Як жили стародавні грузини: від війни з Римом до друзів імператора

Вусань у величезній кепці з купою грошей, що полюбляє жінок та шашлики, — стереотипний образ грузина, який склався в радянські часи не без допомоги кіно й анекдотів. Слов’яни посміювалися над гостинними кавказькими винолюбцями, але чи багато знали про один із найдревніших народів Європи? Навряд чи.

WAS знайомить з історією давньогрузинської Іберії — ядра, довкола якого пізніше утворилося середньовічне Грузинське царство. Тоді як історія державності більшості сучасних європейських націй починається лише із Середньовіччя, іберійська держава грузинів постала ще тоді, коли римські легіони вовтузилися в Італії.

Рельєф іберійського царя Фарнаваза I. Фото: Jaqeli / Wikimedia Commons / CC BY-SA 4.0

Першим царем Іберії вважається Фарнаваз I, який почав правити на цих землях на межі 3–4 століття до нашої ери. Грузинські джерела 10–11 століття розповідають, начебто Александр Македонський завоював Іберію та поставив тут свою людину на ім’я Азо. Саме цього македонського ставленика нібито й переміг Фарнаваз. Що б там не сталося насправді, але схоже, знищення Александром перської держави Ахеменідів 331 року до н. е. дало імпульс державотворчим процесам на окраїнах колишньої імперії. На Південному Кавказі цей процес очолив Фарнаваз.

Таку версію підтверджує американський дослідник історії Кавказу Кирило Туманов. У «Хронології ранніх правителів Іберії» він пише, що Фарнавазу міг забезпечити протекцію один із діадохів — Селевк. Його новостворена держава — частина імперії Александра — межувала із землями, на які претендував Фарнаваз.

Непрості стосунки з імперією

В 1 столітті н. е. римські й грецькі історики вже згадують правителів Іберії в контексті війни Римської республіки проти Понтійського царства, на боці якого були іберійці. Зокрема, іберійський цар Артаґ згадується як затятий супротивник експансії Риму на Кавказ. Легіони Гнея Помпея 65 року до н. е. розбили армію Іберії. Артаґ визнав себе римським васалом і віддав синів як почесних заручників. 63 року до н. е. римляни остаточно перемогли Понт, захопили землі цієї колись могутньої чорноморської імперії й стали провідною силою в Східному Середземномор’ї.

Наприкінці 1 століття до н. е. династія Фарнавазідів повернулася до влади в Іберії. Держава сягала зеніту могутності за царів Фарасмана II, Гадама та Фарасмана III — в 116–185 роках н. е., граючи на протистоянні Риму й Парфянського царства. Імператор Адріан, який прийшов до влади 117 року, прихильно ставився до своїх іберійських союзників — «Життєписи Августів» так описують це:

«Вірменам він дозволив мати свого царя, тоді як при Траяні у них був римський легат. Від жителів Месопотамії… не вимагав дані, яку наклав на них Траян. В іберах він мав вірних друзів, оскільки їхніх царів він щедро обдарував, хоча вони й відмовились прийти до нього».

Фарасман справді дозволив собі небачене — не з’явився на запрошення наймогутнішого правителя тогочасного світу. Ба більше — після цього він дозволив аланам безперешкодно пройти іберійськими землями й вдертися у прикордонні римські провінції. Але навіть після цього миролюбний Адріан не тільки відмовився карати Фарасмана, але подарував йому бойового слона та когорту в 50 воїнів. Біограф Адріана відзначає: такої честі не отримував доти жоден із місцевих правителів.

Бюст імператора Андріана (правив у 117–138 роках), Венеція. Фото: Livioandronico2013 / Wikimedia Commons / CC BY-SA 4.0

Врешті гарячий іберійський монарх вчинив ввічливо — відправив подарунки у відповідь. Адріан прийняв їх, інцидент було вичерпано. Однак справжнє ставлення імператора до царя іберів, показало те, як він обійшовся з подарованими Фарасманом II трьома сотнями шитих золотом плащів. Про це розповідає біограф Елій Спартіан:

«Отримавши від Фарасмана багаті подарунки, і серед них також золочені хламиди, він — в насмішку над його дарами — випустив на арену триста злочинців в золочених хламидах».

Справді теплі стосунки з могутньою імперією встановив його онук, Фарасман III. Він завітав до Риму за правління імператора Антоніна Пія. Кавказького гостя із дружиною прийняли пишно: дозволили принести жертву богам разом з імператором на Капітолійському пагорбі, в храмі Беллони поставили його кінну статую, і головне — йому дали згоду на розширення території Іберії. Давньогрузинське царство визнали союзником Риму, а не залежною державою.

Що було далі:

  • 189 року н. е. останнього з Фарнавазідів царя Амазаспа ІІ скинув з престолу його племінник (син сестри та вірменського царя) — Рев І. Він заснував династію Аршакідів, яка правила Іберією до 284 року н. е., після чого її змінила династія Хосровідів.
  • Перший із Хосровідів, цар Міріан III, оголосив 337 року християнство державною релігією: Іберія стала однією з перших в історії християнських держав.
  • Іберійське царство припинило існувати 580 року, ставши провінцією перської Держави Сасанідів.
  • Грузинська державність відродилася 888 року під правлінням царської династії Багратіоні.

Автор: Євген Козупиця

Далі читайте про грузинський слід в африканській війні.