Хумбаба проти ксеноморфа: еволюція уявних чудовиськ

Тисячі років страхи й фантазії людей породжують монстрів. Як вигляд цих уявних страховиськ змінюється з часом? WAS згадує найжахливіших химер і демонів напередодні відкриття в Довженко-Центрі виставки робіт Ганса Ґіґера, художника фільму «Чужий».

1. Хумбаба

(Межиріччя, 18–17 століття до н. е.)

Бог Енліль створив одне з головних чудовиськ шумеро-аккадської міфології з єдиною метою — стати найгіршим нічним кошмаром людей. «Епос про Гільгамеша» розповідає, що погляд Хумбаби подібний до смерті, смерть несе і його жахлива паща, подих — вогонь, а ричання — повінь. Саме звірятко виглядає екзотично:

«Були в нього левові лапи й покрите рожевою лускою тіло, кігті на лапах яструбині, а на голові роги дикого бика; хвіст його та чоловічий орган закінчувалися кожен зміїною головою».

Згідно з сучасними перекладами деяких частин епосу, небезпечним Хумбаба був тільки для людей. Рослини навколо нього розцвітали, а спів птахів і ревіт тварин зливалися в оркестр. Оскільки герой Гільгамеш з другом Енкіду самі прийшли в ліс, аби убити монстра, його можна вважати охоронцем природи від діяльності людини. І свою битву Хумбаба програв.

2. Ракшаси

(Індія, 1-ше тисячоліття до н. е.)

Назва походить від санскритського слова «лаяти», «проклинати». У житті індуїстів і буддистів ракшаси займають місце того ж банального потойбічного зла, що і чорти в християнстві. Правда, виглядають ці демони далеко не так комічно. За однією версією, це волохаті монстри з жовто-чорними обличчями, півтора метра зросту, нагадують кішок За іншою — величезні сторукі гіганти з палаючими очима.

Не виключено, що чудовиська оберталися у різні образи — іноді не по своїй волі. Наприклад, ракшаса Кабандха був проклятий і відтоді описувався, як величезна людиноподібна купа смердючого м’яса з великим ротом на животі та одним оком. Герої Рама й Лакшмана вбили демона і відрубали йому руки, чим зняли з нього прокляття потворності.

Вночі ракшаси виходять на полювання: страшно регочуть і шумлять біля будинків, можуть з’їсти необережного подорожнього, прийняти вигляд вашого родича та спробувати вселитися в вас, коли ви їсте або п’єте. Людина з ракшасом усередині буде сильно хворіти або збожеволіє. Але якщо вдасться протриматися до світанку, то демони перетворяться на птахів і полетять.

3. Горгони

(Греція, 8 століття до н. е.)

Давньогрецька міфологія багата на чудовиська. Стоглавий дракон Тифон, сторукі гекатонхейри, безформні Сцилла з Харібдою — лише деякі з них. Велика частина монстрів були істотами хтонічними, тобто представляли страшні сили природи. А по-справжньому морок і потворність уособлювали горгони, назва яких походить від грецького слова γοργός — «жахливий».

За найпоширенішою версією міфу, сестри-горгони були прекрасними дівчатами. Бог моря Посейдон зґвалтував одну з них, Медузу, у храмі богині мудрості Афіни. Оскільки за проступки богів в давньогрецьких міфах зазвичай відповідають люди, гнів Афіни обрушився на жертву та її сестер. Богиня перетворила всіх на чудовиськ. Пізніше Медуза загинула від руки героя Персея.

«Все тіло їх вкривала блискуча і міцна, як сталь, луска. Величезні мідні руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замість волосся ворушилися з шипінням отруйні змії. Обличчя горгон, з їхніми гострими, як кинджали, іклами, з губами, червоними, як кров, і з очима, що палали люттю, були повні такої злості, були такі жахливі, що в камінь обернеться кожний з одного погляду», — на основі античних джерел описує Микола Кун в «Легендах і міфах Стародавньої Греції.

Згодом образ Медузи став більш жіночним. Зображення горгони греки вважали оберегом. Горгонейон часто поміщали на щитах, одязі, монетах, в декорі інтер’єрів і предметів.

4. Грендель

(північний захід Європи, 7–8 століття)

Найвідоміше чудовисько германської Європи, противник героя найдавнішої європейської поеми «Беовульф». Втім, детального опису велетня поема не дає.

«…пекла виплодок:
Гренделем звався
прибулець похмурий,
жив у болотах
ховавсь в трясовині,
муж злощасливий,
жалюгідний й страшний»

Нам відомо, що у Гренделя була як мінімум одна пазуриста лапа. Герой Беовульф відсік і пред’явив кінцівку як доказ своєї перемоги над монстром. При цьому текст поеми приписує Гренделю риси швидше людські, ніж звірячі. Поранений героєм, він не виє, а «співає жахливу пісню». У поемі згадується, що монстр був нащадком біблійного Каїна.

5.Умібодзу та Ікуті

(Японія, 10–11 століття)

Умібодзу — моторошний дух морів і океанів, який підстерігає рибалок та мандрівників. Описується, як величезна тінь лисої людини зі страшними очима, що раптово нависає над кораблем. Якщо заговорити з Умібодзу, він вважатиме це образою і потопить корабель. Рекомендується навіть не дивитися в його бік. Удавайте, що вам все одно, і Умібодзу нікому не зашкодить.

Демон Ікуті (Аякасі) — це змій довжиною в багато кілометрів. Торкається кораблів жирними слизькими боками, обвиває і може потопити. Щоб врятувати судно, моряки повинні були постійно прибирати з бортів жирний слиз Ікуті та сподіватися, що він скоріше попливе геть.

6. Бегемот

(Західна Європа, 15–16 століття)

Біблія описує демонів нечітко, тому бестіарій ворогів людства розробляли богослови пізнього Середньовіччя. Один з найжахливіших представників демонології — Бегемот, демон обжерливості та плотських бажань.

У Писанні слово «бегемот» означає реального звіра, якого Бог показує Йову: «Ось бегемот, що його Я створив, як тебе, він їсть траву, як худоба велика; ото сила його в його стегнах, його ж міцність у м’язах його живота; випростовує він, немов кедра, свого хвоста…»

У тій же главі описується інший міфологічний звір — левіафан. Поступово бегемот і левіафан перекочували в демонологію, як окремі створіння або лики диявола. Бегемота описували й зображували по-різному, але це завжди було щось могутнє, велетенське й моторошне. В альтернативних трактуваннях християнських текстів обидва звіра фігурують як монстри-супутники Антихриста, чий прихід знаменує кінець світу, хоча до переліку Звірів Апокаліпсису вони не входять.

7. Ктулху

(Нова Англія, США, 20 століття)

Найколоритніших чудовиськ в новітній історії, поза всяким сумнівом, придумав американський письменник Говард Філіпс Лавкрафт. Літературний всесвіт «Міфи Ктулху» — це осередок невимовно жахливих космічних створінь, чию форму і суть людський розум не здатний усвідомити. Найвідомішим з них залишається Ктулху, що спить у місті Р’льєх на дні Тихого океану. Коли він прокинеться, людству прийде кінець.

«Немає мови, придатної для передачі таких глибин кричущого позачасового божевілля, такого страшного протиріччя всім законам матерії, енергії та космічного порядку. Крокує або точніше, шкандибає гірська вершина. Боже правий!.. Зелене, липке породження зірок, прокинулося, щоб заявити свої права».

Герої оповідання «Поклик Ктулху» розглядають статуетку мешканця глибин, що дає нам нові деталі портрета: обриси непевно нагадували антропоїдні, голова восьминога, обличчя являло собою масу щупалець, лускате тіло, гігантські пазурі на передніх і задніх лапах, ззаду — довгі вузькі крила.

Великі Древні лавкрафтовських міфів — Йог-Сотот, Азатот, Шуб-Ніггурат — існують за межами матеріального світу, тому не мають чіткої форми. Але вони такі богоненависні й огидні, що після погляду на них ви збожеволіли б від надприродного невимовного жаху.

8. Ксеноморф

(Західна Європа—США, 20 століття)

У фільма «Чужий» Рідлі Скотта були всі шанси стати прохідним космічним хоррором під назвою «Зоряна тварюка». Зараз би його пам’ятали тільки любителі кіно категорії Б. Завдяки щасливій для глядачів випадковості, сценарист Ден О’Беннон раніше бачив картини Ганса Рудольфа Ганса Ґіґера та показав Скотту його альбом «Некрономікон», названий на честь магічної книги, що згадується в оповіданнях Лавкрафта.

Стиль Ганса Ґіґера зробив ксеноморфів у «Чужому» по-справжньому страшними. Чудовисько було одночасно і моторошним відразливим паразитом, і граціозним хижим створінням. Образ ксеноморфа через 40 років після виходу першого фільму залишається популярним: використовується в кіно, коміксах, літературі, комп’ютерних іграх і різноманітному мерчі.

До 40-річчя прем’єри «Чужого» в рамках кінофестивалю «Молодість» в Довженко-Центрі з 30 травня по 30 червня пройде виставка робіт Ганса Гігера. Ідіть і дивіться, яким прекрасним може бути огидне.