Біла майка - аксесуар спортсменів, геїв та чоловіків, що б'ють жінок

У білої бавовняної майки, відомої багатьом українцям як “алкоголічка”, доволі заплутана антропологічна історія. Якщо в країнах колишнього СРСР вона асоціюється з любителями міцних напоїв, а також почасти з представниками кримінального світу (можна пригадати кадри з радянського фільму “Джентльмени удачі” 1972 року), то на Заході кілька разів змінювала своє символічне наповнення.

На початках, приблизно у другій половині 19 століття, цей тип одягу зазвичай асоціювався з професійними спортивними рухами, які тоді набирали обертів.

У такій функції знайому “алкоголічку” можна побачити, зокрема, на картині “Сніданок каноїстів” (1881) Огюста Ренуара, що нині зберігається у фондах Колекції Філіпс у Вашингтоні. Зокрема, у правому нижньому куті одягнений в цей одяг сидить Гюстав Кайботт — художник-імпресіоніст, меценат і колекціонер мистецтва, що був у дружніх стосунках з Ренуаром.

Згодом коло культурних асоціацій білої майки без рукавів змінилося. Цей одяг почали асоціювати з феноменом соціального протесту і всіма, хто уособлював цей протест у різні історичні періоди: робітничим класом, ЛГБТ-спільнотою, реперами чи італійськими емігрантами у США.

Представники кожної соціальної та культурної страти вкладали в носіння майки-“алкоголічки” власні сенси, подекуди такі, що суперечили один одному. Якщо в хіп-хоп-культурі вона стала відображенням агресивної хуліганської поведінки виконавців та органічним доповненням до їхніх соціально неприйнятних текстів, то американських геїв навпаки привернув її облягаючий силует, який цілком міг натякати на жіночність, а не підкреслювати мужність, і таким чином кидав виклик стереотипним уявленням про “правильну” чоловічу сексуальність.

Натомість найбільш лиховісне найменування цього фасону, прийняте в англомовних країнах — wife-beater shirt (“сорочка того, хто б’є дружину”) — також набуло значного поширення у другій половині ХХ століття. Вочевидь подібну інтерпретацію майки започаткував кримінальний інцидент 1947 року, коли чоловіка з Детройті заарештували за те, що він до смерті побив свою дружину, а газети, що висвітлювали хід його справи, надрукували фотографію вбивці у заплямованій майці без рукавів.

Зв’язок “алкоголічки” з проблемою домашнього насильства та образом архетипного аб’юзера закріпила популярна екранізація однойменної п’єси Тенессі Вільямса “Трамвай “Бажання” 1951 року, Головний герой стрічки у виконанні молодого Марлона Брандо — брутальний та прямолінійний пролетар, виходець із Польщі Стенлі Ковальські регулярно влаштовує сімейні сцени в присутності своєї жінки Стелли та її сестри Бланш Дюбуа, з якою знаходиться в непримиренному конфлікті персоналій та соціальних класів. Хоча в кадрі герой Брандо з’являється у майці, що прикриває його плечі, у пізніших театральних постановках п’єси Вільямса його, як правило, зображають одягнутим саме в майку-“алкоголічку”.

Протягом останніх років виробники білих майок без рукавів намагалися дещо відбілити їхню сумнівну соціальну репутацію. Так, пошуковик американського ритейлера Walmart налаштовували таким чином, щоб при виборі майки типу wife-beater у топі з’являлися футболки з написами-зізнаннями в коханні до жінки або іронічні нарікання на те, що жінка є занадто суворою до свого чоловіка. Популярні тіктокери, в тому числі жінки (наприклад, Lusekoftaa) намагаються пояснювати своїй авдиторії, що “сорочка того, хто б’є дружину” є не надто вдалою назвою для побутового одягу, тим більше коли існує стилістично нейтральний синонім top tank shirt (“верхня майка”).

Оригінал тексту на каналі caravaggio’s talking head.