9535

За допомогою цієї брили імператриця Катерина II доводила, що Крим — російський. Наскільки докази вагомі, розбирається WAS.

1792 року солдати вирішили захистити свою казарму в Тамані від дощових потоків. За будматеріалами пішли на руїни турецької фортеці. Знайшли там рівну мармурову плиту, поклали біля входу в казарму — вода затікати перестала. Комфорт було порушено уважністю прем’єр-майора Христофора Розенберга. Він помітив на плиті незрозумілий напис, що був зроблений знайомими літерами, і повідомив керівництву.

Напис прочитав колекціонер старожитностей та знавець давньоруського мовознавства Олексій Мусін-Пушкін — у ці ж роки він викрав з Кирило-Білозерського монастиря та підготував до друку рукопис «Слова о полку Ігоревім».

В літо 6576 індикта 6 Гліб князь міряв море по кризі від Тмуторокані до Корчева — десять тисяч і чотири тисячі сажнів.

14 тисяч трьохлікотних сажнів — це 23 кілометри, точна відстань між головними храмами двох міст, що стоять на протилежних берегах Керченської протоки.

Знахідка закрила відразу кілька прогалин в історії.

  • Була знайдена Тмуторокань. Тмутороканське князівство заснували в другій половині 10 століття, коли київський князь Святослав Хоробрий, прапрадід Гліба, відвоював землі у Хазарського каганату.

Розташування літописної Тмуторокані в 18 столітті було невідомим. Вчені не вірили, що це могла бути Тамань, відкрита зі сходу для нападу кочівників. Коли в 19 столітті на місці знахідки плити відшукали давньоруське городище, це стало потужним доказом автентичності напису.

  • Підтверджено, що Корчев (сучасна Керч) належала Тмутороканському князівству, тобто Русі. 1774 року Керч була відвойована в османів, і знахідка свідчила про відновлення історичної справедливості.

Катерина II хотіла заснувати на відвойованих в Османської імперії землях православну Візантійську державу, якою буде правити її онук князь Костянтин.

Тмутороканський камінь був підозріло вдалою для імператриці знахідкою, і суперечки про можливу фальсифікацію йшли до 1979 року. Публікація епіграфістки Альбіни Мединцевої закрила тему: сама брила і букви на ній були висічені в 11 столітті; напис відповідає мові новгородських берестяних грамот і графіті в Софії Київській.

Так наука приписала Крим Русі.

Фото: Hermitage Museum / hermitagemuseum.org

2691

Ці прикраси часів Русі входили до приватної колекції. Ними гралися діти, заради розваги вішаючи їх на собак. Зараз реліквії зберігаються в нью-йоркському музеї Метрополітен. Як так сталося, розповідає історик Едуард Андрющенко.

1820 року в Києві оселився російський поміщик Олександр Аннєнков. Він викупив землю, на якій колись стояла Десятинна церква, та профінансував спорудження там однойменного нового храму. Є версія, що Аннєнкова насамперед цікавили скарби. 1240 року, під час штурму Києва військом Батия, церква була останнім форпостом оборони міста. Вважалося, що під нею сховали чимало коштовностей.

Під час будівництва зробили кілька цікавих знахідок. Саркофаги та прикраси описував археолог-аматор митрополит Євгеній.

Урочисте відкриття мало відбутися 1842 року. Й ось тут сталося найцікавіше. Нова будова була меншою за стару, тож частина давньоруського фундаменту лишилася просто неба. На місці, де була апсида старої церкви, під час облаштування території робітники натрапили на льох зі скарбом із золотих виробів: від прикрас до посуду. Як згадував слуга Аннєнкова, той швидко зібрав всі предмети у два великі мішки та сховав у себе вдома. Ані митрополит, ані вчені, ані чиновники про знахідку не дізналися.

Згодом артефакти були вивезені у маєток на Полтавщині. Там поміщик став продавати предмети зі скарбу, не розповідаючи покупцям про походження.

1850 року Аннєнкова арештували за підозрою у фальшуванні грошей. Він помер у в’язниці під час слідства. Через неправильно оформлені документи полтавський маєток дістався не спадкоємцям, а попереднім власникам. Ті знайшли скарб і здали частину (великий золотий посуд) на переплавлення.

Коли старі-нові власники померли, помістя перейшло їхнім далеким родичам. На потемнілі від часу металеві предмети в мішках увагу не звертали. Здавалося, що це прикраси для кінської збруї. З давніми прикрасами бавилися діти, раритети кидали в город та у колодязь, робили нашийники для собак.

Колекціонер Григорій Кир’яков виміняв деякі коштовності в дітей на цукерки і подарував кілька петербурзькому колекціонеру Олександру Звенигородському. На початку 20 століття, пройшовши через кілька рук, рештки «Аннєнковського скарбу» потрапляють до американського банкіра, інвестора компаній General Electric, US Steel і AT&T Джона Пірпонта Моргана.

1913 року Морган помер, а його син подарував 10 тисяч предметів з колекції батька Метрополітен-музею в Нью-Йорку.

Сьогодні музей показує 18 артефактів з «Аннєнковського скрабу». Це скроневі прикраси: рясна та колти 11–12 століття. Вироби не імпортні — стиль характерний для руських ювелірів. Прикраси переважно з золота, окремі з електруму та перлів. Емалі на металі зображують птахів, дерева, геометричні узори, християнських святих.

Якщо найближчим часом ви не плануєте бути в США, то схожі прикраси є в двох музеях Києва: у Музеї історичних коштовностей України на Лаврській, 9, та в Національному музеї історії України на Володимирській, 2.

Всі фото: The Metropolitan Museum of Art / metmuseum.org

1904

2 серпня 2018 року в київському парку «Муромець» (колишній «Дружби народів») відкрили пам’ятник Іллі Муромцю. Вважається, що за часів Русі там, на острові посеред Дніпра, розташовувалася сторожова застава. Моделлю для фігури став український спортсмен Василь Вірастюк.

Розібратися в історичній достовірності пам’ятника ми попросили реконструктора Олексія Малева.

1. Обладунки, зброя та екіпірування богатиря виконані за письмовими та образотворчими джерелами 10 — початку 11 століття. Це час правління князя Володимира Святославича, якого ототожнюють з легендарним покровителем богатирів — князем Володимиром Красне Сонечко. Однак на табличці під пам’ятником вказані 11–12 століття. Швидше за все, автори ототожнюють билинного Іллю Муромця з преподобним Ілією, який помер 1188 року і похований в Києво-Печерській Лаврі.

Це спірна теорія. Поховану в Лаврі людину пізні письмові джерела називають Іллею Чобітком. Живучи в 12 столітті, він ніяк не міг служити князю Володимиру на два століття раніше.

2. Зазначена на табличці назва «Київська Русь» вигадана вченими у 19 столітті. Цю державу в період її існування називали просто Руссю.

3. Під Іллею — кінь богатирського розміру. Але в 10–11 столітті коні були низькими, по 1,2–1,4 метра в холці. До 13 сторіччя селекцією їх довели до 1,5–1,65 метра. Це значно менше, ніж розміри бронзового коня.

4. Упряж і особливо форма сідла дуже мало схожі на середньовічні аналоги. Це дивно на тлі вірно опрацьованих деталей шолома і меча. Кольчуга відповідає археологічним знахідкам епохи.

Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS
Фото: WAS

5. Перші знайдені археологами поручі воїнів Русі відносяться до 13 сторіччя. Поручі Муромця контрастують з його шоломом і мечем, зробленими за модою 10 — початку 11 століття.

6. На богатиря надітий набірний пояс — краса і гордість воїна. Накладні бляхи на поясі добре опрацьовані, але скопійовані з блях історичної кінської збруї.

Незрозуміло, навіщо на пояс прикріпили величезну байкерську пряжку. Всі пояси того часу застібалися на маленькі пряжки з язичком. Довгий хвіст ременя часто ще раз обертався навколо талії.

7. Застібка плаща фібула виконана в одному стилі з бляхою пояса і прикрасою кінської упряжі. Вона не схожа на історичні аналоги.

Гіпотези про походження Іллі Муромця WAS розбирає тут.

229

У травні 2018-го в бою з українською армією під Авдіївкою загинув відомий польовий командир так званої «ДНР», осетинський найманець на прізвисько «Мамай». Незабаром його забудуть, а справжнього Мамая пам’ятають вже 700 років. WAS згадує найважливіші факти з життя видатного правителя Орди.

  • Мамай походив із багатого клану Кіят, який панував у Криму і Північному Причорномор’ї. Він одружується з дівчиною роду Чингісхана, дочкою майбутнього хана Бердібека. Коли тесть стає на чолі Золотої Орди, Мамай отримує посаду беклярберка — голови ханської адміністрації.
  • 1359 року в монгольській імперії починається період розбрату — Велика зам’ятня. Бердібека вбивають, клани борються за місце хана. Мамай не є нащадком Чингісхана, тому не може очолити державу. Він воює за західну частину імперії, від Криму до Волги, і керує через маріонеткових ханів-чингізидів.
  • Ординці вважають Мамая узурпатором, тож він шукає друзів серед чужих: єгипетських мамлюків, литовців, у кримських колоніях Венеції та Генуї. Сторону Мамая в міжусобиці спочатку приймає й Московське князівство. Але тільки до того часу, поки силу не набирає законний претендент на ханський трон — чингізид Тохтамиш.
  • Московський князь Дмитро сподівається отримати преференції за підтримку Тохтамиша і відмовляється платити данину Мамаю. У напівміфічній Куликовській битві 1380 року Мамай зазнає поразки. Того ж року його військо без спротиву переходить до Тохтамиша.
  • Мамай намагався сховатися в генуезькій фортеці Кафа (зараз Феодосія). Але колишні союзники схилилися до Тохтамиша і відмовляють у притулку. Мамай потрапляє в засідку і гине.
  • За легендою, голову Мамая відвезли Тохтамишу, а тіло поховали з почестями. У середині 19 століття ймовірну могилу в своєму кримському маєтку знаходить художник Іван Айвазовськийі. 1941 року радянські археологи відкопали там кістяк без черепа.
Всі історії (166)