2161

Б’є — значить, неандерталець? Взагалі не факт. Палеонтологи сумніваються, що життя неандертальців було наповнене насильством. У будь-якому разі, по голові вони отримували не частіше за кроманьйонців, які прийшли їм на зміну. І рідше за нас.

  • Досі антропологи вважали неандертальців: по-перше — агресивними, по-друге — ламаними-переламаними. Часті бійки могли виникати через ендогамність — пошук чоловіками пари всередині своєї групи. А високий травматизм вважали неминучим на полюванні з ножами і списами на великих тварин.
  • Щоб перевірити ці гіпотези, вчені Тюбінгенського університету підрахували травми на добре збережених рештках неандертальців і кроманьйонців, які жили 80–20 тисяч років тому.
  • Результати дослідження опубліковані в журналі Nature: прижиттєву травму черепа отримували 9 з 114 неандертальців (7,9 %) і 12 з 90 більш пізніх homo sapiens (13 %). До цього числа входять смертельні і несмертельних пошкодження будь-якої природи: бійка, удар копитом, падіння.
  • До нашого часу небезпека зросла. 2012 року підсумовували результати досліджень, що охопили 25 тисяч дорослих жителів розвинених країн. Черепно-мозкові травми отримували 12 %. Половина травм стала результатом автомобільних пригод.

Хай би як, саме в кам’яній добі людина навчилася воювати. Коли і чому відбулися перші битви, розповідає WAS.

670

1 жовтня 1930 року в СРСР утворили Головне управління виправно-трудових таборів. Абревіатура ГУЛАГ увійшла до історії як символ сталінського терору.

Систему експлуатації рабської праці почали створювати роком раніше. Наказ Раднаркому зобов’язав доправляти до трудових таборів всіх засуджених з термінами понад 3-х років. Нові зони будували у віддалених районах Союзу, щоб їх колонізувати. Заполяр’я, Далекий Схід, Північний Казахстан, Карелія — ​​всього під управлінням ГУЛАГу перебували 427 таборів. Ув’язнені будували ГЕС, працювали в шахтах, проводили канали, рубали ліс.

1930 року першого начальника Управління таборів, колишнього латиського стрілка Федора Ейхманса, надсилають освоювати ліси Архангельської області. На його місце приходить Лазар Коган, того змінює Матвій Берман, потім посаду обіймає Ізраїль Плінер — всіх перших начальників ГУЛАГу розстріляють. З 1939 року настає час російських керівників — Філаретов, Чернишов, Насєдкін, Добринін, Єгоров. Вони помруть своєї смертю, майже всі доживуть до пенсії.

До 1956 року через табори пройдуть близько 14 мільйонів людей. За роман з донькою Сталіна серед них опиниться драматург Олексій Кеплер. Більше 10% ув’язнених загинули від хвороб і нелюдських умов існування. А він вижив.

Фото: Політичні в’язні в ГУЛАГу їдять обід. Kauno IX forto muziejus / Kaunas 9th Fort Museum / CC BY 4.0

490

Останнього опришка шукали так:

  • до Ужгорода надсилають підкріплення — 100 жандармів;
  • за інформацію про втікача оголошують винагороду;
  • правоохоронці Хуста просять дозволу вирубати всі кущі вздовж доріг у окрузі, щоб розбійнику було складніше ховатися;
    на поселення Лаз, мешканці якого допомагають розбійнику, накладають додатковий податок — за утримання понаднормової жандармерії і війська;
  • у селах сучасного Міжгірського району всім мешканцям видають посвідчення і запроваджують пропускний режим: заходити у ліс їм можна максимум на день і лише з дозволу старости села.

16 серпня 1921 року облогу знімають — 23-річного парубка знаходять мертвим на горі біля села Нижня Колочава. Николу Сюгая (чеською його прізвище пишуть Шугай) поетично називають «закарпатським Робін Гудом» чи «останнім опришком». На його могилу у селі Колочава їздять туристи. Місцеві розповідають їм, що Никола грабував багатих, а гроші роздавав бідним.

Зіркою розбійника зробили письменники. 1922-го повість про нього видав угорець Белла Іллеш. 1933-го вийшов перекладений 12 мова роман чеського комуніста Івана Ольбрахта. У книжці Ольбрахта робітники влаштовують страйк із плакатами: «Хай живе Никола Шугай! Шугай поведе нас!».

Насправді Николу Петровича Сюгая навряд чи можна назвати захисником простого народу. Сина лісоруба в селі вважали хуліганом, з фронту Першої світової він дезертирував, вбив двох жандармів, колишнього сусіда, був підозрюваним у пограбуванні та вбивстві чотирьох євреїв.

Помер Сюгай, імовірно, під сокирами односельців. З іншими опришками теж все було не так однозначно.

Ілюстрація: кадр з фільму «Балада про бандита» (про Николу Сюгая) режисера Володимира Сиса, 1978 год / Česká televize

246

Складаєте речі у відпустку — ще раз перегляньте вміст валізи. Порада, яку зараз дають фахівці з авіаційної безпеки, була так само дієвою 30 років тому. Подробиці документального бойовика з’ясував Едуард Андрющенко, який досліджує для WAS архіви КДБ / СБУ.

У серпні 1988 року киянка Лариса Г. разом з донькою полетіла до родичів у Куйбишев (тепер це Самара, РФ). Там вона почала розпаковувати привезені з собою гостинці. Відкривши картонну коробку (можливо, це був «Київський торт»), Лариса з жахом побачила, що всередині лежить бомба з годинниковим механізмом. Повідомила у КДБ.

Бомба виявилася справжньою. З’ясували, що її підклав Василь, чоловік Лариси. Дізнавшись про те, що дружина з донькою безпечно дісталися Куйбишева, він став знищувати докази. Але марно, терориста затримали.

Василь Г. не мав у біографії жодних темних плям: член КПРС з великим стажем, підполковник запасу, викладач, інженер. На допиті він зізнався, що зважився на теракт, аби звільнитися від дружини та молодшої доньки. Вибуховий пристрій був зроблений з балону від вогнегасника, саморобного детонатора з механізмом від годинника, бензину та пороху.

Коробку з бомбою Василь здав у багаж, проводжаючи жінку з дитиною в Борисполі. Контроль в ті часи був не такий прискіпливий, як зараз.

Вибух мав пролунати під час польоту. В літаку були 154 пасажири та 7 членів екіпажу — всі вони були приречені. Детонатор спрацював, але, на щастя, в балоні не вистачило кисню для запалення пороху.

Затриманому інкримінували замах на вбивство з обтяжуючими обставинами і замах на пошкодження транспортного засобу. Про подальшу долю чоловіка ми нічого не знаємо.

Всі історії (164)