26680

Ніколи не здавайся: 12 історій справжніх Робінзонів

9220

Цезар у полоні: підвищив суму викупу, дружив з піратами і всіх розіп'яв

82 року до нашої ери римський воєначальник Корнелій Сулла переміг у громадянській війні і став безстроковим диктатором Риму. Насамперед новий правитель оголосив полювання на політичних супротивників. Головним із них вважався колишній консул Корнелій Цинна, чия дочка Корнелія була одружена з молодим Гаєм Юлієм Цезарем.

До приходу Сулли цей шлюб допомагав Цезарю заробляти та просуватися кар’єрними сходами. Але коли його тесть програв боротьбу, диктатор зажадав від молодого патриція довести свою вірність і розлучитися з Корнелією. Цезар відмовився, тоді Сулла вніс його в проскрипції — список «ворогів народу», яких слід було зловити та вбити. Він позбавлявся спадщини й всіх почесних прав благородного патриція. Заради своєї безпеки Цезар вирішив втекти з Риму.

Дуже скоро стало ясно, що його життю нічого не загрожує — Сулла майже не страчував патриціїв і пом’якшив своє ставлення до Гая Юлія. Друзі Цезаря навіть домоглися його офіційного помилування. Але від Риму Цезар вирішив ще якийсь час триматися подалі. Він відправився в провінцію Азія, де допомагав наміснику Марку Мінуцію Терму. І часто бував у Віфінії при дворі місцевого царя Нікомеда IV Філопатора.

79 року до н. е. після смерті Сулли Цезар повернувся в Рим і почав боротьбу за владу. Близько 76 року до н. е. він відправився на Родос, де збирався повчитися ораторської майстерності у відомого ритора Аполлонія Молона. Дорогою до острова на галеру 25-річного Юлія Цезаря напали кілікійці. Цей випадок описав Плутарх у «Порівняльних життєписах».

Цезар і стерновий. Кольорова літографія: William Rainey / W.H. Weston, London 1910

NOTA BENE: кілікійці — нащадки хетського та ассирійського населення, яке осіло на південному сході Малої Азії. Вони вирізнялися незалежним характером, войовничістю і промишляли піратством. Кораблі кілікійців тероризували Східне Середземномор’я. У греків навіть була приказка: «Три найгірших слова на букву К — каппадокійці, крітяни й кілікійці». Основна частина Кілікії була римською провінцією ще зі 101 року до н. е., але частина її територій залишалася непідконтрольною Риму.

Пасажирів, і Цезаря в тому числі, взяли в полон і переправили на невеликий острів Фармакусса, який знаходиться в 30 км від античного Мілета. Пірати зрозуміли, що до них в руки потрапив багатий римський патрицій і зажадали за нього викуп у 20 талантів сріблом — близько 620 кг білого металу. Але така сума гордого Цезаря не влаштувала.

«Коли пірати зажадали від нього викупу у двадцять талантів, Цезар розсміявся, заявивши, що вони не знають, кого захопили в полон, і сам запропонував дати їм п’ятдесят талантів», — переказав Плутарх.

Втім, деякі історики вважають, що цей епізод Плутарх вигадав. Або історія з викупом і гордим Цезарем була просто чимось на зразок анекдоту.

Ізаврійські пірати, які продають здобич. Картина Генріха Семирадського, 1880 рік / Харківський художній музей

При Цезарі залишилися кілька слуг і особистий лікар. У полоні він писав вірші й читав їх суворим морякам, а також виступав перед ними з промовами та відточував свої ораторські здібності. З піратами Цезар поводився як із прислугою і коли лягав спати, наказував їм не шуміти.

Розбійники дивувалися примхам свого бранця, який їм щиро подобався. Вони дозволили смішному римлянинові вільно гуляти островом і грали з ним у кості. На 38-й день полону слуги зібрали викуп і привезли півтори тонни срібла. Юлій Цезар по-дружньому попрощався з піратами, але пообіцяв, що скоро повернеться і поклявся піратам, що всі вони помруть на хресті. Перераховуючи срібло, суворі кілікійці посміялися над погрозою римлянина.

Отримавши свободу, Юлій Цезар відправився в Мілет, де на свої гроші винайняв кораблі та воїнів. Із флотом він повернувся на Фармакуссу й напав на піратів. Багатьох із них вбили в бою, але більшу частину своїх «приятелів» йому вдалося взяти в полон. На піратському острові Цезар забрав свій викуп і захопив багату здобич. Таким чином, каральна експедиція окупилася.

Бранців месник залишив у темниці міста Пергам, а сам поїхав у Мілет до римського намісника Марка Юнка. Цезар зажадав терміново покарати винуватців за всією суворістю закону. Плутарх пише: «Юнк, який дивився із заздрістю на захоплені гроші (бо їх було чимало), заявив, що займеться розглядом справи полонених, коли у нього буде час».

Цезаря така відповідь не влаштувала. Він повернувся в Пергам і наказав розіп’яти бранців. Як писав Светоній, він звелів спочатку заколоти їх, а вже потім прибити до хрестів, щоб його «приятелі» не мучилися. Дізнавшись про розправу Марк Юнк вирішив, що краще не загострювати відносини з такою людиною. А в Римі зрозуміли, що Цезар своє слово тримає і не боїться забруднити руки в крові.

Що було далі:

  • Цезар остаточно повернеться в Рим 74 року до н. е. Через п’ять років помре перша дружина Цезаря Корнелія, через шлюб з якою він і переховувався від Сулли.
  • Цар Віфінії Нікомед IV помер 74 року до н. е. Він був бездітним і заповідав свою країну Риму. З того часу Віфінія буде римською провінцією. 64 року до н. е. її об’єднали в одну адміністративну одиницю з Понтом.
  • До кінця літа 67 року до н. е. римський флот під командуванням Гнея Помпея розіб’є основні сили піратів. Рим остаточно завоює Кілікію.

Читайте далі, як олігархи ледь не розірвали Карфаген на клапті.