2692

Ці прикраси часів Русі входили до приватної колекції. Ними гралися діти, заради розваги вішаючи їх на собак. Зараз реліквії зберігаються в нью-йоркському музеї Метрополітен. Як так сталося, розповідає історик Едуард Андрющенко.

1820 року в Києві оселився російський поміщик Олександр Аннєнков. Він викупив землю, на якій колись стояла Десятинна церква, та профінансував спорудження там однойменного нового храму. Є версія, що Аннєнкова насамперед цікавили скарби. 1240 року, під час штурму Києва військом Батия, церква була останнім форпостом оборони міста. Вважалося, що під нею сховали чимало коштовностей.

Під час будівництва зробили кілька цікавих знахідок. Саркофаги та прикраси описував археолог-аматор митрополит Євгеній.

Урочисте відкриття мало відбутися 1842 року. Й ось тут сталося найцікавіше. Нова будова була меншою за стару, тож частина давньоруського фундаменту лишилася просто неба. На місці, де була апсида старої церкви, під час облаштування території робітники натрапили на льох зі скарбом із золотих виробів: від прикрас до посуду. Як згадував слуга Аннєнкова, той швидко зібрав всі предмети у два великі мішки та сховав у себе вдома. Ані митрополит, ані вчені, ані чиновники про знахідку не дізналися.

Згодом артефакти були вивезені у маєток на Полтавщині. Там поміщик став продавати предмети зі скарбу, не розповідаючи покупцям про походження.

1850 року Аннєнкова арештували за підозрою у фальшуванні грошей. Він помер у в’язниці під час слідства. Через неправильно оформлені документи полтавський маєток дістався не спадкоємцям, а попереднім власникам. Ті знайшли скарб і здали частину (великий золотий посуд) на переплавлення.

Коли старі-нові власники померли, помістя перейшло їхнім далеким родичам. На потемнілі від часу металеві предмети в мішках увагу не звертали. Здавалося, що це прикраси для кінської збруї. З давніми прикрасами бавилися діти, раритети кидали в город та у колодязь, робили нашийники для собак.

Колекціонер Григорій Кир’яков виміняв деякі коштовності в дітей на цукерки і подарував кілька петербурзькому колекціонеру Олександру Звенигородському. На початку 20 століття, пройшовши через кілька рук, рештки «Аннєнковського скарбу» потрапляють до американського банкіра, інвестора компаній General Electric, US Steel і AT&T Джона Пірпонта Моргана.

1913 року Морган помер, а його син подарував 10 тисяч предметів з колекції батька Метрополітен-музею в Нью-Йорку.

Сьогодні музей показує 18 артефактів з «Аннєнковського скрабу». Це скроневі прикраси: рясна та колти 11–12 століття. Вироби не імпортні — стиль характерний для руських ювелірів. Прикраси переважно з золота, окремі з електруму та перлів. Емалі на металі зображують птахів, дерева, геометричні узори, християнських святих.

Якщо найближчим часом ви не плануєте бути в США, то схожі прикраси є в двох музеях Києва: у Музеї історичних коштовностей України на Лаврській, 9, та в Національному музеї історії України на Володимирській, 2.

Всі фото: The Metropolitan Museum of Art / metmuseum.org

280

За 50 років до скандалу з Майклом Джексоном педофілія серед діячів мистецтв стала гарячою темою в СРСР.

22 жовтня 1937 року за розбещення та зґвалтування неповнолітніх до 5 років в’язниці засудили кінооператора Бориса Цейтліна, який разом з Дзиґою Вертовим зняв перший радянський звуковий докфільм «Симфонія Донбасу». За цією справою також сіли кілька його колег.

Згідно з матеріалами справи, Цейтлін спокусив 14-річну школярку з неблагополучної сім’ї. Пізніше вона стане приводити подружок у квартиру, де збиралися співробітники студії «Союзкінохроніка». За кілька тижнів до вироку в газетах з’явилося таке повідомлення:

«Расследованием установлено, что Цейтлин Б. Б., используя свое общественное положение, завязывал знакомства с несовершеннолетними девушками, а затем вовлекал их в разврат. С этой целью Цейтлин Б. Б. организовал группу, состоявшую из бывш. управляющего трестом Союзкинохроника Иоселевича В. С., кинооператора Кричевского А. Г. и гр. Вирта-Ауэрбаха М. З., которые совместно с Цейтлиным Б. Б. систематически развращали несовершеннолетних девушек. Для совершения своих преступных действий Цейтлин Б. Б. использовал квартиру обвиняемого Вирта-Ауэрбаха, превращенную ими в притон разврата. На этой квартире Цейтлин Б. Б. и Вирт-Ауэрбах М. З. изнасиловали несовершеннолетних Т. и К. По этому же делу привлечен к уголовной ответственности бывш. работник милиции Качалов М. Д., которому предъявлено обвинение в изнасиловании несовершеннолетней Х».

Після смерті Сталіна і розкриття правди про репресії виникла версія, що справу педофілів було сфабриковано для дискредитації начальника «Союзкінохроніки» Віктора Іоселевича. Втім, ще до початку Другої світової війни всі засуджені вийшли на волю. Борис Цейтелін буде працювати фронтовим фотографом, потім зніме кілька фільмів на кіностудіях у Сибіру.

783

Володарку цієї вульви шукали понад 150 років. Припускали, що моделлю для відомої картини «Походження світу» Гюстава Курбе могла бути повія або коханка художника.

Тепер доведено — позувала балерина Паризької опери Констанс Квіньйо. Згадку знайдено в листуванні Жоржа Санда і Олександра Дюма (молодшого). У другій половині 19 століття письменники, художник, балерина і замовник картини, турецький посол Халіл Шериф Паша належали до однієї тусовки. Про участь Квіньйо багато хто знав, але на публіку це не виносилося. Після завершення балетної кар’єри вона стала жінкою вищого світу і присвятила себе благодійності.

1868 року Халіл Шериф Паша програв свою колекцію еротичного мистецтва в карти. «Походження світу» переходило з рук у руки, в кінці Другої світової ненадовго стало трофеєм солдатів Червоної армії, було викуплене, а 1995 року потрапило у власність французької держави. Зараз експонується в паризькому Музеї Орсе.

До 1988 року полотно забороняли виставляти, 1994 року поліція конфіскувала в магазинах книгу Жака Анріка з «Походженням світу» на обкладинці, 2011 року Facebook забанив данського художника Фроде Стейніке за пост з картинкою.

Поки ще не забанили WAS, дивіться, як виглядали найсексуальніші жінки на початку 20 століття.

Фото для колажу: BnF / Département des estampes et de la photographie

531

13 вересня 1515 року, розпочалася битва під Мариньяно. Неподалік Мілана швейцарські найманці герцога Сфорци зіткнулися з армією французького короля Франциска I, в яку входили загони венеціанців і німецьких ландскнехтів.

Мариньяно — перша поразка швейцарських пікінерів, які нагинали Європу в 14–15 століттях, а також одна з перших битв, виграних артилерією.

Горяни нарвалися. Двісті років вони були найсильнішими на полі бою, а тому не вважали за потрібне розвивати тактику і спорядження. Їхні супротивники раз по раз програвали, але пробували нові методи протидії, поки не знайшли ефективні.

Молодий король Франциск I поставив свої гармати в укріпленому таборі та захистив фалангою ландскнехтів. Раніше це не було для швейцарців проблемою, але з часом німці стали битися краще, а гармати стріляти швидше. Тепер захопити табір одним ударом не вийшло.

Французькі лицарі наскакували на швейцарців з флангів. «30 славетних атак, і про жодну з них в майбутньому не скажуть, що від кінноти було не більше користі, аніж від зайців в обладунках», — писав Франциск матері. В його словах чутно стару травму кавалеристів, яких багато років кривдили піхотним списом.

Навіть зараз лицарям не вдалося прорвати швейцарську формацію. Зате атаки змушували пікінерів зупинятися, займати кругову оборону — і стояти під вогнем гармат. Коли горяни заслабли, в тил їм вдарила венеціанська кіннота. Почалася різанина.

Швейцарський гравер, ювелір і найманий солдат Урс Граф вижив і пізніше зобразив на одному малюнку всі етапи битви. У лівому верхньому кутку ще сходяться пікінери, по центру зліва горяни відбивають наскоки лицарської кінноти, зліва внизу ландскнехт відзначає перемогу, внизу лежать пограбовані трупи вбитих, праворуч по центру висять швейцарці — німці їх ненавиділи і в полон не брали.

Після перемоги Франциск захопив Мілан і познайомився там з Леонардо да Вінчі, придворним художником герцога Сфорци. За рік той на запрошення короля переїхав до Франції, прихопивши з собою кількох учнів та улюблену картину «Мона Ліза». Далі теж було цікаво.

Всі історії (166)