3358

Про те, що Інтерпол має президента, багато хто дізнався лише восени 2018 року. Тоді почали з’являтися новини одна краща за іншу: «президент Інтерполу пропав у Китаї», «опубліковано заяву Мен Хунвея про відмову від посади», «Китай підтвердив арешт голови Інтерполу за звинуваченням у корупції», «новим керівником Міжнародної організації кримінальної поліції може стати представник РФ», «Україна готова вийти з організації».

Скоро знову все затихне надовго. Всупереч легендам з детективних серіалів, Інтерпол — це не спецслужба. У штаті немає оперів і агентів, співробітники не мають права носити зброю і проводити арешти. Міжнародна організація кримінальної поліції створена для зв’язку і координації між правоохоронцями країн-учасниць.

Все це дуже нудно. Історія Інтерполу була вражаючою, в гіршому сенсі слова, тільки в 1940-і роки, коли її очолювали нацисти.

  • Отто Штайнхойсль (1938–1940)

Інтерпол був створений 1923 року у Відні. Тоді вирішили, що керівниками завжди будуть австрійці. Коли 1938 року Німеччина поглинула Австрію, за наказом Генріха Гіммлера з в’язниці в крісло керівника Інтерполу пересадили Отто Штайнхойсля. Колишній віденський поліцейський і німецький агент відбував термін за участь у змові.

До смерті від туберкульозу Штайнхойсль встигає лише підписати рішення про проведення наступного з’їзду в Берліні.

  • Рейнґард Гейдріх (1940–1942)

Один із творців нацистських спецслужб. З 1939 року очолює Головне управління імперської безпеки, якому підпорядкована і кримінальна, і політична поліція (гестапо). 1940 року стає головою Інтерполу, перевозить офіс до Берліна. На той час з організації вийшло більшість країн, і Гейдріх концентрується на іншій роботі: утискає опозицію, організовує гетто, доручає Адольфу Ейхману «остаточне розв’язання єврейського питання».

1941 року Гейдріх призначений райхспротектором Богемії і Моравії. Нова посада за сумісництвом стане смертельною. Президента Інтерполу вб’ють чехословацькі диверсанти, яких підготували у Великобританії.

  • Артур Небе (1942–1943)

З 1937 року — начальник кримінальної поліції Райху. 1941-го керував айнзатцгрупою В, що проводила зачистку в окупованій Білорусі. Під час візиту Гіммлера до Мінська організував показову страту євреїв, змусивши райхсфюрера СС блювати від побаченого. Підлеглі Небе вбили близько 46 тисяч людей.

Після смерті Гейдріха очолив Інтерпол. Влітку 1944 року брав участь у невдалій змові проти Гітлера — його повісили на струні піаніно.

  • Ернст Кальтенбруннер (1943–1945)

Австрійський нацист. Був серед лідерів путчу, в ході якого вбили канцлера країни. Після приєднання Австрії до Німеччини зробив кар’єру в гестапо, керував будівництвом концтабору Маутхаузен.

1943 року стає керівником Головного управління імперської безпеки, а також очолює Інтерпол. Повішений за рішенням Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі за численні злочини проти мирного населення та полонених.

Що було далі:

Після війни Міжнародна організація кримінальної поліції була реорганізована під керівництвом Бельгії, а штаб-квартиру перевезли в околиці Парижа. До самих 1980-х років Інтерпол не брав участі в розшуку нацистських злочинців, відмахуючись пунктом статуту, що забороняє втручання в політичні процеси. Водночас 1963 року президентом організації став Жан Непот — колишній службовець французького колабораційного режиму Віші, 1968-го — Пауль Дікопф, колишній офіцер СС і нацистський шпигун у Швейцарії.

587

«Такої сильної спеки в Європі ще ніколи не було!» Перш ніж сказати це, згадуйте історію.

Наприкінці серпня рівень води в Ельбі впав, і на берегах річки показалися валуни зі зловісними написами на кшталт «Якщо бачиш мене, плач», «Ми плакали, і ви заплачете».

У 15–19 століттях у Німеччині та Чехії створили щонайменше три десятки таких гідрологічних орієнтирів. Падіння рівня води сигналізувало про посуху, тобто поганий врожай, голод і масову смертність.

Ось чому ці камені називають «голодними». Найстаріше свідчення падіння рівня Ельби на одному з них датується 1417 роком. На іншому — проставлені понад 15 відміток про посуху.

Під ланцюговим мостом у чеському Дечині лежить камінь розміром близько 6 квадратних метрів. На ньому напис: «Якщо бачиш мене, плач». Фото: Aufn. nach d. Natur v. E. Rennert, lith. Kunstanstalt, Aussig. — eigener Besitz von ahz / Wikipedia
Експонат з музею Шенебека (Німеччина) з відмітками 1904 і 1921 років. У тексті йдеться: «Цей камінь лежав у гавані Шенебек під водою. Коли камінь ставав помітним, навігацію річкою потрібно було припинити». Фото: Radionaut / CC BY-SA 3.0.

На обкладинці: камінь у Дечині. Найдавніший розбірливий напис датується 1616 роком. Більш ранні позначки про посуху (1417 і 1473 років) зруйновані. Фото: Norbert Kaiser / CC BY-SA 3.0

729

9 серпня 1943 року за відмову служити у вермахті стратили австрійця Франца Єгерштеттера. Тепер він блажений мученик у католицькій церкві.

Франц народився в Санкт-Радегунді на заході Австрії. Батько загинув на фронті Першої світової, хлопчика виростив вітчим. Він став фермером, а у вільний час допомагав на службі в костелі.

У березні 1938 року німецькі війська окупували Австрію, а через місяць там відбувся референдум щодо приєднання до Німеччини. 99,75% австрійців проголосували «за». Єдиним мешканцем Санкт-Радегунда, який виступив проти, був Франц Єгерштеттер.

Хоча Єгерштеттер брав участь у навчаннях, професія фермера чотири рази рятувала його від призову до армії. Однак 1943 року становище Райху так ускладнилося, що 36-річного чоловіка рекрутували, попри роботу в сільському господарстві, трьох маленьких дітей і членство у францисканському ордені для мирян.

Австрієць відмовився брати в руки зброю, але висловив готовність стати фельдшером. Його заарештували.

У в’язниці Єгерштеттера відвідували священики з рідного міста і переконували погодитися на службу в вермахті, але той вважав, що вірянин не може брати участь у війні. Засудженому за «підрив моралі у воєнний час» відрубали голову на гільйотині.

2007 року Франца Єгерштеттера оголосив блаженим папа Бенедикт XVI: німець, колишній член гітлер’югенду і помічник протиповітряної оборони люфтваффе.

Джерело зображення: Fr. William Hart McNichols / St. Andrei Rublev Icons / Wikipedia / Fair use

1518

25 червня 1941 року пілот люфтваффе Ганс Кратц був ворогом радянського народу, а через чотири дні став другом і майже героєм. Як йому це вдалося?

25 червня дев’ять «Юнкерсів» бомбили аеродром під Києвом. Дванадцять радянських літаків були знищені на землі, п’ятнадцять пошкоджені. Винищувачі підбили дві машини. Одна дотягла до частини, другій довелося сісти на поле біля села Глібівка. Колгоспники захопили екіпаж і передали куди слід. Зберігся протокол допиту льотчика Кратца Ганса Георгійовича.

24-річний сержант, син власника шапкової майстерні, пішов до армії добровольцем. Брав участь у бомбардуваннях міст Англії, вилітав топити пароплави в Атлантичному океані. У червні 1941-го бомбардувальну ескадру перевели до Любліна. Бомбив Луцьк — 2 рази, Рівне — 1 раз, Бердичів — 1 раз, Київ — 1 раз.

«Настрій солдатів німецької армії хороший. Годують солдатів добре, отримують їжу тричі на день, за кожен політ солдати мають окремий пайок. Солдати в бій ідуть охоче… Причини початку війни Німеччини з СРСР нам не оголосили, а просто зачитали наказ Гітлера про виступ проти СРСР, і все виконали наказ», — доповідав Ганс Кратц.

Вже 29 червня 1941 року газети «Правда» і «Красная звезда» опублікували відкритий лист екіпажу Кратца до співвітчизників: «Брати-льотчики й солдати, робіть як ми. Полиште вбивцю Гітлера і переходьте сюди, до Росії». За версією радянських газет, бомбардувальник не збивали, а пілоти посадили літак, щоб здатися Червоній армії. Ця ж історія повторювалася в листівках німецькою мовою, які радянські літаки намагалися розкидати над позиціями вермахту.

Подальша доля чотирьох льотчиків невідома.

Фото: Галузевий державний архів СБУ. Вирізка з газети «Красная звезда», 29 червня 1941 року. Газета «Советская Белоруссия» / sb.by. Центр досліджень визвольного руху.

Всі історії (168)