3661

Міністерство культури України проводить в Києво-Печерській лаврі масштабну інвентаризацію. Перераховують дорогоцінні предмети, ікони та мощі. Все це належить державі.

Радянська влада вигнала ченців з лаври 1930 року. Вони повернулися при німцях, але 1961 року монастир закрили знову. 1988 року, коли відзначалося тисячоліття Хрещення Русі, Верховна рада УРСР повернула православним територію Дальніх печер.

Відтоді як Україна стала незалежною, УПЦ МП використовує Києво-Печерську лавру на умовах оренди. Першим пострадянським настоятелем став митрополит Філарет (Денисенко). На той час в Дальніх і Ближніх печерах лаври зберігалися мощі 130 святих.

Російська православна церква висловлює побоювання, що Києво-Печерську лавру віддадуть українській автокефальній церкві, що зараз створюється. Влада має підстави перевірити, чи не почалося в очікуванні томосу перевезення реліквій до Росії. Якщо виявлять нестачу, результати інвентаризації можуть використати як аргумент для розриву договору оренди.

Найповніший список угодників, чиї мощі мають знаходитися в лаврі, містить збірник біографій святих Києво-Печерський патерик. Нагадаємо, які рештки вважаються найціннішими:

1 століття

Климент Римський — четвертий єпископ Рима. Висвячений святим Петром, помер у кримських каменоломнях. Голову Климента як трофей із захопленого Херсонеса взяв князь Володимир Великий. Вона зберігалася в Десятинній церкві, потім була перенесена до лаври.

11 століття

Агапіт Печерський — нібито зцілив молитвою онука Ярослава Мудрого — Володимира Мономаха.

Преподобний Феодосій — заклав монастирську церкву, що пізніше стала Успенським собором.

12 століття

Прохор Чудотворець — рятував нужденних хлібом з лободи, а попіл перетворював на сіль силою молитви.

Афанасій Затвірник — воскрес із мертвих, став відлюдником й 12 років ні з ким не розмовляв.

Нестор Літописець — преподобний, один з авторів «Повісті минулих літ».

Ілія Печерський — богатир неясного походження.

Марко Гробокопач — молитвою воскресив монастирського брата, щоб його правильно поховати.

15 століття

Ігнатій Печерський — відомий керівник лаври, зціляв хворих молитвою та просфорою.

20 століття

Митрополит Володимир — очолював Київську єпархію в 1915–1918 роках. Убитий червоногвардійцями в лаврі.

Десь на території Києво-Печерської лаври також поховано її засновника, святого Антонія. Офіційно мощі знаходяться «під спудом», тобто рештки ще не викопували. Мабуть.

Фото: мощі прп. Агапіта Печерського / lavra.kiev.ua

3172

Восени 1972 року екскаваторник Райчо Марінов рив у болгарській Варні траншею для прокладання електричного кабелю і знайшов кілька предметів з темного жовтого металу, схожого на мідь чи латунь. Продати не вийшло, і робітник віддав знахідки знайомому археологу. Той залучив фахівців з музею Варни — почали копати.

Археологи виявили 294 могили. Кладовище, створене приблизно в 5 тисячолітті до нашої ери, назвали Варненським некрополем. У похованнях знайшли глиняні маски, крем’яні ножі, мідні голки, кістяних ідолів, браслети з черепашок, малахітові намиста, керамічний посуд. І золото — близько 3 тисяч предметів загальною вагою понад 6 кілограмів. Це найдавніші золоті прикраси, відомі вченим.

Особливо вражала могила № 43. Разом з чоловіком 45–50 років закопали п’ятсот золотих предметів загальною вагою 1,5 кілограма: сережки, браслети, підвіски, намиста, бляшки. У праву руку був вкладений скіпетр — декорована золотом сокира з вапняною ударною частиною. Поруч лежали лук і сагайдак, теж з золотом. Між ніг — золотий ковпачок — прикраса для пеніса.

Судячи зі стану кісток, чоловік харчувався краще, різноманітніше за родичів. Логічно припустили, що за життя він був вождем або важливим жерцем.

Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology

Розкопки тривали багато років, але досі вивчена не вся територія некрополя. Плем’я, яке його створило, називають культурою Варна. Сучасники трипільців також володіли одним з перших міських поселень в Європі — Провадія-Солніцата на чорноморському узбережжі Болгарії. Городище населяли лише 300–400 людей, але вони оточили себе потужними стінами. Швидше за все, фортифікація була необхідна для захисту найдавніших солеварень. Ймовірно, все своє золото культура Варна отримала в обмін на сіль, яка тоді дуже цінувалася.

Куди пропало плем’я, невідомо. Можливо, кінні кочівники витіснили «варнійців» на північ.

Реконструкція могили № 43 представлена тепер в археологічному музеї Варни. Там є бюст — обличчя створене за черепом чоловіка. Золотий ковпачок на місці.

Фото на обкладинці: Yelkrokoyade / Варненський могильник / CC BY-SA 3.0

2707

Ці прикраси часів Русі входили до приватної колекції. Ними гралися діти, заради розваги вішаючи їх на собак. Зараз реліквії зберігаються в нью-йоркському музеї Метрополітен. Як так сталося, розповідає історик Едуард Андрющенко.

1820 року в Києві оселився російський поміщик Олександр Аннєнков. Він викупив землю, на якій колись стояла Десятинна церква, та профінансував спорудження там однойменного нового храму. Є версія, що Аннєнкова насамперед цікавили скарби. 1240 року, під час штурму Києва військом Батия, церква була останнім форпостом оборони міста. Вважалося, що під нею сховали чимало коштовностей.

Під час будівництва зробили кілька цікавих знахідок. Саркофаги та прикраси описував археолог-аматор митрополит Євгеній.

Урочисте відкриття мало відбутися 1842 року. Й ось тут сталося найцікавіше. Нова будова була меншою за стару, тож частина давньоруського фундаменту лишилася просто неба. На місці, де була апсида старої церкви, під час облаштування території робітники натрапили на льох зі скарбом із золотих виробів: від прикрас до посуду. Як згадував слуга Аннєнкова, той швидко зібрав всі предмети у два великі мішки та сховав у себе вдома. Ані митрополит, ані вчені, ані чиновники про знахідку не дізналися.

Згодом артефакти були вивезені у маєток на Полтавщині. Там поміщик став продавати предмети зі скарбу, не розповідаючи покупцям про походження.

1850 року Аннєнкова арештували за підозрою у фальшуванні грошей. Він помер у в’язниці під час слідства. Через неправильно оформлені документи полтавський маєток дістався не спадкоємцям, а попереднім власникам. Ті знайшли скарб і здали частину (великий золотий посуд) на переплавлення.

Коли старі-нові власники померли, помістя перейшло їхнім далеким родичам. На потемнілі від часу металеві предмети в мішках увагу не звертали. Здавалося, що це прикраси для кінської збруї. З давніми прикрасами бавилися діти, раритети кидали в город та у колодязь, робили нашийники для собак.

Колекціонер Григорій Кир’яков виміняв деякі коштовності в дітей на цукерки і подарував кілька петербурзькому колекціонеру Олександру Звенигородському. На початку 20 століття, пройшовши через кілька рук, рештки «Аннєнковського скарбу» потрапляють до американського банкіра, інвестора компаній General Electric, US Steel і AT&T Джона Пірпонта Моргана.

1913 року Морган помер, а його син подарував 10 тисяч предметів з колекції батька Метрополітен-музею в Нью-Йорку.

Сьогодні музей показує 18 артефактів з «Аннєнковського скрабу». Це скроневі прикраси: рясна та колти 11–12 століття. Вироби не імпортні — стиль характерний для руських ювелірів. Прикраси переважно з золота, окремі з електруму та перлів. Емалі на металі зображують птахів, дерева, геометричні узори, християнських святих.

Якщо найближчим часом ви не плануєте бути в США, то схожі прикраси є в двох музеях Києва: у Музеї історичних коштовностей України на Лаврській, 9, та в Національному музеї історії України на Володимирській, 2.

Всі фото: The Metropolitan Museum of Art / metmuseum.org

155

Найкасовішим фільмом початку 2018 року стала «Чорна пантера», знята за мотивами коміксів Marvel. Всесвітні збори вже перевалили за $ 1 мільярд. Це величезні гроші, але ще більше за сюжетом фантастичного бойовика має Т’Чалла — молодий король африканської країни Ваканди й найзаможніший супергерой у Всесвіті. Надбагатим Т’Чаллу зробили поклади металу з чудовими властивостями — вібраніума.

Зараз у це складно повірити, але найбагатшою людиною в історії теж міг бути африканець. Манса Муса правив середньовічною імперією Малі. У його землі було дуже багато солі та золота.

Це 14 століття, Америку ще не відкрили. Європу виснажував брак ресурсів і роздирали війни. Правитель Малі на цьому тлі відчував себе відмінно. Він зайняв престол безкровно і значно розширив свою державу, охопивши території сучасних Малі, Мавританії, Чаду, Сенегалу, Гамбії, Нігеру.

Світову славу Мансі Мусі принесло ефектне паломництво до Мекки — хадж 1324 року. Згідно з арабськими хроніками, правителя Малі супроводжували десятки тисяч людей: слуги, солдати, раби, глашатаї. Величезні каравани верблюдів везли дари, товари, запаси, зброю.

Таку делегацію складно було не помітити. Найбільше шуму вона наробила в єгипетському Каїрі — всі наближені до влади отримали подарунки золотом, і за це гостю пробачили навіть відмову цілувати ногу султана. У подорожі Муса так захопився роздачами, що на 12 років обвалив ціни на золото й економіки країн, що попалися йому на шляху.

Про багатство Муси в Європі та на Близькому Сході говорили довго після його смерті. Так довго, що в 2014 році експерти видання Сelebrity Net Worth, оцінили статки правителя Малі в $ 400 мільярдів і поставили його на перше місце в списку найбагатших історичних особистостей. Тобто, вище сім’ї Ротшильдів ($ 350 мільярдів), Джона Рокфеллера ($ 340 мільярдів), Ендрю Карнегі ($ 310 мільярдів), Миколи II ($ 300 мільярдів), нізама індійського князівства Хайдарабад Османа Алі Хана ($ 230 мільярдів).

Зрозуміло, це спекуляція. Через сім століть підрахувати статки Манси Муси неможливо. Але він безперечно може потягатися не лише з перерахованими багатіями, а й з володарями величезних імперій на зразок Чингісхана і Юлія Цезаря.

Всі історії (167)