573

В Україні Іван Мазепа відомий як гетьман, у світі  — насамперед як герой-коханець.

У 60-х роках 17 століття між молодими придворними польського короля Яна Казимира стався конфлікт. Іван Мазепа доніс, що Ян Пасек підтримував таємні контакти з аристократичною опозицією. Шляхтича заарештували.

Пасек помстився через багато років. У своїх спогадах він переінакшив історію про роман Мазепи з дружиною судді Загоровського, що завершилася банальним розлученням. У викладі Пасека фіналом стала сцена розправи над коханцем:

«Він наказав слугам схопити його, роздягнути наголо і посадити лицем до хвоста, а ногами до кінської голови на його власному коні, заздалегідь знявши з нього сідло. Руки юнака зв’язали за спиною, а ноги підв’язали попід черевом коня. Коня чимдуж налякали, вдаривши батогами, зірвавши йому з голови ковпак і стрілявши над ним кілька разів. Наляканий кінь погнався додому, як шалений. Їхати прийшлося через густі корчі, глід, ліщину, тернину і не простим шляхом, а стежками».

Легенда вразила хронікера Еразма Отвиновського. Він додумав подробицю, ніби Мазепу вимазали медом і обсипали пір’ям, а кінь привіз його на багатолюдний ярмарок. Потім історію підхопили французький посол маркіз де Бонак і словацький мандрівник Даніель Крман. У переказі останнього Мазепу обмазували смолою.

Вигадка вийшла на світовий рівень, коли голий Мазепа на коні з’явився в «Історії Карла XII» Вольтера (1730). 1818 року поему «Мазепа» написав Байрон:

«Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив… / Свисток, батіг… і кінь побіг. / Що так би й водоспад не зміг».

Ще за десяток років тему в віршах розкрив Віктор Гюго. Вигадана Пасеком розправа над героєм-коханцем надихала композиторів — Ліста, Чайковського — і художників. Ця картина Ораса Верне написана 1826 року і зберігається в Музеї Кальве у французькому Авіньйоні.

115

16 березня 1669 року, гетьман Дем’ян Ігнатович, пізніше прозваний Многогрішним, підписав з московським урядом договір про розподіл прав і обов’язків — Глухівські статті.

Після смерті Богдана Хмельницького українськими землями керували два гетьмани, по одному на кожен з берегів Дніпра. Об’єднати країну в 1668 році спробував правобережний гетьман Петро Дорошенко, але втратив підтримку козаків і повернувся до себе в Чигирин. За головного на Лівобережжі Дорошенко лишив «наказного гетьмана» Дем’яна Ігнатовича.

Ігнатович швидко схилив коліно перед царем Олексієм Михайловичем. Наступним кроком було підписання нового договору з Москвою — складені Хмельницьким статті 1654 роки втратили актуальність.

Царя на переговорах в Глухові представляв воєвода Григорій Ромодановський. Обговорення йшло три дні. Многогрішний погодився на скорочення козацького реєстру і припинення власних міжнародних відносин, але відстояв право самостійно збирати податки і зарплатню для старшини (повний текст).

У порівнянні зі статтями Хмельницького, в угоді 1669 року поменшало оплачуваних адміністративних посад (прибрали суддів, полкових писарів), але побільшало козацьких чинів.

Закріплювалися такі щорічні виплати з царської скарбниці:

  • гетьману — 1000 золотих червінців в рік (≈ 37 кілограмів срібла);
  • військовому писарю і генеральному обозному — по 1000 злотих (≈ 6 кг срібла);
  • полковникам — по 100 єфимків (≈ 3 кг срібла);
  • осавулам — по 200 злотих (≈ 1,2 кг срібла);
  • гетьманському бунчужному і полковим сотникам — по 100 злотих (≈ 0,6 кг срібла);
  • реєстровим козакам — по 30 злотих (≈ 0,18 кг срібла).

За три роки козацька старшина організувала заколот. Дем’яна Многогрішного звинуватили у змові з Дорошенком і Османською імперією, доправили до Москви, а потім заслали до Сибіру.

Всі історії (166)