Засновник Січі служив султану. Пояснюємо, чому зраду можна вважати перемогою

1553 року, коли козаки будували укріплення на Хортиці, їхній ватажок Дмитро «Байда» Вишневецький утік з-під влади польського короля до Османської імперії, а за півроку кинув султана і повернувся до Речі Посполитої. Що це була за авантюра, розбирається сходознавець-османіст, докторант Стамбульського університету Олесь Кульчинський.

Не всі історики погоджуються, що замок Дмитра «Байди» Вишневецького на острові Мала Хортиця був першою Січчю. Однак ніхто не сперечається з тим, що він став першим значним фортифікаційним укріпленням, зведеним людністю Речі Посполитої за Дніпровими порогами.

З документів відомо, що «городок» на Малій Хортиця з’явився 1556 року. За сім років його засновник загине на гаку в Стамбулі. Український епос прославить Вишневецького як затятого борця проти татар і турків. Реальна історія була складнішою: князя стратили за рейди на землі Османської імперії, але також за зраду султана.

За свідченням хроніста Марціна Бєльського, Байда живцем провісив на гаку три дні. Потім турки втомилися від його лайки на адресу ісламської віри та добили бранця стрілами. З роками смерть князя обросла іншими подробицями: кати буцімто вирізали та з’їли серце Вишневецького, щоби набути його хоробрості.

Втеча до Стамбула

У червні 1553 року Вишневецький утік від свого володаря, короля Речі Посполитої Сигізмунда II Августа, до Османського султана Сулеймана Пишного. Про це знаємо з розпачливих листів польського монарха, які той писав великому канцлеру Литовського Князівства Миколаю Радзивіллу Чорному. Прозваний Чорним за колір бороди, той доводився швагром королю і сватом Андрію Вишневецькому, рідному брату Байди.

Тож королівська скарга має приватний, заледве не родинний відтінок: «Вишневецький до турок утік; замки наші, які тримав, піддавши, що з жалю не можна й писати. Остерігав Пан Біг, а ми не хотіли дбати». Сигізмунд II мав причини засмучуватися. Він не просто втратив васала, але той перейшов до ворога: «Турки здобудуть супроти нашого панства неабиякого воїна, якщо він у них так і залишиться».

«Замками» в листі Сигізмунд, імовірно, називає укріплення на Хортиці. Якби разом з Байдою вони дісталися Османам, надалі вся степова смуга на кордонах Великого Князівства Литовського могла опинитися під контролем агарян.

Новини добряче налякали все польсько-литовське шляхетство. Волинський магнат, князь Костянтин Василь Острозький, стурбовано писав про це монарху. «З’їхав до турок… І то з’їхав з усією своєю ротою, тобто з тим усім своїм козацтвом, хлопством, що біля себе бавив», — переказував Сигізмунд його слова Радзивіллу.

Вочевидь, король важко пережив витівку Вишневецького. Навіть за чотири роки по тому в листі до кримського хана Девлета І Ґерея він згадує, що «турецький цісар» взяв Байду на службу, обласкав, ще й винагородив «жалуванням».

Портрети Сулеймана I Пишного (ліворуч) та Сигізмунда II Августа (праворуч). Джерело: British Museum / CC BY-NC-SA 4.0; Biblioteka Jagiellońska

Свідчать Османи

Та у володіннях султана Вишневецький провів лише з півроку. Вже 1554 року князь прибув до польського королівського двору, де отримав пробачення. Коротка авантюра надалі зовсім забулася б, якби не згадки османських урядовців. 1557 року Вишневецький пішов служити московському царю Івану Грозному, і відтоді секретарі Дивану лають його на всі заставки.

Байда здійснює виправи в османські та кримські володіння на Чорному морі. Найболючішим ударом 1559 року стала облога Азова, адже фортеця годувала Стамбул, регулярно надсилаючи каравани кораблів із продовольством.

Mel‘unı (проклятець), lain (проклятий), Rus-menhusdan (зі злощасних русів), müfsid (нищитель), deniyy-i melun (проклята наволоч), mesfur (лихо-згаданий), — ганили князя султанські чиновники.

У наказі Сулеймана Пишного до кримського хана Девлета І Ґерея йшлося: «Дімітраш, котрий раніше брав ув облогу фортецю Азак [Азов], зустрівся з бегом Масков [московським царем], проклятцеві тому скаламутив голову різноманітними шайтановими помислами в справі нападу на згадану фортецю». Тобто Османи звинувачували в нападах саме Байду, а не його сюзерена.

Упродовж 1558–1560 років офіційні протоколи Дивану поминають «Дімітраша» десятки разів. Так часто за такий короткий час у них не згадувався жоден із козацьких кошових отаманів і гетьманів. Певно, більше за військові успіхи Байди Османів обурювала «зрада» колишнього підданця.

«Капосним заробітчанином» і «бунтарем» називають Вишневецького секретарі Дивану. Османською мовою «бунтар» — це bad-maaş, тобто «зло-плачений», «лиходій». У 16 столітті турецькі літописці та військова знать приміряли цю лайку до внутрішніх ворогів: повстанців, заколотників, перебіжчиків до перського шаха. Мабуть, недаремно вони саме так називали Байду.

Зображення облоги османського Азова російськими військами в 1736 році. Джерело: Wikimedia Commons

Кондотьєр «Дімітраш»

Деякі вчені звуть Вишневецького кондотьєром: він повсюди шукав собі нові проекти й кращих покровителів. З Речі Посполитої рушив до Османської імперії, побував у Московському царстві.

Князь вів перемовини навіть із кримським ханом Девлетом Ґереєм, і обіцяв своєму найзапеклішому ворогу «воювати литовську землю» в обмін на володіння в Придніпров’ї. 1563 року Вишневецький збройно посягнув на трон Молдавського князівства, васалів Османів, і в разі успіху міг вдруге стати підданцем Сулеймана Пишного.

Після польського короля й османського султана мінливість Байди відчув на собі московський цар. «Прийшов, пес, і втік, як пес; а шкоди від нього мені, государеві, і моїй державі не було», — відгукувався про Вишневецького Іван IV Грозний.

Цар Іван IV Грозний. Літографія Помпея Батюшкова. Джерело: «Бѣлоруссія и Литва. Историческія судьбы Сѣверозападнаго Края ... Съ одной хромолитографіей, 99 гравюрами и картой», С.-Петербургъ, 1890

У канцелярії Великого князівства Литовського, ймовірно, зберігалися османські документи, пов’язані з султанським підданством Вишневецького. Сигізмунд II наголошував у листуванні, що султан надав Байді «службу», «ласку», «сторожу», «осмотр» (опіку) і «дашок» (протекцію). Ці терміни фігуруватимуть в османських документах 17 століття щодо контактів з українськими гетьманами.

Вишневецького можна вважати зачинателем козацької дипломатичної стратегії. Стаючи на службу до одного монарха, він цим налаштовував його супроти іншого. Так само, маневруючи між Стамбулом, Бахчисараєм, Москвою і Варшавою, потім намагався убезпечити козацьку державу Богдан Хмельницький. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Петро Дорошенко — вони також шукатимуть помочі в Стамбулі.

Портрет Дмитра Вишневецького у фойє Вишнівецького палацу (селище Вишнівець Тернопільської області). Фото: ЛКвасова / CC BY-SA 4.0

Стратегія виживання

Зрозуміти, навіщо Байда шукав султанської протекції, можна з історії появи Січі. Сигізмунд II Август і його двір остерігалися відкрито підтримати наступ князя Вишневецького на кордони Кримського ханату. Далека Варшава загрози не відчувала й готова була роками вести дипломатичне листування. Однак для порубіжних козацьких ватаг кримський хан був близьким і страшним ворогом.

Не відчуваючи підтримки короля, заради збереження Хортицького замку Байда вирушив до Стамбула. Османська протекція мала сприяти замиренню Вишневецького з Кримом, отже — зміцненню першої козацької фортеці на Нижньому Дніпрі. Перехід князя під руку султана також підштовхував Сигізмунда II швидше стати на захист козацьких інтересів.

Подальші сутички Вишневецького з Кримським ханатом можуть доводити, що його підданство Османам було лише тактичним ходом. 1557 року татари зруйнували Хортицький замок, та перед цим укріплення витримали дві важкі облоги, перша з яких тривала 24 дні. Отже, Байдині потуги не були марними: він зміцнив, наскільки це було можливо, козацькі фортифікації та просунувся далеко вглиб татарської території.

Згодом тактичне підданство Івану Грозному допомагає Вишневецькому спровокувати конфлікт Москви з Османами. Через службу «султанського підданця» Байди московському царю відносини між державами зіпсувалися, а тим часом князь разом із козаками продовжував закріплюватися в степу.

У турецькому полоні, за наказом султана Селіма II, Вишневецького та двох його товаришів повісили на гаках, а рядових козаків відправили на галери. Малюнок, Франтішека Ксавері Рімкєвича, 1831 рік. Джерело: Biblioteka Narodowa

Що було далі

  • Навіть тимчасове закріплення козаків на Малій Хортиці сприяло просуванню української людності вниз по Дніпру. Саме там з’являються наступні січові фортифікації.
  • Зовнішня політика низки козацьких гетьманів, починаючи з Богдана Хмельницького, схематично відтворює Байдину. Щоб убезпечитися від Кримського ханату або заручитися його підтримкою, вони раз по раз битимуть чолом до султана.
  • Богдан Хмельницький так само невдало претендуватиме на трон Молдавського князівства. Спроба коштуватиме йому загибелі сина Тимоша, як раніше коштувала життя Байді. Під час походу на Молдову 1563 року князь Вишневецький потрапив до полону, і місцевий правитель здав його османам.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter