибуни берлінського Палацу спорту.

Чехословаччина втратила багатий регіон з майже 5 мільйонами жителів і потужними укріпленнями. Після цього частину земель від ослабленої країни відкусили Польща й Угорщина, а 14 березня 1939-го від неї відкололася Словаччина.

Гітлер підписує Мюнхенську угоду про передачу Судетської області Чехословаччиною Німеччині, 30 вересня 1938 року. Джерело: Bundesarchiv, Bild 146-1976-033-06 / CC-BY-SA 3.0

Свій серед чужих

Вже наступного дня республіка перестала існувати. 15 березня 1939 року на зустрічі в Берліні Гітлер запропонував президенту Емілю Гасі вибрати, як саме буде окупована Чехія: «у стерпній манері» або «з використанням усіх засобів». Герінг пригрозив бомбити Прагу. Через тиждень Гаха оклигав після серцевого нападу і виявив себе на посаді президента Протекторату Богемії та Моравії у складі німецького Райху.

Символічним прем’єр-міністром символічний президент призначив генерала Алоїза Еліаша, колишнього міністра транспорту Чехословацької республіки. Той вважався чесною людиною і патріотом, а також був знайомий з керівником виконавчої влади автономії — німецьким райхспротектором Константіном фон Нейратом. Тепер, коли справи у понівеченої країни йшли погано, такими зв’язками не слід було нехтувати.

За сприяння Гахи Еліаш налагодив зв’язки з чехословацьким урядом у вигнанні, з підпільною організацією «Оборона нації» і сформував власну групу для передачі розвідданих антигітлерівській коаліції. Але цього було мало. Невсипуща натура прем’єр-міністра штовхала його взяти безпосередню участь у боротьбі з загарбниками.

Алоїз Еліаш спланував застосування бактеріологічної зброї.

Генерал Алоїз Еліаш, приблизно 1928 рік. Фото: Jan Nepomuk Langhans / Atelieru Langhans / Vojenský historický ústav Praha
Президент Протекторату Богемії та Моравії Еміль Гаха (праворуч) призначив Алоїза Еліаша (ліворуч) на пост прем'єр-міністра 27 квітня 1939 року. Фото з архіву Яни Пасакової / Český rozhlas Plus / Інформаційний центр уряду Чехії
Засідання уряду Протекторату Богемії та Моравії. Джерело: Český rozhlas Plus

Огидна сімка

Першою мішенню був обраний группенфюрер СС Карл Герман Франк, статс-секретар і керівник каральних органів Протекторату. Той любив коней і багато часу проводив у сідлі. Еліаш спільно з лікарями та конюхом Франка розробив операцію з зараження нациста кінським сапом. План зірвався, коли конюха раптово звільнили. Але ідея не була забута.

Прем’єр-міністр перевів увагу на керівників ключових пронімецьких ЗМІ: Карела Лажновського, Емануеля Вайтауера, Владіміра Крихталєка, Ярослава Кршемена, Владіміра Рибу, Вацлава Цргу та Карела Вернера. Посади були хлібними, і колабораціоністи чесно відпрацьовували бонуси.

Шеф-редактор «Чеського слова» Карел Лажновський народився в бідній шахтарській сім’ї, змушений був працювати з 15 років. Їздив Європою, підробляючи мийником посуду. Соціальні реформи Третього райху здалися йому втіленням фантазій про ідеальну державу. Повернувшись до Чехословаччини, Лажновський перекваліфікувався на журналіста. У статтях громив комуністів і євреїв, вихваляв націонал-соціалізм.

Головний редактор «Чеського вечірнього слова» Емануель Вайтауер колись перекладав чеською Толстого і Горького, Гемінґвея і Веллса. Починав як анархіст, потім став комуністом. Зустрічався з Леніним, стояв біля витоків місцевої компартії, був висланий з США за підпільну політичну діяльність. Згодом Вайтауер посварився з новим головою чеської компартії і став таким самим пристрасним нацистом, яким був до того комуністом.

Спринтер Владімір Крихталєк по закінченню спортивної кар’єри писав про легку атлетику в тижневику «Спорт. Народна газета». Потім працював кореспондентом у Китаї і Франції, потім у Радянському Союзі та Югославії. Після окупації очолив Національний союз журналістів. У статтях нападав на другого президента Чехословаччини Едварда Бенеша й уряд у вигнанні, а також рекламував співпрацю з нацистами.

Тож кожен із запрошених на аудієнцію до прем’єр-міністра був яскравою індивідуальністю.

Німецькі війська входять у Брно, березень 1939 року. Джерело: Bundesarchiv, Bild 183-2004-0813-500 / CC-BY-SA 3.0

Король вечірок

Алоїз Еліаш готував зустріч у Коловратському палаці Праги. Щоб гості запам’ятали подію, він попросив допомоги у свого особистого лікаря, уролога Мілоша Кліки, а той залучив директора Інституту бактеріології Карлова університету Франтішека Паточку.

Паточка приніс три шприци. В одному була органічна отрута ботулотоксин, в інших — бактерії тифу і туберкульозу. Доктор люб’язно розповів, як використовувати цю зброю, щоб не померти самому.

Франтішек Паточка — чеський лікар, мікробіолог, вірусолог та імунолог, директор Інституту бактеріології Карлова університету. Джерело: Архів Академії наук Чеської Республіки

18 вересня 1941 року дорогою до палацу Еліаш звернув до відомого магазину делікатесів «У Ліпперта», де взяв десяток бутербродів з сардинами. Весь шприц з ботулотоксином впорснув в один бутерброд, вміст двох шприців з тифом і туберкульозом був чесно поділений між рештою.

Прем’єр-міністр виніс блюдо до зали, особисто пригостив журналістів і простежив, щоб покуштував кожен.

На третій день після світського рауту з’явилися новини про хвороби гостей. Симптоми різнилися — розлад шлунка, непритомність, навіть кома — але виявлялися вони синхронно. Стало ясно, що в Коловратському палаці сталося щось підозріле. За сприяння в затриманні невідомих отруювачів пражанам обіцяли автомобіль Volkswagen. Втім, розслідування саботували навіть німці: доктор Генріх Ернст, який прибув до Праги з Гумбольдтського університету Берліна, не став публікувати результати своїх пошуків джерела зараження.

За підсумками банкету помер лише Карел Лажновський з «Чеського слова». Решта колаборантів довго хворіли, але вижили.

Випуск газети «Чеське слово» зі звітом щодо «справи бутербродів» і фотографією померлого Карела Лажновського, 1941 рік. Джерело: České slovo / STOPLUSJEDNICKA.cz

Мимовільна жертва «Антропоїда»

У вересні 1941 року за недостатньо рішучу, на думку Гітлера, боротьбу з підпільниками був відправлений у безстрокову відпустку райхспротектор Константін фон Нейрат. Його місце зайняв начальник Головного управління імперської безпеки Рейнгард Гейдріх, яки легко розкрив зв’язки прем’єра Богемії та Моравії з ворогами Райху. Вже через тиждень Алоїза Еліаша заарештувало гестапо. Довести його участь в отруєнні журналістів не змогли, але вистачало інших доказів. 1 жовтня суд за чотири години засудив генерала до смертної кари.

Завдяки заступництву президента Гахи, виконання вироку відклали на невизначений термін. Засуджений міг би просидіти в камері до кінця війни. Однак в травні 1942 року підготовлені британською розвідкою диверсанти Ян Кубіш і Йозеф Габчік в рамках операції «Антропоїд» смертельно поранили Гейдріха.

У відповідь нацисти вбили 1300 людей: підпільників, однодумців, родичів, сусідів, заручників. 19 червня Алоїз Еліаш став єдиним в Європі керівником пронімецького уряду, страченим за допомогу Опору.

Титульні сторінки журналу «V boj». У роки окупації журнал друкувався і розповсюджувався чеськими підпільниками. Джерело: Vojenský historický ústav Praha
«Ліквідація Рейнгарда Гейдріха», Теренс Кунео, 1942 рік. Джерело: The National Archives (United Kingdom) / nationalarchives.gov.uk

Що було далі:

  • З шести журналістів-колаборантів, які вижили, один зник 1945 року, двох стратили за зраду батьківщини, двоє отримали довічний термін, один відсидів 10 років.
  • Після війни Радянський союз привів до влади в Чехословаччині комуністів. Співпраця з буржуазним урядом Бенеша переважила досягнення патріота: до 1989 року Еліаша офіційно вважали німецьким поплічником.
  • Мікробілог Франтішек Паточка після війни брав участь у боротьбі зі спалахом черевного тифу у звільненому концтаборі Терезін, працював експертом Всесвітньої організації охорони здоров’я з боротьби з епідеміями в Індії та Африці, опублікував понад 100 наукових праць.
  • Подробиці «справи бутербродів» стали відомі 2006 року після урочистого перепоховання Алоїза Еліаша, завдяки публікаціям співробітників чеського Інституту військової історії.
  • Історики визнають, що Мілош Кліка і Ярослав Паточка порушили клятву Гіппократа. Чи виправдовує лікарів боротьба з нацизмом — це залишається спірним питанням.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter