4785

Через часті посухи гавайський острів Ніїхау ніколи не був густонаселеним. У грудні 1941 року на шматку суші площею 179 квадратних кілометрів — як місто Львів або ціла держава Ліхтенштейн — жили півтори сотні людей. Не дивно, що японській розвідці острів здався безлюдним. Туди наказали сідати літакам, які будуть пошкоджені в ході нальоту на Перл-Гарбор. Евакуювати льотчиків планували підводним човном.

Коли винищувач став втрачати паливо через пробоїну в баку, 22-річний Сігенорі Нісікаічі вирішив, що не дотягне до авіаносця. Згідно з інструкцією, він повернув свій Mitsubishi A6M2 Zero до Ніїхау.

1941 року острів не мав постійного зв’язку з великою землею. Повідомлення про початок війни ще не дійшло, але про конфлікт між США і Японією там знали. Коли фермер Гавило Калеохано побачив аварійну посадку літака з червоним колом «висхідного сонця» на фюзеляжі, він витягнув приголомшеного хлопця з уламків, забрав зброю і всі папери.

Поговорити з льотчиком прийшли всі три місцевих японці: одружений на гавайці бджоляр Ісімацу Сінтані, а також Йошіо й Ірен Харада — подружжя народилося на Гаваях і про історичну батьківщину знало лише з розповідей. Головний зміст бесіди з Нісікаічі вони гавайцям не переклали. Льотчик попросив про допомогу. Карти, коди зв’язку, плани операції не могли потрапити до ворогів імператора.

Пілот Сігенорі Нісікаічі. Джерело: The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

Вночі жителі Ніїхау почули по радіо про напад на базу в Перл-Гарборі. Полоненого вони вирішили здати власнику острова, плантатору Ейлмеру Робінсону, який зазвичай припливав раз на тиждень. Того все не було — американці обмежили рух цивільних суден. Японський підводний човен не з’явився теж — місію порятунку скасували, субмарину направили полювати за бойовими кораблями.

Минали дні. Льотчик підштовхував співвітчизників до активних дій. Ісімацу Сінтані намагався викупити документи, але Гавило Калеохано відмовився від приголомшливої ​​суми у дві сотні доларів. Тоді японці з дробовиком і пістолетом увірвалися до будинку гавайця. Фермер вчасно втік: сховав трофеї у тещі і погріб на каное по допомогу.

Тим часом, японці взяли заручників, серед яких виявилися чоловік і дружина Канахеле. Міцні вівчарі повстали, коли опинилися наодинці з Нісікаічі і Йошіо Харадою. Навіть отримавши три кулі, Бен Канахеле зміг підняти щуплого льотчика, як баранчика, і жбурнув його в стіну. Елла Канахеле кілька разів ударила японця каменем по голові, потім йому перерізали горло. За офіційною версією, Харада відразу ж застрелився. З дробовика — в живіт.

14 грудня з сусіднього острова прибуло підкріплення. Ірен Хараду й Ісімацу Сінтані забрали військові.

Бен Канахеле на врученні медалей. Джерело: US Army Signal Corps/University of Hawaii at Manoa Library

Що було далі:

  • Бена Канахеле нагородили Медаллю за заслуги та відзнакою «Пурпурне серце».
  • Ірен Хараду випустили з в’язниці 1944 року без пред’явлення звинувачень. Ісімацу Сінтані звільнився після війни, а 1960 року став громадянином США.
  • На батьківщині Сігенорі Нісікаічі багато років вважали загиблим під час атаки на Перл-Гарбор. У селі Хасіхама стоїть гранітний монумент з написом: «Він отримав велику честь, зустрів смерть в бою, знищивши себе і свій улюблений літак».
  • Випадок на Нііхау став одним із приводів закрити в таборах до кінця війни понад 100 тисяч американців японського походження. Влада підозрювали, що своє коріння японці цінують сильніше за нову батьківщину.
  • Відділенням солдатів, яких Гавило Калеохано привів на допомогу жителям Нііхау, командував етнічний японець. Лейтенант Мізуа заарештував Хараду і Сінтані, пізніше воював в Європі і був важко поранений. 1959 року самоврядна територія Гаваї стала повноправною частиною США, а Джек Мізуа — першим генеральним прокурором нового штату.
  • Практично всі солдати 442-го піхотного полку, де служив Джек Мізуа, були японцями. Читайте на WAS, як цей підрозділ отримав найбільше нагород в історії армії США.
  • 1988 році президент Рейган від імені уряду США вибачився перед американськими японцями за репресії в роки Другої світової.

Фото: James Lansdale / US Army / Pearl Harbor Japanese Aircraft Crash Sites: The Ni’ihau Zero: Part V, The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

1125

У січні 1905 року відбулася «Кривава неділя» — війська розстріляли мирну ходу робітників у Петербурзі. У відповідь Російська імперія вибухнула протестами і бунтами. Ситуація постійно загострювалася, і на жовтень був запланований загальний політичний страйк. У Києві перестали працювати залізничники, зупинилися деякі фабрики, студенти університету та політехнічного інституту замість лекцій пішли на мітинги.

Влада відповіла військовим станом і передала управління Києвом генералу Івану Карассу. Коли активісти захопили приміщення Міської думи, і люди попрямували на Думську площу (тепер це Майдан), солдати відкрили вогонь.

Щоб уникнути арешту, Київська Рада робітничих депутатів перебирається в промзону на околиці міста, куди неохоче навідувалася поліція. Шулявка початку 20 століття — це пролетарський район навколо чавуноливарних і механічних заводів. Найбільшим виробництвом володіли швейцарець Яків Гретер і чех Йосип Криванек — це майбутній «Більшовик».

Зміна на заводах Шулявки могла тривати до 14–15 годин при середній зарплатні робітника 35 рублів на місяць (лакей отримував 8, штабс-капітан армії — 90, учитель гімназії — 80–100). Орендувати окреме житло могли лише деякі високооплачувані фахівці. Більшість жили в бараках, які утримувалися роботодавцями.

«Шановні панове! Чи знаєте ви, що таке Шулявка? З усіх даних — ні. А тому дозвольте вам доповісти, що це перенаселене передмістя Києва, смердюче й антисанітарне, де на вулицях навіть у добру погоду тхнуть сморідні калюжі, а протягом усього дня проїжджає асенізаційна гурба»,  писав анонім у міську газету.

11 грудня, після вуличних боїв у Москві, на знак підтримки повсталих застрайкували 6 тисяч київських робітників. Наступного дня Рада робітничих депутатів проголосила Шулявку пролетарською республікою і висунула вимоги: скасувати монархію, дати свободу слова і зібрань, амністувати політв’язнів, платити пенсії, поліпшити умови праці.

Обговорювати умови ніхто не став. Вночі 16 грудня начальник штабу Київського військового округу генерал Сухомлинов організував у «республіці» масштабну облаву за участю кількох тисяч поліцейських, солдатів, козаків. Дружинники з револьверами захистити Шулявку не могли і опору не чинили. Кровопролиття не сталося, але відбулись обшуки і 78 арештів.

Незабаром Київ повернеться до колишнього життя. Робітники захоплять владу в місті тільки 1918 року.

Фото: Кияни протестують проти царського Маніфесту про вдосконалення державного порядку перед Міською думою, 17 січня 1905 року. Репродукція фотографії, Київський кіно- і фотоархів.

18234

Спеціальна комісія Міністерства культури України розпочала ревізію мощей в печерах Києво-Печерської лаври. Сто років тому такі перевірки закінчилися допитами.

У жовтні 1918-го в Петроградській губернії нова світська влада брала на облік богослужбове майно Олександро-Свірського монастиря. Керуючий процесом чекіст Август Вагнер заявив, що у раці засновника монашої спільноти святого Олександра Свірського лежала воскова лялька. Церковники пояснили, що підміни немає, а перевіряючого ввело в оману чудове збереження мощей.

Радянська влада мала іншу точку зору. Новина про фальшивку облетіла газети. До 1920 року в присутності чиновників, лікарів, духівництва в РРФСР розкрили ще 63 раки. Часто процедура знімалася на кіно- або фотоплівку. Результати записували в протоколи, акти, звіти, публікували в журналі «Революція і церква».

Мощі Тихона Задонського оглянули і визнали нетлінними напередодні канонізації 1861 року. 1919-го під єпископською шапкою-митрою і пов’язками знайшли обкладений ватою крихкий череп. Шкіри і м’язів у нетлінних мощей не було. Замість тулуба — кістки тазу, вата і ганчір’я. Замість правої кисті — рукавичка з картоном і ватою. У муляжі лівої кисті — кілька кісток пальців. Ноги — зі зшитого нитками картону. Форму ступням надавали жіночий черевик із тканини, біла шовкова панчоха і туфля.

Під накидками, що покривали мощі Митрофана Воронезького, знайшли обтягнутий білою тканиною коричневий череп з темно-рудим волоссям. Радянські лікарі зробили висновок, що він має давніше походження, ніж інші кістки зі скрині, а волосся до нього приклеєне. Всередині черепа — вапно і попіл. Рука була зшита з парчі, всередині — вата і кістка. Контури тіла формувала чорна тканина, обшита рожевою шовковою стрічкою. Всередині — 15 хусток для покриття церковних посудин, вата, зола, половина тазової кістки.

З розкриття мощів Сергія Радонезького більшовики зробили пропагандистський фільм. Вміст раки описано так: «Напіврозвалений череп, у ньому пасмо русяво-рудого волосся, ретельно загорнуте в провощений папір недавнього походження; кістки, що розтиралися в порошок, вата, багато молі, личинок і метеликів, шматочки грубої сільської напівзотлілої тканини».

Серед решток Юліанії Новоторзької були суглоби пальців, хоча за переказами князь Юрій Святославич відрубав їй руки.

У раці Єфросинії Суздальської лежала лялька з тканини з фрагментами кісток.

«Коли ставлять солдата до казенної скрині, хіба він знає, що там лежить і скільки знаходиться грошей. Ні! Так і ми. Нас приставили до гробу, але що там було, ми не знали», — пояснив один з ченців на допиті.

Після ревізії рештки передавали до музеїв. Майже всі вони пізніше повернулися на місце.

Джерело фото: «Православие и мир» / pravmir.ru

5085

1966 року в’єтнамські спецслужби допустили японських телевізійників до збитого льотчика, командира ескадрильї штурмовиків авіаносця USS Independence Джеремії Дентона. Постійним побиттям офіцера змушували публічно покаятися в бомбардуваннях мирних сіл.

Однак на питання про ставлення до військової операції США у В’єтнамі Дентон відповів так: «Я не знаю, що відбувається, але якою б не була позиція мого уряду, я повністю його підтримую. Якою б не була ця позиція… Так, сер, я вірю в це. Я службовець цього уряду, і це моя робота — підтримувати його. І я буду підтримувати, поки я живий».

Під час інтерв’ю офіцер посилено кліпав, ніби його сліплять телевізійні прилади. Насправді, він прокліпав азбукою Морзе слово «Т-О-Р-Т-У-Р-А». Перше повідомлення про реальні умови утримання американських полонених розшифрував аналітик військово-морської розвідки США. Інформація про фокус Дентона потрапила в пресу, а звідти до в’єтнамців — і полоненого піддали новим, посиленим знущанням.

Джеремія Дентон входив до «Банди Алькатраса». Ця група старших офіцерів підтримувала дисципліну і вірність присязі в тюрмі «Ханой Хілтон» і в «Алькатрасі» — ізоляторі особливо суворого режиму у дворі міністерства оборони В’єтнаму — для американців, які відмовлялися співробітничати.

Дентон повернувся додому лише через 7 років. Вийшовши з літака, він заявив: «Ми мали честь служити нашій країні в складних обставинах». Дослужився до контр-адмірала, пізніше був обраний сенатором від штату Алабама.

Фото: National Archives, Records of the Central Intelligence Agency [263.2589]

Всі історії (167)