Місіс Браун, або таємне життя королеви Вікторії
Строгий образ королеви визначив у Великій Британії характер цілої епохи — вікторіанської. Після завчасної смерті чоловіка вона носила траур протягом 40 років. Але це не означає, що в житті Вікторії більше не було чоловіків.
Вікторія посіла трон у віці 18 років, оскільки три її старші брати померли. Мати виховувала спадкоємицю за жорсткою Кенсінгтонською системою: щільний режим дня, обмеження кола спілкування, заборона демонструвати емоції, контроль за дієтою, книгами, кожним словом і ділом.
Коли стала королевою, Вікторія одразу наказала перенести своє ліжко зі спальні, яку до того ділила з матір’ю. Надалі бачилися вони нечасто.
1838 року Вікторія познайомилася з цесаревичем Олександром. Майбутній російський імператор пробув у Лондоні кілька тижнів. «Я абсолютно закохалася у великого князя, він чарівний, чудовий хлопець», — записала Вікторія. Але роман, здатний радикально змінити історію Європи, не закрутився.
Перше кохання — і відразу шлюб
Скинувши опіку, Вікторія не поспішала заміж. «Заміжжя — наче гра в лотерею. Навіть в разі успіху бідна жінка все одно стає рабою чоловіка», — писала вона в щоденнику.
Після зустрічі з кузеном Альбертом з дому Саксен-Кобург настрій королеви почав змінюватися. Принца з дитинства готували в наречені для Вікторії, але він мав сильних конкурентів. Тепер королева дала зрозуміти родичам, що нареченого вибере сама, і зробила Альберту пропозицію. За етикетом, покликати заміж королеву міг тільки інший король, тож дівчині довелося проявити ініціативу.
«Коли настав день, а вночі спали ми мало, я побачила біля себе прекрасного ангела. Я не можу висловити це словами. Він такий гарний в самій сорочці, що відкриває його красиву шию», — писала Вікторія після першої шлюбної ночі.
Вікторія була щасливою. Проблеми створювали тільки вагітності, що слідували одна за одною. Вікторія не любила виношування, годування грудьми та й самих немовлят. Пізніше вона радила старшій доньці Вікторії не поспішати з дітьми. «Мені було погано, я страждала від того, що перші два роки мого шлюбу були абсолютно отруєні цим заняттям. Мені не пощастило отримати задоволення», — скаржилася королева.
Монарше подружжя мало дев’ятьох дітей. Задушливий Лондон для великої родини не годився, тож принц побудував палац Озборн-Хаус на острові Вайт і купив замок Балморал у гірській Шотландії. Там у горах Вікторія з Альбертом іноді подорожували інкогніто під ім’ям лорда та леді Черчилль.
Британська імперія була парламентською монархією, якою керував Кабінет міністрів. Не маючи реальної влади, принц Альберт брався за соціальні проекти, виступав за державну допомогу біднякам. Популярності йому значно додало також проведення в Лондоні 1851 року Першої всесвітньої міжнародної виставки.
На жаль, у віці 42 років принц помер від тифу. «Що буде з нами, з цієї нещасною країною, з Європою, зі світом?», — питала Вікторія в доньки. Королева більше не знімала чорне, на її ліжку тепер завжди лежала піжама Альберта. Вирішуючи справи, Вікторія радилася з портретом чоловіка.
З’являється молодий шотландець
Королева відмовлялася від балів, раутів, візитів у гості й взагалі уникала світу. Але поховати разом з чоловіком своє бажання жити вона не змогла. У листі до старшої доньки Вікторія писала: «Я — на моє нещастя — не стара, мої почуття сильні, моя любов гаряча». 1865 року біля неї з’явився служник — імпозантний шотландець Джон Браун, молодший за королеву на сім років. До того Браун служив у замку Балморал, тож був королеві добре знайомий.
«Він так мені відданий — неймовірно скромний, все розуміє, зовсім не такий, як звичайний слуга, завжди в гарному настрої та уважний… Ах! Життя триває», — зізнавалася Вікторія в щоденнику.
Браун був єдиним чоловіком, хто мав доступ до вдовиної спальні та міг впливати на судження і рішення королеви. Це дратувало придворних і породжувало плітки. Злостивці називали королеву «Місіс Браун», але Вікторія не звертала уваги. Вона стійко захищала шотландця від своїх родичів і міністрів, які заперечували проти появи Джона поруч з Вікторією на публіці. Але вони разом подорожували Європою, побували у Швейцарії, Франції та Італії. Королева ожила й знову зацікавилася державними справами.
Протягом 18 років королева мала близького друга, і смерть Брауна 1883 року стала другою великою трагедією її життя. У мавзолеї принца Альберта встановили меморіальну дошку на честь слуги: «З любов’ю та вдячністю в пам’ять про Джона Брауна, вірного й відданого особистого поводиря і друга королеви Вікторії». До кінця життя жінка приносила квіти на обидві могили.
У середині січня 1901 року здоров’я королеви сильно погіршилося. Відчуваючи близькість смерті, Вікторія віддала кілька наказів: тіло до похорону мали готувати близькі люди, а в останню путь її мали вдягти в білу сукню з фатою. А ще таємне доручення одержав лейб-медик Джеймс Рейд.
Перед похороном, коли родичі вийшли зі спальні королеви, Рейд поклав до труни ранковий халат Альберта, гіпсовий зліпок долоні й кілька фотографій принца. У ліву руку покійниці він вклав фотографію Джона Брауна та футляр з пасмом його волосся, а на палець Вікторії вдягнув обручку матері Джона Брауна. Потім лікар сховав все це квітами від сторонніх очей.
За кілька років Рейду довелося виконати ще одне делікатне прохання. Король Едуард VII попросив конспіративно викупити у шантажиста листи Вікторії, в яких вона часто згадувала Джона Брауна. Потім папери знищили, їхній зміст невідомий. Лейб-медик у своєму щоденнику назвав їх такими, «що дуже компрометують».
Що було далі:
- По смерті Джона Брауна королева встановила його статую в замку Балморал. Зійшовши на трон, її син Едуард VII наказав перенести фігуру до закутнів двору. Деякі інші зображення Брауна були знищені.
- Записи Джеймса Рейда, які вважалися загубленими, випадково знайшов в його будинку онук Майкл. У 40 блокнотах описане життя коронованих пацієнтів. Записи частково опубліковані 1986 року.
- Принцеса Беатріс виконала останню волю Вікторії: відредагувала записи в щоденниках матері та спалила оригінали. На думку праправнука королеви, принца Майкла Кентського, Беатріс спалила більше, ніж було потрібно.
