2183

Першою фавориткою Сулеймана Пишного, яку Хюррем-Роксолана посунула з ліжка султана, була черкеска Махідевран. Вона пережила суперницю і померла у 81 рік. За традицією, після смерті Махідевран рабів звільнили. У складеному з цього приводу свідоцтві итикнаме зазначено, що більшість служниць мали шрами на руках та обличчі, а в одного євнуха були відтяті вуха.

Неприємний факт з історії Османської імперії пояснює дослідниця Олександра Шутко.

Згідно з описом майна, Махідевран володіла 6 чоловіками (чотири були євнухами) та 14 жінками африканського, балканського, кавказького і українського походження. На жаль, відомі лише їхні мусульманські імена.

Видимі сліди тілесних ушкоджень мали чотири з п’яти українок. Середнього зросту, світлоока і білолиця Абіде — шрам на нижній шелепі; світловолоса Зейнеб — рана на обличчі; висока світлоока Дільруба — шрам над лівим оком; середнього зросту із сірими очима та трьома родимками над бровами Махпейкер — шрам на правій руці; смаглява кароока Ферахшад — шрам на правій щоці.

Це може свідчити про жорстоке поводження з боку Махідевран, гонористої доньки князя Айдара Темрюка. Венеційський посол Бернардо Наваджеро писав, що 1526 року Махідевран через ревнощі побила Роксолану. Однак турецькі історики схиляються до думки, що свої поранення служниці отримали під час захоплення у полон татарами. Коран наказує добре ставитися до рабів та звільняти їх через 5–8 років полону. Сулейман Пишний дотримувався цієї настанови. Навряд Махідевран посміла б знущатися з жінок.

Імовірніше, що поранені невільники потрапляли до Махідевран через її фінансові негаразди. Залежно від віку, вроди, стану здоров’я та навичок, люди коштували в Османській імперії 16 століття до 3000 акче ($ 9000). Збереглися відомості, як вродливу цнотливу дівчину продали в Бурсі до гарему паші за 2000 акче ($ 6000). Жінок з шрамами на обличчі багаті османи не купували, тож вони коштували тільки 300–400 акче ($ 900–1200).

1553 року султан стратив за зраду старшого сина Мустафу, а його матір Махідевран вислав із Стамбула до Бурси. Жінку позбавили фінансового утримання. Вона жила бідно й не мала грошей на придбання рабів преміального рівня.

На обкладинці: Османи з християнськими рабами на гравюрі 1608 року; Salomon Schweigger / Akademische Druck 1608

169

11 листопада 1539 року Рустем-паша одружився з єдиною донькою Хюррем-Роксолани від Сулеймана Пишного. Шлях до ліжка високошляхетної Міхрімах і, відповідно, до найвищих посад в імперії йому відкрили… воші.

Османські мажори почали змагання за Міхрімах-султан, лишень вона досягла шлюбного віку. Найкращою зброєю стали доноси про хвороби.

Роксолана схилялася до намісника Єгипту, привабливого та заможного боснійця Давуд-паші. Але той виявився хворим на сифіліс. Про це доповів фаворит султана, губернатор Діярбакиру хорват Рустем-паша — і сам став кандидатом № 1.

У відповідь Давуд-паша поширив чутки про те, що конкурент має спухле червоне обличчя через проказу. Надіслали лікарів. Під час огляду вони побачили на сорочці Рустема-паші вошу. За тодішніми уявленнями, воші не могли жити на прокажених. Було вирішено, що наречений здоровий.

Про випадок швидко дізналися за межами султанського палацу. Рустема в народі почали називати «Фартовою вошею». Жартували: «Сильним i щасливим зробиш ти народ, якщо вчасно знайдеш у себе вошу».

На час весілля Міхрімах було 17, Рустему — 39. Шлюб з дочкою султана не гарантував щасливого майбутнього. Будь-якої миті дружина, вища за статусом через султанське походження, могла з власної волі кинути чоловіка. Але Рустем прожив з Мехрімах до самої смерті — 21 рік. Він два рази ставав великим візерем (прем’єр-міністром) Османської імперії та нажив велик статок.

201

8 листопада 1519 року вождь ацтеків Монтесума запросив до своєї столиці смерть. У цей день до воріт Теночтітлана (зараз це Мехіко) підійшли півтисячі іспанських солдатів у супроводі жителів сусідніх міст: Тласкалана, Тліюхквітепека і Вешоцінко.

Загін пропустили за ворота. Чому?

Є версія, що ацтеки вважали Кортеса посланником бога Кецалькоатля. Згідно з передбаченнями, той мав бути бородатим, прибути зі сходу і стати королем.

Інші дослідники називають це легендою, спробою раціонально пояснити божевільний вчинок Монтесуми — він спробував відкупитися від завойовників

Загін Кортеса розташувався у палаці. Іспанців улещували, щедро годували і задаровували цінностями. Однак не всі ацтекські воїни бажали скоритися чужинцям. Після чергової сутички Кортес наказує взяти Монтесуму в заручники. Вождь став полоненим у своєму ж місті.

Через півроку з Іспанії прибуває підкріплення і спільно з армією індіанців Тласкалана конкістадори осаджують Теночтітлан. Монтесума більше не представляє цінності. Вождя вбивають. Від іспанської зброї загинуть тисячі індіанців, від завезених хвороб — сотні тисяч.

Ілюстрація: деталь картини «Зустріч Кортеса і Монтесуми» з серії «Завоювання Мексики». Jay I. Kislak Collection Rare Book and Special Collections Division

322

Українські заробітчани ще п’ятсот років тому вважалися добрими фахівцями в Османській імперії. Авторка історичних романів Олександра Шутко знайшла інформацію про це у реєстрі майстрів палацу Топкапи у Стамбулі за 1545 рік. У документах вказані імена ремісників, національність та платня. Здебільшого це були полонені боснійці, албанці, грузини, греки, німці, французи, поляки та українці.

1545 року імперію за допомогою дружини Хюррем-Роксолани керував султан Сулейман Пишний. Серед належних їм 776 майстрів були 23 українці: ткачі, кушніри, ювеліри, ковалі. Усі вони, окрім одного зброяра Івана, потурчилися та взяли місцеві імена. Найбільше серед українців стало Юсуфів (аналог Йосипа). Також — Муради, Хасани, Рустеми, Гайдари.

Палацові ремісники були рабами, але султан їм платив і, зазвичай, через 5–10 років роботи дарував волю. 1545 року найбільше заробляв бляхар Мустафа-челебі бін Кемаль — 35 акче (близько $ 105) на день. Кушнір українець Хасан щоденно отримував 20,5 акче ($ 61,5). У середньому українські майстри заробляли на день 8–14 акче ($ 24–42).

У пізніших реєстрах 17 століття перестали згадувати національність майстрів. Вказано лише, що вони були «рабами Аллаха», тобто полоненими. У 18 столітті в палаці працювали вже тільки місцеві мусульмани.

Всі історії (168)