Українсько-російські війни (Частина 2)
Продовження історії збройних конфліктів між спорідненими народами – від княжих часів до 20 століття.
Читайте початок історії: Українсько-російські війни (Частина 1)
4. Руїна
Громадянська війна між українцями і поляками в Речі Посполитій призвела до нового конфлікту з Московською державою. Низка поразок, епідемія, спустошення земель і величезні людські втрати змусили Богдана Хмельницького піти під заступництво Москви.
Невдовзі після смерті Богдана гетьман Іван Виговський пішов на союз з поляками, звинувативши царя в порушенні договору про автономію України.
В серпні 1658 року козаки разом з союзними татарами зазнали поразки під час облоги російського гарнізону Києва. Втрати нападників склали кілька тисяч осіб, булава брата Виговського тепер зберігається в Грановитій палаті московського Кремля. По всій Україні спалахують бунти. Частина старшин, в тому числі популярні польові командири Іван Богун та Іван Сірко, присягають російському царю або синові Богдана, Юрію Хмельницькому. Він тоді займав промосковську позицію.
8 липня 1659 року під Конотопом Виговський з ордою Мехмед Гирея розгромили війська князів Трубецького та Ромодановського. Козаки форсували річку, копали траншеї і вели позиційний мушкетний бій, а татарська кіннота вдарила росіянам з тилу. П’ять тисяч ратників були порубані на полі бою і загинули пізніше, в полоні.
«…На тому бою …всіх смертно побито, насилу, Государ, через війська Виговського і татарські кілька десятків людей пробилися у військо до табору», – доносили цареві про Конотопську битву.
Незважаючи на відчутні втрати, Трубецькому вдалося відбити атаки на табір і відступити. Перемога під Конотопом не вплинула на стратегічні розклади. Війська Речі Посполитої і Московської держави продовжували боротися на Гетьманщині, випалювали українські міста і топтали поля. В Києві сидів російський гарнізон, розкол між Правобережжям і Лівобережжям посилювався.
5. Становлення Російської імперії
Північна війна зі Швецією призвела до централізації влади в Росії, посилення податків, набору рекрутів і відправки українців на будівництво укріплень в далекі північні краї. Це викликало невдоволення козацької старшини і гетьмана Мазепи. Через вісім років після початку війни, в 1708-му, він вирішив об’єднатися зі шведами. Король Карл XII йде в район Десни, покладаючись на обіцянку Мазепи надати можливість комфортної зимовки.
«А крол шведский и Мазепа, з войском переправившися чрез Десну, пошли до Батурина ноеврия дня осмого и знашол его спаленого, крви людской в місті и на передмістю было полно калюжами», – Чернігівський літопис про взяття Батурина.
Ар’єргард Олександра Меншикова, найближчого соратника Петра I, на дві доби випередив противника. Росіяни вщент спалили гетьманську столицю Батурин. За різними оцінками, гинуть від 5 до 15 тисяч жителів і бійців гарнізону. Втрата заготовленого для шведів провіанту і фуражу змусила Карла встрягти в генеральну битву під Полтавою.
Після поразки шведів почалися репресії: страти, позбавлення прав, конфіскації земель.
Коліївщина, українське повстання 1768 року, проходило під гаслами «проти поляків» і «за росіян». Гайдамаки під командуванням Максима Залізняка та Івани Гонти боролися з утисками православних в Речі Посполитій, а також намагалися відновити на Правобережжі Гетьманщину в складі Російської Імперії. Росія не оцінила такого ходу і допомогла полякам придушити повстання. Драгунський полк Гур’єва захопив лідерів бунтівників, штурмуючи їхній табір в Умані. Гонту видали полякам – три дні з нього зрізали шкіру і рубали по частинах руки. Залізняка, як царського підданого, судили на батьківщині. Йому вирвали ніздрі, після чого заслали на каторгу.
В 1775 році Катерина II позбулася постійного подразника – ліквідувала Запорізьку Січ. Організовані козаками походи псували відносини з сусідніми державами, там визрівали внутрішні бунти. Було скасовано адміністративний поділ України на сотні і полки, запорожців за найменші провини висилали в Сибір і сікли батогами нарівні з холопами.
«Ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах… бив, нікому не даючи пощади… Наше гасло – бути нещадними!» – керівник радянських військ Михайло Муравйов про штурм Києва 1918 року.
6. Спроба незалежності
20 листопада 1917 року, за кілька тижнів після більшовицького повстання в Петрограді, зібрана активістами Центральна Рада проголосила створення Української Народної Республіки в федерації з Росією. Більшовики відразу запідозрили Раду в «буржуазній політиці» та «підтримці контрреволюційних повстань», запустивши створення альтернативного українського проекту.
22 січня 1918 року четвертим універсалом Центральної Ради була проголошена незалежність УНР. Українці не визнали ленінську Раду народних комісарів, маючи з нею жорсткі розбіжності щодо земельної, економічної, політичної платформ, і відмовилися постачати хліб в Росію. Створення в Харкові маріонеткового Народного секретаріату дозволило Росії трактувати протистояння в Україні як громадянську війну. Більшовики надавали масштабну підтримку своїм ставленикам.
Решту доробили політична нестабільність, три десятка діючих в країні великих банд, вторгнення Румунії на Буковину і поляків на Галичину, паровий каток червоних зі сходу. Радянські війська, сконцентровані в районі Гомеля, Харкова і Брянська, разом з місцевими більшовиками налічували до 140 тисяч багнетів. Влада УНР впала.
9 лютого 1918 року війська Михайла Муравйова увійшли до Києва і влаштували криваву баню. Незважаючи на втручання австро-угорських і німецьких військ, Антанти і білогвардійців армії Денікіна (Київ переходив з рук в руки більше десятка разів), більшовики закріпили свою владу над Україною.
7. Епоха СРСР
За радянських часів, коли росіяни й українці офіційно стали братами, два народи продовжували лити кров одне одного. В умовах найжорстокішого тиску і агентурної роботи противника, Українська Повстанська Армія в 1940-роках примудрялася мати свої школи, тренувальні табори, друкувати газети і гроші, діяти у відриві від баз і далеко проникати на територію УРСР. Обидві сторони конфлікту активно застосовували вербування полонених і жорстоко розправлялися з населенням, яке підтримує противника.
Масштаби українського націоналістичного опору лише приблизно описують цифри: спецслужбами виявлено близько 10 тисяч землянок і криївок УПА, втрати радянської сторони перевищили 30 тисяч осіб. На піку активності в рядах повстанців налічувалося до 90 тисяч бійців, зв’язкових і помічників. Війна стихла лише в 1950 році, коли загинув командувач УПА Роман Шухевич, але локальні акції партизан фіксували ще кілька років.
Могутність Київської Русі, козацька вольниця, проголошення УНР і ЗУНР, криваве протистояння партизан з Червоною армією і загонами держбезпеки, мирні протести «шістдесятників» – пам’ять про це підживлювала боротьбу за незалежність України. Держава народилося в 1991 році. На жаль, війни з Росією на цьому не закінчилися.
Нова історія пишеться просто зараз.
