7 головних загублених скарбів України

Олена Маковець

Археологи вважають, що на території України знайдено всього 1% захованих тут скарбів. Величезна їх кількість залишається в землі. Це дає надію на вдачу новому поколінню дослідників.

Українськими землями проходили безліч торгових шляхів і завойовників. Одні приховували нажите непосильною працею, інші ховали награбоване. Золото, срібло, дорогоцінні камені — все це закопували в землю, замуровували в стіни, ховали з небіжчиками.

i

Скільки заховано: від кількох сотень до кількох тисяч унікальних книг в дорогоцінних оправах

БІБЛІОТЕКА ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Князь Ярослав Володимирович збирав рукописні видання з усього світу. У «Повісті временних літ» говориться: «Ярослав же любим бо книгам, и многы списав положи в церкви святой Софьи, юже созда сам». Цінними є як стародавні історичні джерела, так і самі книги, оправи яких прикрашали самоцвітами та золотом.

Бібліотека Ярослава пропала в середині 13 століття під час татаро-монгольської навали. При цьому в жодному літописі не сказано, що з нею сталося. Одним з імовірних місць зберігання називають підземні ходи Софії Київської.

1916 року археолог Олександр Ертель, який відкрив Звіринецькі печери, частково досліджував підземні ходи Софії. Тоді міська комісія постановила розкопки заморозити через скарги дослідників на те, що покликані копати солдати наносять занадто багато шкоди. Багато підземель собору засипані землею і замуровані, що в них — досі невідомо.

Історик і письменник Сергій Хведченя вважає, що книги можуть бути в Києво-Печерській лаврі. По-перше, монахи спеціалізувалися на збереженні книг, адже Студійський устав наказував ченцям читати й шанувати духовні книги. По-друге, під час нападу ворога, найцінніше часто ховали у великих монастирях. По-третє, в різних джерелах згадується, що до 16 століття в Успенському соборі лаври зберігалося велике зібрання книг. Серед можливих місцезнаходжень бібліотеки називають і печерні галереї Видубицького чи Межигірського монастирів, багато з яких наразі замуровані.

Директор Центру археології Києва Михайло Сагайдак каже, що сучасні археологи вважають бібліотеку Ярослава легендою і цілеспрямовано не шукають, але потай мають надію випадково на неї наштовхнутися.

Великий Князь Ярослав I Мудрий. Малюнок Василя Верещагіна, 1896 рік. Джерело: Wikimedia Commons
i

Скільки заховано: золото й коштовності на 1 мільярд сучасних доларів, в тому числі — 90-каратний алмаз турецького султана Мегмеда IV вартістю $ 15 мільйонів

Тайники Мазепи

Український гетьман Іван Мазепа вважався одним з найзаможніших людей Європи, але помер на чужині в бідності. Не маючи можливості вивезти свої багатства за кордон, він міг полишити їх в підземеллях замку в Батурині чи в заміській резиденції на березі річки Сейм.

Напередодні втечі з України гетьман звелів: «Нехай би всяк закопував у землю все, що є дорогого». Батуринську резиденцію було спалено, підземні ходи зв сховищами— лежать під руїнами. Земля на їхньому місці іноді провалюється, і там знаходять скелети, іржаві ланцюги, різний крам.

1914 року губернська архівна комісія склала перелік цих провалів, окремі сміливці намагалися їх досліджувати, але далеко не заходили. З 1995 року цю місцевість досліджує спільна археологічна експедиція Інституту археології, Чернігівського педінституту і канадських археологів. Поки вдалося виявити тільки ями та відвали ґрунту — сліди інтенсивних пошуків місцевих мисливців за скарбами.

Віце-президент книжкового клубу «Деякі київські таємниці» Олексій Стєклов передбачає, що частина скарбу може перебувати під колишньою київською садибою Мазепи. Ще 1912 року газета «Киевлянин» писала, що під перехрестям нинішніх вулиць Омеляновича-Павленка та Андрія Іванова є мережа ходів. Правда, під час будівництва підземного переходу біля готелю «Салют» в 1980-х роках їх засипали, не досліджуючи.

Історик козацтва Дмитро Яворницький називав ще одне ймовірне місце — село Мишурин Ріг Дніпропетровської області, колишнє містечко Мишурин. Класик української історії посилався на військового інженера 18 століття Олександра Рігельмана. Той розповідав, що Мазепа, що тікав після Полтавської битви, віз із собою кілька мішків срібла, дві діжки золота й безліч інших цінностей. Переправою через Дніпро виявилося, що човни перевантажено, тоді Мазепа наказав кинути скарби в воду. Самому Яворницькому місцеві жителі показували камінь з літерою «М», можливий орієнтир. Але його, як і місце переправи, затопило при будівництві Кам’янського водосховища.

Батурин. Фундамент собору Живоначальної Трійці. Воскресенська церква на задньому плані. Собор побудували на території Фортеці коштом гетьмана Івана Мазепи, близько 1690–1692 рр. Фото: Olexa Yur / CC BY 3.0
i

Скільки заховано: все майно власника 53 міст, сотень сіл і замків

СКАРБИ ЯРЕМИ ВИШНЕВЕЦЬКОГО

Лубенський замок в Полтавській області був резиденцією русинського князя Яреми Вишневецького — одного з найбагатших магнатів Речі Посполитої першої половини 16 століття.

Коли повсталі козаки зрівняли замок із землею, підземні тайники було завалено руїнами. Сам князь утік із Лівобережжя з пустими кишенями. Три роки по тому він помер, забравши з собою до могили таємницю місцезнаходження скарбів. Лише 1899 року газети повідомили, що на глибині 3–7 метрів під руїнами знайшли мережу тунелів. Їх прочісували сотні шукачів скарбів, але знаходити вдавалося тільки окремі монети. Нарешті лабіринт засипали, побоюючись жертв, — в підземеллі не вистачало повітря.

Відновив пошук скарбу археолог Ігнатій Стеллецький 1922 року. Його група наткнулася на купу скелетів — бійці Вишневецького задихнулися, намагаючись вибратися з козацької облоги через потаємний хід. Продовжувати копати Стеллецькому тоді не дозволили. Ще одну спробу щось знайти в Лубнах перервала Друга світова війна.

Лубни. Миколаївська церква і міст на Засулля, 1906 рік. Фото: izd. Lubenskago Zemstva, [post 1906] / Biblioteka Narodowa
i

Скільки заховано: чверть стародавнього варязького скарбу

ТАЙНИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

За легендою, при облаштуванні Дальніх печер ченці Києво-Печерської лаври наткнулися на скарби варягів. 1706 року цар Петро I, який потребував коштів для війни зі шведами, видав указ про додаткову конфіскацію церковного майна. Лаврські насельники вирішили прикинутися бідними. Скарби розділили на чотири частини, кожну ховали різні групи ченців. Коли 1706 року цар відвідав Київ і прийшов до лаври за грошима, його зустріла порожня скарбниця.

Петро не церемонився — ченців допитували суворо: один із них під тортурами видав місцезнаходження чверті лаврської скарбниці. Іншу схованку знайшли 1898 року під час ремонту Успенського собору. У ніші, закритій кам’яною брилою, було чотири посудини й діжка з церковним приладдям і монетами — півтора пуда золота й 17 пудів срібла.

Ще один сховок виявили 1975 року. Після землетрусу на території лаври тріснула внутрішня стіна. Її стали розбирати, всередині виявили дві великі ковані скрині з золотими монетами, всипаними самоцвітами хрестами, свічниками з золота.

Четверту частину лаврських скарбів так і не знайшли.

Чернець Києво-Печерського монастиря копає печеру. Ілюстрація: Йоганн I. Гербіній. Священні київські печери, або підземний Київ, 1675 / Bayerische Staatsbibliothek / bsb-muenchen.de
i

Скільки заховано: точно невідомо, але дуже багато

Золото Махна

Армія Нестора Махна нападала на багаті маєтки, банки, ломбарди й обози супротивників. Нечувані накопичення довелося заховати «до кращих часів», які так і не настали. 1921 року Махно емігрував до Європи, жив бідно, а 1934 року помер у Парижі від туберкульозу.

Полковник Служби зовнішньої розвідки України та автор книги «За золотом Нестора Махна» Олександр Скрипник пояснює, що партизанський стиль життя вимагав великої мобільності. Возити за собою обози із золотом було небезпечно — цінності ховали, про схрони знало обмежене коло осіб.

У розсекречених архівах НКВС і ФСБ Росії іноді спливає інформація про скарби Махна. Так, у справі колишнього махновського соратника Семена Каретникова згадується, що частина золота була зарита в ніч із 27 на 28 серпня 1919 року в кургані біля Нікополя. Зараз цей курган затоплений Каховським водосховищем. Також співробітники радянських спецслужб згадують, що в еміграції Махно відправив за частиною скарбів свого охоронця Івана Лепетченка. Агента перехопили чекісти, скарб знайшли й вилучили.

Український дослідник Віктор Савченко вважає, що махновці закопали не менш шести великих скарбів. Найчастіше місцем, де приховали частину скарбів, називають Дібрівський ліс біля села Великомихайлівка. Це в 30 кілометрах на північний схід від містечка Гуляйполе, яке було столицею анархістської республіки.

Можна подивитися і трохи північніше, в селі Гаврилівка Покровського району Дніпропетровської області. За переказами, там 1920 року махновський казначей Чередник зарив цінності із захопленого наприкінці 1918 року Катеринослава (нині Дніпро). Шукають золото Махно також під Старобільськом у Луганській області. Відомо, що в тих місцях з 29 вересня по 8 жовтня 1920 року махновці з обозами влаштували привал, а виїхали звідти вже порожнем. Колишній махновець Симон Федорчук вже на еміграції в Америці заявив, що скарби заховано в місцевості Кам’яні Могили (Донецька область).

Польовий командир махновської армії Семен Каретников (перший ряд, в центрі). Джерело: Wikimedia Commons
i

Скільки заховано: 4220 кг золота і 507 кг коштовностей

ЗЛИТКИ ДЕРЖБАНКУ

Золотий запас київського відділення Держбанку СРСР зник 1941 року, коли перед захопленням німцями Києва радянська влада евакуювала активи зі сховища на вулиці Інститутській. За даними автора книги «Скарби й незнайдені клади України» Миколи Метьолкіна,  в дві вантажівки погрузили ящики з чотирма тоннами золотих злитків 999 проби та п’ятьма центнерами коштовностей.

Машини доїхали до Малої Березанки недалеко від селища Згурівка Київської області, але далі рухатися було неможливо — оточували німці. Цінності вирішили закопати. Інкасатори загинули, коли намагалися вирватися до своїх. Архіви Південно-Західного фронту теж пропали.

Шукачі скарбів не один рік прочісують там ліси й просвердлюють шурфи, але все що вдається знайти — це рештки солдатів.

Фельд'єгері при НКВС СРСР. Фото: Cccb / CC BY-SA 4.0
i

Скільки заховано: 719 (або вже 718) стародавніх прикрас з дорогоцінних металів

КЕРЧЕНСЬКА «ЗОЛОТА ВАЛІЗА»

До Другої світової в колекції музейних фондів Керченського історико-археологічного музею зберігалися 719 предметів із благородних металів. Серед них — 70 монет Понтійського царства часів правління Мітрідата Евпатора, а також золоті скіфські бляшки, пряжки, браслети, намиста, сережки, медальйони. 1941 року під час евакуації Керчі радянська влада вивезла ці скарби до Краснодарського краю.

Велика фанерна валіза з коштовностями вагою 80 кг і 19 ящиків із менш цінними експонатами здали до відділення Держбанку Армавіра. Під час наступних бомбардувань частина експонатів нібито загинула, уціліла лише валіза. Її вдалося переправити до партизанів у станицю Спокійну Краснодарського краю. Загін незабаром потрапив в оточення — виходили невеликими групами, скарб довелося закопати. Всі, хто знав розташування «схрону», загинули. Решту після війни допитували, деяких навіть заарештували «за підозрою в привласненні державної власності», але все одно нічого не добилися.

1946 року біля станиці Спокійної діти знайшли золоту пряжку. Цілком можливо, що вона була з колекції Керченського музею. Пошуки валізи зі скарбами в 1970-х не дали результатів. Вивезене кримське золото шукають досі.

ЩЕДРА ЗЕМЛЯ, СКУПА ДЕРЖАВА

Згадок про цікаві знахідки в нинішні часи в Україні небагато. Останній значний скарб, про який стало відомо, знайшла восени 2018 року сім’я пенсіонерів із Житомирської області. Посеред городу лежав глечик, у ньому — 90 чеських монет 14–15 століть. За оцінками фахівців, кожна — вартістю до 300 гривень.

Пенсіонери могли заробити $ 1000, але вважали за краще віддати срібло до Коростенського музею. Вони не отримали нічого. Місцеві історики відзначили, що вперше за кілька десятиліть люди добровільно віддали скарб державі. Тобто скарби у нас продовжують знаходити, просто зазвичай про це намагаються особливо не розповідати.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter