9584

За допомогою цієї брили імператриця Катерина II доводила, що Крим — російський. Наскільки докази вагомі, розбирається WAS.

1792 року солдати вирішили захистити свою казарму в Тамані від дощових потоків. За будматеріалами пішли на руїни турецької фортеці. Знайшли там рівну мармурову плиту, поклали біля входу в казарму — вода затікати перестала. Комфорт було порушено уважністю прем’єр-майора Христофора Розенберга. Він помітив на плиті незрозумілий напис, що був зроблений знайомими літерами, і повідомив керівництву.

Напис прочитав колекціонер старожитностей та знавець давньоруського мовознавства Олексій Мусін-Пушкін — у ці ж роки він викрав з Кирило-Білозерського монастиря та підготував до друку рукопис «Слова о полку Ігоревім».

В літо 6576 індикта 6 Гліб князь міряв море по кризі від Тмуторокані до Корчева — десять тисяч і чотири тисячі сажнів.

14 тисяч трьохлікотних сажнів — це 23 кілометри, точна відстань між головними храмами двох міст, що стоять на протилежних берегах Керченської протоки.

Знахідка закрила відразу кілька прогалин в історії.

  • Була знайдена Тмуторокань. Тмутороканське князівство заснували в другій половині 10 століття, коли київський князь Святослав Хоробрий, прапрадід Гліба, відвоював землі у Хазарського каганату.

Розташування літописної Тмуторокані в 18 столітті було невідомим. Вчені не вірили, що це могла бути Тамань, відкрита зі сходу для нападу кочівників. Коли в 19 столітті на місці знахідки плити відшукали давньоруське городище, це стало потужним доказом автентичності напису.

  • Підтверджено, що Корчев (сучасна Керч) належала Тмутороканському князівству, тобто Русі. 1774 року Керч була відвойована в османів, і знахідка свідчила про відновлення історичної справедливості.

Катерина II хотіла заснувати на відвойованих в Османської імперії землях православну Візантійську державу, якою буде правити її онук князь Костянтин.

Тмутороканський камінь був підозріло вдалою для імператриці знахідкою, і суперечки про можливу фальсифікацію йшли до 1979 року. Публікація епіграфістки Альбіни Мединцевої закрила тему: сама брила і букви на ній були висічені в 11 столітті; напис відповідає мові новгородських берестяних грамот і графіті в Софії Київській.

Так наука приписала Крим Русі.

Фото: Hermitage Museum / hermitagemuseum.org

15200

Спеціальна комісія Міністерства культури України розпочала ревізію мощей в печерах Києво-Печерської лаври. Сто років тому такі перевірки закінчилися допитами.

У жовтні 1918-го в Петроградській губернії нова світська влада брала на облік богослужбове майно Олександро-Свірського монастиря. Керуючий процесом чекіст Август Вагнер заявив, що у раці засновника монашої спільноти святого Олександра Свірського лежала воскова лялька. Церковники пояснили, що підміни немає, а перевіряючого ввело в оману чудове збереження мощей.

Радянська влада мала іншу точку зору. Новина про фальшивку облетіла газети. До 1920 року в присутності чиновників, лікарів, духівництва в РРФСР розкрили ще 63 раки. Часто процедура знімалася на кіно- або фотоплівку. Результати записували в протоколи, акти, звіти, публікували в журналі «Революція і церква».

Мощі Тихона Задонського оглянули і визнали нетлінними напередодні канонізації 1861 року. 1919-го під єпископською шапкою-митрою і пов’язками знайшли обкладений ватою крихкий череп. Шкіри і м’язів у нетлінних мощей не було. Замість тулуба — кістки тазу, вата і ганчір’я. Замість правої кисті — рукавичка з картоном і ватою. У муляжі лівої кисті — кілька кісток пальців. Ноги — зі зшитого нитками картону. Форму ступням надавали жіночий черевик із тканини, біла шовкова панчоха і туфля.

Під накидками, що покривали мощі Митрофана Воронезького, знайшли обтягнутий білою тканиною коричневий череп з темно-рудим волоссям. Радянські лікарі зробили висновок, що він має давніше походження, ніж інші кістки зі скрині, а волосся до нього приклеєне. Всередині черепа — вапно і попіл. Рука була зшита з парчі, всередині — вата і кістка. Контури тіла формувала чорна тканина, обшита рожевою шовковою стрічкою. Всередині — 15 хусток для покриття церковних посудин, вата, зола, половина тазової кістки.

З розкриття мощів Сергія Радонезького більшовики зробили пропагандистський фільм. Вміст раки описано так: «Напіврозвалений череп, у ньому пасмо русяво-рудого волосся, ретельно загорнуте в провощений папір недавнього походження; кістки, що розтиралися в порошок, вата, багато молі, личинок і метеликів, шматочки грубої сільської напівзотлілої тканини».

Серед решток Юліанії Новоторзької були суглоби пальців, хоча за переказами князь Юрій Святославич відрубав їй руки.

У раці Єфросинії Суздальської лежала лялька з тканини з фрагментами кісток.

«Коли ставлять солдата до казенної скрині, хіба він знає, що там лежить і скільки знаходиться грошей. Ні! Так і ми. Нас приставили до гробу, але що там було, ми не знали», — пояснив один з ченців на допиті.

Після ревізії рештки передавали до музеїв. Майже всі вони пізніше повернулися на місце.

Джерело фото: «Православие и мир» / pravmir.ru

2355

25 листопада 2018 року біля Керченської протоки російський прикордонний корабель «Дон» таранив український буксир «Яни Капу». Згодом в полоні опинилися три українські кораблі з екіпажами. Назва російського сторожовика нагадала WAS про події червня 1913 року. Тоді канонерський човен «Донець» прибув у грецький Афон, щоб розібратися з українськими ченцями. Згодом богословський конфлікт переріс у каральну операцію.

Афон — це півострів з горою у грецькій Македонії, де від 7 століття з дозволу візантійського імператора живуть ченці східної традиції. Після встановлення християнства як державної релігії Русі, на Афоні з’явився скит з київськими ченцями — Монастир святого Пантелеймона.

Іллінський малоросійський скит, що входив до складу монастиря святого Пантелеймона, 1912–1917 роки. Джерело: Православие и мир / pravmir.ru

У 20 столітті більшість населення скиту все ще складали українці. Вони поширювали ім’яслав’я — вчення «про невидиму присутність Бога в Божественних іменах» і потребу особливого шанування «імені Божого». Офіційна церква вважала це єрессю.

Лідером афонських ім’яславців був ієросхимонах Антоній — колишній кавалерійський офіцер Олександр Булатович, нагороджений срібною медаллю Російського географічного товариства за дослідження Ефіопії. Він намагався порозумітися зі світською владою, зустрічався з Миколою II. Не допомогло: у травні 1913 року ім’яслав’я було офіційно засуджене Синодом РПЦ.

Ієросхимонах Антоній, справжнє ім’я — Олександр Булатович. Джерело: Православна Енциклопедія / pravenc.ru

Аби переконати єретиків, до Афону послали «Донець» з архієпископом Ніконом і професором богослов’я Троїцьким на борту. За кілька днів на підтримку прибув також пароплав «Цар» з загоном у 118 солдатів, у липні — «Херсон» з ротою.

Навіть через місяць вмовлянь ім’яслав’я трималися ще понад 500 ченців Пантелеймонівського та сусіднього Андріївського монастирів. Тоді військовим наказали захопити єретиків. Найбільш радикальних полили з пожежних шлангів, і ченці здалися. Понад 800 з них силоміць доставили до Одеси.

До Греції повернулися лише вісім афонців. Сорок ченців відправили до в’язниці, деякі вирушили місіонерами на Камчатку, решту позбавили духовного сану і заслали в рідні для них землі Російської імперії. Антоній (Булатович) поїхав у родовий маєток в Харківській губернії.

Що було далі:

  • Замість видворених єретиків Пантелеймонівській та Андріївський монастирі заселили «правильними» російськими ченцями.
  • Канонірський човен «Донець» 1914 року в порті Одеси був потоплений торпедою есмінця під час раптової атаки турецького флоту. Піднятий, згодом входив до флоту УНР і Української держави гетьмана Скоропадського.
  • Олександр Булатович (Антоній) вбитий у грудні 1919 року під час пограбування.

Автор: Юрій Власішен

347

11 листопада 1918 року завершилася Перша світова. На східному фронті війни українці, розділені між імперіями, були змушені битися один проти одного. Так, за Австро-Угорщину з Росією воювали Січові стрільці.

WAS нагадує основні факти про УСС:

  • На початку війни в Галичині була створена міжпартійна Головна українська рада, яка закликала підтримати Франца Йосифа й заслужити самостійність українських земель:

«В царській Росії нинішного дня найбільше поневолений — український нарід … Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженнє Росії, тим швидше виб’є година визволення України».

  • За ініціативи Ради була створена добровольча військова організація — Українські січові стрільці (УСС або «усуси»). На збір в серпні 1914 року прибули 10 тисяч галичан. У національний підрозділ австрійської армії були відібрані 2,5 тисячі.
  • Першим командиром Легіону УСС став юрист Теодор Рожанковський, другим — директор гімназії Михайло Галущинський. Після короткої підготовки «усусів» відправили до Карпат, де на перевалах вони протистояли вилазкам кубанських казаків. На місце вбитих, поранених і обморожених рекрутували місцевих селян.
  • Найбільш знакова для стрільців битва відбулася у квітні-травні 1915 року на карпатській горі Маківка. Царські війська (в 78-й піхотній дивізії було багато українців) втратили в атаках понад 3 тисяч солдатів убитими, захопили висоту, але незабаром змушені були відступити.
  • У серпні-вересні 1916 року УСС зазнали великих втрат біля гори Лисоня в боях проти 113-ї дивізії, якою командував українець, генерал Тимченко. Прорвати оточення і вийти до Бережан вдалося лише 17 старшинам і 150 стрільцям. До полону потрапив майбутній голова ОУН, сотник Андрій Мельник.
  • Після Брестського мирного договору німецькі та австрійські війська увійшли в Україну як союзники УНР. У квітні 1918 року командиром УСС, що дислокувалися під Херсоном, став ерцгерцог Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний).
  • В УСС були й стрільчині. Викладачка історії та географії Олена Степанів дослужилася до хорунжої. Брала участь у боях за Маківку, була у російському полоні. Дві «Медалі за хоробрість» мала Софія Галечко, теж хорунжа. Стрільчиня Олена (Ярема — як вона себе називала) Кузь була випускницею вищої торговельної школи. Воювала у кінноті, кілька разів поранена.
  • Після війни УСС в Західній Україні стали ядром Української Галицької армії — регулярної армії ЗУНР. А Галицько-буковинський курінь Січових стрільців став найбільш боєздатною частиною військ Центральної Ради в Києві. Загін сформували колишні вояки австрійського війська, які пройшли російський полон.
  • Легіонери УСС носили «мазепинку» — головний убір з V-подібним розрізом спереду. Він наслідує гетьманські шапки, якими вони зображені на старовинних портретах. Зараз подібне кепі є елементом уніформи Збройних сил України.
Семен (Сень) Горук, отаман УСС і Української галицької армії (УГА). Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Сень Горук, отаман УСС і Української галицької армії (УГА). Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Іван Коссак, сотник УСС. Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Мирон Тарнавський, підполковник УСС. Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Василь Вишиваний, полковник УСС, 1920 р. Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Іван Рубчак, актор стрілецького театру. Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Олена Степанів, хорунжа УСС. Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Олена Степанів, хорунжа УСС. Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Софія Галечко, хорунжа УСС. Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Українські січові стрільці. Полковник Гринько Коссак зі старшинами полку. 22 вересня 1915 року. Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Український легіон у Карпатах. Бої на горі Татарівка. Лютий 1915 року. Поштівки Українських січових стрільців з колекції Юрія Завербного / photo-lviv.in.ua
Митрополит Андрей Шептицький серед управи УСС. К. Слюсарчук, М. Тарнавський, Л. Лепкий, Ф. Свістель, Г. Трух та інші. Джерело: Сергій Перепічка / Facebook
Всі історії (166)