3649

Міністерство культури України проводить в Києво-Печерській лаврі масштабну інвентаризацію. Перераховують дорогоцінні предмети, ікони та мощі. Все це належить державі.

Радянська влада вигнала ченців з лаври 1930 року. Вони повернулися при німцях, але 1961 року монастир закрили знову. 1988 року, коли відзначалося тисячоліття Хрещення Русі, Верховна рада УРСР повернула православним територію Дальніх печер.

Відтоді як Україна стала незалежною, УПЦ МП використовує Києво-Печерську лавру на умовах оренди. Першим пострадянським настоятелем став митрополит Філарет (Денисенко). На той час в Дальніх і Ближніх печерах лаври зберігалися мощі 130 святих.

Російська православна церква висловлює побоювання, що Києво-Печерську лавру віддадуть українській автокефальній церкві, що зараз створюється. Влада має підстави перевірити, чи не почалося в очікуванні томосу перевезення реліквій до Росії. Якщо виявлять нестачу, результати інвентаризації можуть використати як аргумент для розриву договору оренди.

Найповніший список угодників, чиї мощі мають знаходитися в лаврі, містить збірник біографій святих Києво-Печерський патерик. Нагадаємо, які рештки вважаються найціннішими:

1 століття

Климент Римський — четвертий єпископ Рима. Висвячений святим Петром, помер у кримських каменоломнях. Голову Климента як трофей із захопленого Херсонеса взяв князь Володимир Великий. Вона зберігалася в Десятинній церкві, потім була перенесена до лаври.

11 століття

Агапіт Печерський — нібито зцілив молитвою онука Ярослава Мудрого — Володимира Мономаха.

Преподобний Феодосій — заклав монастирську церкву, що пізніше стала Успенським собором.

12 століття

Прохор Чудотворець — рятував нужденних хлібом з лободи, а попіл перетворював на сіль силою молитви.

Афанасій Затвірник — воскрес із мертвих, став відлюдником й 12 років ні з ким не розмовляв.

Нестор Літописець — преподобний, один з авторів «Повісті минулих літ».

Ілія Печерський — богатир неясного походження.

Марко Гробокопач — молитвою воскресив монастирського брата, щоб його правильно поховати.

15 століття

Ігнатій Печерський — відомий керівник лаври, зціляв хворих молитвою та просфорою.

20 століття

Митрополит Володимир — очолював Київську єпархію в 1915–1918 роках. Убитий червоногвардійцями в лаврі.

Десь на території Києво-Печерської лаври також поховано її засновника, святого Антонія. Офіційно мощі знаходяться «під спудом», тобто рештки ще не викопували. Мабуть.

Фото: мощі прп. Агапіта Печерського / lavra.kiev.ua

2361

25 листопада 2018 року біля Керченської протоки російський прикордонний корабель «Дон» таранив український буксир «Яни Капу». Згодом в полоні опинилися три українські кораблі з екіпажами. Назва російського сторожовика нагадала WAS про події червня 1913 року. Тоді канонерський човен «Донець» прибув у грецький Афон, щоб розібратися з українськими ченцями. Згодом богословський конфлікт переріс у каральну операцію.

Афон — це півострів з горою у грецькій Македонії, де від 7 століття з дозволу візантійського імператора живуть ченці східної традиції. Після встановлення християнства як державної релігії Русі, на Афоні з’явився скит з київськими ченцями — Монастир святого Пантелеймона.

Іллінський малоросійський скит, що входив до складу монастиря святого Пантелеймона, 1912–1917 роки. Джерело: Православие и мир / pravmir.ru

У 20 столітті більшість населення скиту все ще складали українці. Вони поширювали ім’яслав’я — вчення «про невидиму присутність Бога в Божественних іменах» і потребу особливого шанування «імені Божого». Офіційна церква вважала це єрессю.

Лідером афонських ім’яславців був ієросхимонах Антоній — колишній кавалерійський офіцер Олександр Булатович, нагороджений срібною медаллю Російського географічного товариства за дослідження Ефіопії. Він намагався порозумітися зі світською владою, зустрічався з Миколою II. Не допомогло: у травні 1913 року ім’яслав’я було офіційно засуджене Синодом РПЦ.

Ієросхимонах Антоній, справжнє ім’я — Олександр Булатович. Джерело: Православна Енциклопедія / pravenc.ru

Аби переконати єретиків, до Афону послали «Донець» з архієпископом Ніконом і професором богослов’я Троїцьким на борту. За кілька днів на підтримку прибув також пароплав «Цар» з загоном у 118 солдатів, у липні — «Херсон» з ротою.

Навіть через місяць вмовлянь ім’яслав’я трималися ще понад 500 ченців Пантелеймонівського та сусіднього Андріївського монастирів. Тоді військовим наказали захопити єретиків. Найбільш радикальних полили з пожежних шлангів, і ченці здалися. Понад 800 з них силоміць доставили до Одеси.

До Греції повернулися лише вісім афонців. Сорок ченців відправили до в’язниці, деякі вирушили місіонерами на Камчатку, решту позбавили духовного сану і заслали в рідні для них землі Російської імперії. Антоній (Булатович) поїхав у родовий маєток в Харківській губернії.

Що було далі:

  • Замість видворених єретиків Пантелеймонівській та Андріївський монастирі заселили «правильними» російськими ченцями.
  • Канонірський човен «Донець» 1914 року в порті Одеси був потоплений торпедою есмінця під час раптової атаки турецького флоту. Піднятий, згодом входив до флоту УНР і Української держави гетьмана Скоропадського.
  • Олександр Булатович (Антоній) вбитий у грудні 1919 року під час пограбування.

Автор: Юрій Власішен

176

2 листопада 1708 року війська російського генерала і царського фаворита Меншикова захопили гетьманську столицю Батурин. Число вбитих жителів невідомо, але навіть мінімальна оцінка — 5 тисяч — робить цей день найкривавішим в історії України з часів монгольської навали. Найважливіші факти нагадує WAS:

• Знищення Батурина стало помстою Петра І за перехід гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII — противника Російського царства в Північній війні.

• Існує безліч версій, які пояснюють вчинок Мазепи: Петро І відмовився допомогти Гетьманщині в можливій війні проти Речі Посполитої — союзника Швеції; гетьман розраховував у разі поразки російських військ заснувати своє Велике князівство; Мазепа хотів уникнути спустошення українських земель шведами, які прямували до Москви.

• За тиждень до трагедії Мазепа з 4-тисячним військом приєднався до армії Карла XII біля річки Десни. Вважається, що він обіцяв шведам зимівлю в Батурині. Документами це не підтверджено.

• Меншиков підійшов до Батурина з загоном у 15–20 тисяч солдатів, але місто було непогано укріплене. Гарнізон мав близько 70 гармат.

• У місто російські солдати проникли через таємний хід, який показав сотник прилуцького полку Іван Соломаха. Його до російського табору послав полковник Іван Ніс, який вважав, що Батурин треба здати і уникнути жертв.

• Історик Микола Костомаров писав: «Тоді Батурин був спалений. Жителі від малого до великого були поголовно винищені, виключаючи тих, яких пощадили для страти. Втім, багато хто встиг піти заздалегідь і залишись цілими. Це видно з того, що згодом багато людей повернулись до Батурина на свої місця».

• За різними оцінками, всього за один день у Батурині загинуло від 5 до 15 тисяч людей. Для порівняння — за 20 років Північної війни російська армія втратила вбитими до 30 тисяч солдатів.

[Яка нагорода спіткала українських гетьманів за службу царю, розповість WAS: https://was.media/uk/hetman-mnohohrisznyj/
]

Ілюстрація: Страта колесуванням, яку застосовували до козаків і жителів Батурина. Гравюра часів Петра I. Джерело: Брикнер А. Г. Історія Петра Великого у 5-ти частинах.

195

До Росії повертається лівий терор. Вчора 17-річний студент технікуму Михайло Жлобіцькій підірвав саморобну бомбу потужністю в 300 грамів тротилу в будівлі управління ФСБ Архангельської області. Жлобіцькій загинув на місці, троє співробітників спецслужби отримали важкі поранення.

За годину до вибуху Михайло написав у каналі Telegram для анархістів, що ФСБ «фабрикує справи і катує людей». Він дав зрозуміти, що готовий до смерті, бо вибухівка не має дистанційного керування.

У Вконтакті терорист писав під ім’ям Сергія Нечаєва — російського революціонера, засновника підпільної організації «Народна розправа». 1 березня 1881 року в Санкт-Петербурзі його соратники вбили царя Олександра II.

Перша бомба, кинута в царський кортеж, вбила казака з ескорту і хлопчика, що проходив повз. Друга розтрощила Олександру ноги — через годину він помре. Загинув і підривник — польський дворянин Ігнатій Гриневицький (25 років). Інших учасників замаху знайдуть і заарештують. Усього їх було вісім, в основному колишні студенти.

• Керував замахом син кріпаків Андрій Желябов (29). За його освіту платив поміщик, власник батьків. Планував стати юристом, але захопився ідеями народників.

• Софія Перовська (27) — координатор замаху, досвідчена революціонерка з дворянської родини.

• Микола Кибальчич (27) — син чернігівського священика, навчався в медичній академії. Три роки відсидів у Лук’янівській в’язниці за революційну діяльність.

• Микола Рисаков (20) — наймолодший з терористів. Заради революції кинув навчання в Гірничому інституті і першу бомбу в кортеж царя.

• Тимофій Михайлов (22) — єдиний чорнороб у групі.

Цих повісять.

• Дворянин Микола Саблін (31) наклав на себе руки під час затримання.

• Його коханка Геся Гельфман (26) була вагітна, тому кару замінять довічною каторгою. Уже через рік вона помре у в’язниці.

Всі історії (166)