2318

Увесь 1917 рік Україна, що була звільнена революцією від влади царя, йшла до усвідомлення своєї самостійності. Три маніфести-універсали Центральної Ради влітку і восени заявляли про автономію в складі Росії. У листопаді владу в Петрограді захопили більшовики. Новий центральний уряд вимагав від української влади співробітництва. Для початку — не пропускати війська «білих» і не роззброювати загони «червоних» на своїй території. Київ відмовився підкоритися.

У грудні 1917 року почалася війна. Червона гвардія готувалася наступати на Київ, Центральна Рада шукала підтримки за кордоном і писала четвертий універсал про незалежність Української Народної Республіки. У цей бунтівний час, 5 січня 1918 року, надрукували перші українські банкноти.

Першою була купюра номіналом 100 карбованців цінністю 0,76 грама золота. Оформлення взяв на себе художник-графік, ректор Української академії мистецтв Георгій Нарбут. Аверс  — у кращих традиціях українського бароко, з тризубом, квітковими мотивами і літерним позначенням номіналу українською. На реверсі номінал вказано ще трьома мовами: російською, польською та посередині мовою їдиш — хундерт карбованетс. В одному лише Києві тоді жили не менше 100 тисяч євреїв, 50 євреїв були членами Центральної Ради.

Купюри випустило видавництво Кульженка, де друкували також документи і марки УНР. Економили на всьому, вийшла халтура. У всієї серії реверс був перегорнутий; через друк на звичайному папері та відсутність водяних знаків відразу після випуску в побуті з’явилися фальшивки. У тому ж січні 1918 року друк припинили.

Через написи єврейською мовою 100 карбованців називали «жидівськими грошима». Через жовтий колір купюри — «яєчнею». За назвою друкарні — «кульженками».

Після захоплення Києва більшовиками УНР втратила свій золотий та срібний запас. Також червоноармійці забрали всі форми для друку українських грошей. Пізніше Рада народних міністрів УНР затвердить створення абсолютно нової національної валюти — гривні.

Читайте далі, як розбагатіти на українських копійках.

6474

1962 року американському гебраїсту Норману Голбу передали для вивчення теку рукописів з найбільшого архіву середньовічного єврейства — генизи при синагозі Фустата, що в Каїрі. Юдаїзм забороняє знищувати священні тексти. Оскільки в ділових документах євреї часто посилалися на заповіді, їх теж складали в генизу. Накопичилося близько 250 тисяч листів.

Серед повсякденних записів знайшлася сенсація — клаптик пергаменту з найдавнішим згадуванням Києва (в формі Киїб). Так званий «Київський лист» Голб датував першою половиною 10 століття. За його припущенням, у цей час місто контролювали хозари. Інші фахівці знаходять ознаки того, що текст написаний не раніше 11 століття.

У листі авторитетні члени громади Києва просили євреїв з інших міст і країн допомогти своєму одновірцю уникнути боргового рабства. Текст починається з формальної згадки божих заповідей. Після описується скрутне становище Яакова бен Хануки, який поручився за борг брата:

«… Ми, громада Києба, повідомляємо вам про сумне становище пана Яакова бен Хануки, який походить з хорошого роду. Він був з тих, хто дають, а не беруть, поки суд не засудив його за гроші, взяті його братом у іновірців; цей Яаків дав гарантію. Брат його був у дорозі, і прийшли грабіжники, які розорили та зарізали його і взяли гроші. Так прийшли кредитори, і взяли цього Яакова, і наділи залізні ланцюги на його шию і залізо навколо його ноги. Він залишався там цілий рік [а потім] ми дали гарантію за нього. Ми сплатили 60, і ще залишилося 40 монет. З цим послали ми його між святих громад, щоб створили милосердя до нього…» Змістовна частина завершується заповіддю допомагати нужденним і нагадуванням про близьке пришестя месії.

Напевно бен Ханука користувався в місті великою повагою. Відомо, що слов’янське плем’я в’ятичів платило хазарам данину «по щьлягу з рала» — по одному срібному дирхему з сім’ї на рік. Припускають, що розмір викупу за Хануку оцінювався в золотих візантійських трієнсах вагою близько 1,4 грама. Громада зібрала 60 монет, а потім змушена була просити про допомогу.

Під листом стоять 11 підписів. Більшість імен читаються повністю: Авраxам Гапарнас; […] ель бар Манас Реувен бар […]; Гостята бар Кьябар Коген; Шимшон Юда, на прізвисько Сварта; Ханука бар Моше; Куфін бар Йосеф; Манар бар Шмуель Коген; Юда бар Іцхак [га-] Леві; Синай бар Шмуель; Іцхак Гапарнас. Тюркські імена Сварта, Манас, Манар, Куфін і слов’янське Гостята вказують, що серед укладачів листа були наверненні в юдаїзм неєвреї.

У кінці листа стоїть слово, виведене тюркським рунічним письмом, значення якого до кінця не встановлене. Американський історик Омелян Пріцак вважає його хозарським «хокурум», тобто «я прочитав», і називає відміткою хозарського чиновника. Інші спростовують: при Хозарському каганаті, в якому юдаїзм був головною релігією, єврея не могли закувати в кайдани за борги.

Згідно з хрестоматійною версією історії України, Київ і його жителі — слов’яни-поляни — були данниками хозар у 7–8 століттях, а з кінця 9 століття головним містом Русі правили Рюриковичі. Як відмітка хозарської адміністрації з’явилася на документі 10 або навіть 11 століття, пояснити складно.

Від першої згадки Києва в єврейському документі у вас запалало? То ви ще про Тмутороканський камінь не читали.

Джерело зображення: Cambridge Digital Library

1035

Не бійтеся, це просто содомська маска кам’яного віку.

У 1983 році таку виявили в печері неподалік Мертвого моря, біля гори Содом. Поруч були наконечники стріл, кошики, підстилки, лляні ганчірки, кам’яний серп.

Пізніше вапнякові маски з прорізами для очей і рота стали знаходити по всій Юдейській пустелі. Всього 12: від маленьких кишенькових до 2-кілограмових. Судячи зі слідів пігменту, їх розфарбовували.

Призначення невідоме. Маски точно не посмертні — ними часто користувалися, носили з собою. Швидше за все, їх задіювали в релігійних ритуалах. Але так вчені традиційно кажуть про всі предмети із незрозумілою функцією.

У 7–8 тисячолітті до нашої ери мисливці-збирачі Юдейській пустелі переходили до землеробства. Вже були приручені вівці і кози. Знайдені серпи і зернові ями вказують на одомашнення пшениці. Автори масок не були предками євреїв: з часом шумери витіснили їх на територію сучасної Туреччини, а в 5–4 тисячолітті до нашої ери вони осіли на Балканах.

Фото: Elie Posner/Israel Museum, Jerusalem

428

24 травня 1991 року авіакомпанія El AL поставила світовий рекорд з числа пасажирів в одному літаку. Boeing 747 доправив 1122 ефіопських євреїв у Ізраїль.

Звідки в Східній Африці взялося плем’я фалаша, до кінця невідомо. Свій рід воно веде від царя Соломона і аравійської цариці Савської. Антропологи вважають фалаша африканцями, які в 1 столітті до нашої ери змішалися з юдеями. Так само, як європейських євреїв, ефіопських багато століть гнобили й намагалися охрестити.

До 1975 року юдеї Ефіопії не вважалися в Ізраїлі євреями і могли переселятися лише нелегально. Потім раввінат визнав фалаша втраченим коліном Ізраїля і схвалив репатріацію.

У 19841986 роках, коли в Ефіопії почалася війна з еритрейськими сепаратистами, через Судан евакуювали 18 тисяч юдеїв. У 1990-х війна загострилася. Еритрейці йшли вперед і, здавалося, ось-ось мали захопити всю країну. Вони були антисемітами, і вважали фалаша винуватцями окупації рідного краю.

Ізраїль своїх не кинув. За 36 годин військові літаки і лайнери El AL зробили 41 рейс, серед яких був рекордний. Усього вивезли 14 325 людей.

Фалаша отримали громадянство і тепер служать в армії Ізраїлю. Несхожих на євреїв бійців використовують й для таємних операцій.

Фото: ALPERT NATHAN / The National Photo Collection / Photography dept. Government Press Office

Всі історії (192)

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter