2704

Ці прикраси часів Русі входили до приватної колекції. Ними гралися діти, заради розваги вішаючи їх на собак. Зараз реліквії зберігаються в нью-йоркському музеї Метрополітен. Як так сталося, розповідає історик Едуард Андрющенко.

1820 року в Києві оселився російський поміщик Олександр Аннєнков. Він викупив землю, на якій колись стояла Десятинна церква, та профінансував спорудження там однойменного нового храму. Є версія, що Аннєнкова насамперед цікавили скарби. 1240 року, під час штурму Києва військом Батия, церква була останнім форпостом оборони міста. Вважалося, що під нею сховали чимало коштовностей.

Під час будівництва зробили кілька цікавих знахідок. Саркофаги та прикраси описував археолог-аматор митрополит Євгеній.

Урочисте відкриття мало відбутися 1842 року. Й ось тут сталося найцікавіше. Нова будова була меншою за стару, тож частина давньоруського фундаменту лишилася просто неба. На місці, де була апсида старої церкви, під час облаштування території робітники натрапили на льох зі скарбом із золотих виробів: від прикрас до посуду. Як згадував слуга Аннєнкова, той швидко зібрав всі предмети у два великі мішки та сховав у себе вдома. Ані митрополит, ані вчені, ані чиновники про знахідку не дізналися.

Згодом артефакти були вивезені у маєток на Полтавщині. Там поміщик став продавати предмети зі скарбу, не розповідаючи покупцям про походження.

1850 року Аннєнкова арештували за підозрою у фальшуванні грошей. Він помер у в’язниці під час слідства. Через неправильно оформлені документи полтавський маєток дістався не спадкоємцям, а попереднім власникам. Ті знайшли скарб і здали частину (великий золотий посуд) на переплавлення.

Коли старі-нові власники померли, помістя перейшло їхнім далеким родичам. На потемнілі від часу металеві предмети в мішках увагу не звертали. Здавалося, що це прикраси для кінської збруї. З давніми прикрасами бавилися діти, раритети кидали в город та у колодязь, робили нашийники для собак.

Колекціонер Григорій Кир’яков виміняв деякі коштовності в дітей на цукерки і подарував кілька петербурзькому колекціонеру Олександру Звенигородському. На початку 20 століття, пройшовши через кілька рук, рештки «Аннєнковського скарбу» потрапляють до американського банкіра, інвестора компаній General Electric, US Steel і AT&T Джона Пірпонта Моргана.

1913 року Морган помер, а його син подарував 10 тисяч предметів з колекції батька Метрополітен-музею в Нью-Йорку.

Сьогодні музей показує 18 артефактів з «Аннєнковського скрабу». Це скроневі прикраси: рясна та колти 11–12 століття. Вироби не імпортні — стиль характерний для руських ювелірів. Прикраси переважно з золота, окремі з електруму та перлів. Емалі на металі зображують птахів, дерева, геометричні узори, християнських святих.

Якщо найближчим часом ви не плануєте бути в США, то схожі прикраси є в двох музеях Києва: у Музеї історичних коштовностей України на Лаврській, 9, та в Національному музеї історії України на Володимирській, 2.

Всі фото: The Metropolitan Museum of Art / metmuseum.org

1909

2 серпня 2018 року в київському парку «Муромець» (колишній «Дружби народів») відкрили пам’ятник Іллі Муромцю. Вважається, що за часів Русі там, на острові посеред Дніпра, розташовувалася сторожова застава. Моделлю для фігури став український спортсмен Василь Вірастюк.

Розібратися в історичній достовірності пам’ятника ми попросили реконструктора Олексія Малева.

1. Обладунки, зброя та екіпірування богатиря виконані за письмовими та образотворчими джерелами 10 — початку 11 століття. Це час правління князя Володимира Святославича, якого ототожнюють з легендарним покровителем богатирів — князем Володимиром Красне Сонечко. Однак на табличці під пам’ятником вказані 11–12 століття. Швидше за все, автори ототожнюють билинного Іллю Муромця з преподобним Ілією, який помер 1188 року і похований в Києво-Печерській Лаврі.

Це спірна теорія. Поховану в Лаврі людину пізні письмові джерела називають Іллею Чобітком. Живучи в 12 столітті, він ніяк не міг служити князю Володимиру на два століття раніше.

2. Зазначена на табличці назва «Київська Русь» вигадана вченими у 19 столітті. Цю державу в період її існування називали просто Руссю.

3. Під Іллею — кінь богатирського розміру. Але в 10–11 столітті коні були низькими, по 1,2–1,4 метра в холці. До 13 сторіччя селекцією їх довели до 1,5–1,65 метра. Це значно менше, ніж розміри бронзового коня.

4. Упряж і особливо форма сідла дуже мало схожі на середньовічні аналоги. Це дивно на тлі вірно опрацьованих деталей шолома і меча. Кольчуга відповідає археологічним знахідкам епохи.

Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS

5. Перші знайдені археологами поручі воїнів Русі відносяться до 13 сторіччя. Поручі Муромця контрастують з його шоломом і мечем, зробленими за модою 10 — початку 11 століття.

6. На богатиря надітий набірний пояс — краса і гордість воїна. Накладні бляхи на поясі добре опрацьовані, але скопійовані з блях історичної кінської збруї.

Незрозуміло, навіщо на пояс прикріпили величезну байкерську пряжку. Всі пояси того часу застібалися на маленькі пряжки з язичком. Довгий хвіст ременя часто ще раз обертався навколо талії.

7. Застібка плаща фібула виконана в одному стилі з бляхою пояса і прикрасою кінської упряжі. Вона не схожа на історичні аналоги.

Гіпотези про походження Іллі Муромця WAS розбирає тут.

220

Можливо, це найдетальніша карта торгових маршрутів 11–12 століть в інтернеті. Положенням Києва на ній можна пишатися.

  • Період між занепадом вікінгів і до експансії монголів став часом розквіту середньовічної торгівлі. Хрестові походи привчили Європу до східних товарів. Нові маршрути прокладалися всім Середземномор’ям. Розташований на півдорозі між Італією і Єгиптом сицилійський Палермо став місцем зустрічі мусульманських і християнських купців. Посередниками між ними виступала єврейська громада.
  • З міст, що знаходились на південь від Сахари, на північ везли золото. Важливою торговою артерією був Ніл.
  • Шовковий шлях безліччю маршрутів пронизував Азію. Китай був ще відкритий для зовнішньої торгівлі і багато вкладав у інфраструктуру. Все більш привабливим напрямком ставала Індія. Острів Суматра був головним експортером спецій.
  • У Східній Європі і на території сучасної Росії важливими транспортними артеріями з часів вікінгів були судноплавні річки. На захід і південь човни везли хутро.
  • Головною трансконтинентальною трасою Європи була Via Regia («Королівська дорога»), яка перебувала під особливим захистом монархів Священної Римської імперії. Шлях йшов з Іспанії через Францію, Бельгію, Німеччину, Польщу, поки не впирався в Київ і Смоленськ. Далі — дике поле. У 20 столітті Via Regia перетворилася в європейський транспортний коридор E40.

Джерело: Reddit
Автор карти: martinjanmansson

Всі історії (167)