2061

Через часті посухи гавайський острів Ніїхау ніколи не був густонаселеним. У грудні 1941 року на шматку суші площею 179 квадратних кілометрів — як місто Львів або ціла держава Ліхтенштейн — жили півтори сотні людей. Не дивно, що японській розвідці острів здався безлюдним. Туди наказали сідати літакам, які будуть пошкоджені в ході нальоту на Перл-Гарбор. Евакуювати льотчиків планували підводним човном.

Коли винищувач став втрачати паливо через пробоїну в баку, 22-річний Сігенорі Нісікаічі вирішив, що не дотягне до авіаносця. Згідно з інструкцією, він повернув свій Mitsubishi A6M2 Zero до Ніїхау.

1941 року острів не мав постійного зв’язку з великою землею. Повідомлення про початок війни ще не дійшло, але про конфлікт між США і Японією там знали. Коли фермер Гавило Калеохано побачив аварійну посадку літака з червоним колом «висхідного сонця» на фюзеляжі, він витягнув приголомшеного хлопця з уламків, забрав зброю і всі папери.

Поговорити з льотчиком прийшли всі три місцевих японці: одружений на гавайці бджоляр Ісімацу Сінтані, а також Йошіо й Ірен Харада — подружжя народилося на Гаваях і про історичну батьківщину знало лише з розповідей. Головний зміст бесіди з Нісікаічі вони гавайцям не переклали. Льотчик попросив про допомогу. Карти, коди зв’язку, плани операції не могли потрапити до ворогів імператора.

Пілот Сігенорі Нісікаічі. Джерело: The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

Вночі жителі Ніїхау почули по радіо про напад на базу в Перл-Гарборі. Полоненого вони вирішили здати власнику острова, плантатору Ейлмеру Робінсону, який зазвичай припливав раз на тиждень. Того все не було — американці обмежили рух цивільних суден. Японський підводний човен не з’явився теж — місію порятунку скасували, субмарину направили полювати за бойовими кораблями.

Минали дні. Льотчик підштовхував співвітчизників до активних дій. Ісімацу Сінтані намагався викупити документи, але Гавило Калеохано відмовився від приголомшливої ​​суми у дві сотні доларів. Тоді японці з дробовиком і пістолетом увірвалися до будинку гавайця. Фермер вчасно втік: сховав трофеї у тещі і погріб на каное по допомогу.

Тим часом, японці взяли заручників, серед яких виявилися чоловік і дружина Канахеле. Міцні вівчарі повстали, коли опинилися наодинці з Нісікаічі і Йошіо Харадою. Навіть отримавши три кулі, Бен Канахеле зміг підняти щуплого льотчика, як баранчика, і жбурнув його в стіну. Елла Канахеле кілька разів ударила японця каменем по голові, потім йому перерізали горло. За офіційною версією, Харада відразу ж застрелився. З дробовика — в живіт.

14 грудня з сусіднього острова прибуло підкріплення. Ірен Хараду й Ісімацу Сінтані забрали військові.

Бен Канахеле на врученні медалей. Джерело: US Army Signal Corps/University of Hawaii at Manoa Library

Що було далі:

  • Бена Канахеле нагородили Медаллю за заслуги та відзнакою «Пурпурне серце».
  • Ірен Хараду випустили з в’язниці 1944 року без пред’явлення звинувачень. Ісімацу Сінтані звільнився після війни, а 1960 року став громадянином США.
  • На батьківщині Сігенорі Нісікаічі багато років вважали загиблим під час атаки на Перл-Гарбор. У селі Хасіхама стоїть гранітний монумент з написом: «Він отримав велику честь, зустрів смерть в бою, знищивши себе і свій улюблений літак».
  • Випадок на Нііхау став одним із приводів закрити в таборах до кінця війни понад 100 тисяч американців японського походження. Влада підозрювали, що своє коріння японці цінують сильніше за нову батьківщину.
  • Відділенням солдатів, яких Гавило Калеохано привів на допомогу жителям Нііхау, командував етнічний японець. Лейтенант Мізуа заарештував Хараду і Сінтані, пізніше воював в Європі і був важко поранений. 1959 року самоврядна територія Гаваї стала повноправною частиною США, а Джек Мізуа — першим генеральним прокурором нового штату.
  • Практично всі солдати 442-го піхотного полку, де служив Джек Мізуа, були японцями. Читайте на WAS, як цей підрозділ отримав найбільше нагород в історії армії США.
  • 1988 році президент Рейган від імені уряду США вибачився перед американськими японцями за репресії в роки Другої світової.

Фото: James Lansdale / US Army / Pearl Harbor Japanese Aircraft Crash Sites: The Ni’ihau Zero: Part V, The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

3983

У січні 1968 року корабель «Пуебло» з обладнанням для радіорозвідки виконував завдання Агентства національної безпеки США біля узбережжя КНДР. Кулемети сховали, аби скидатися на вантажне судно. Коли атакували катери прикордонників, захищатися було нічим, а повітряну підтримку не дочекалися.

Один моряк «Пуебло» загинув, кількох поранило. Близько 80 американців потрапили до полону.

Після Корейської війни стосунки між державами були паскудними. Моряків тримали в холодних камерах, били і використовували в пропаганді. На показових прес-конференціях вони просили вибачення, підписували зізнання й надсилали на батьківщину листи зі словами підтримки КНДР.

«Всі ми прийшли до розуміння того, наскільки жахливими були наші злочини, — писав капітан Ллойд Букер. — Хоча ми злочинці і заслуговуємо найсуворішого покарання, ми все ж сподіваємося на поблажливість корейського народу».

«Пуебло» в жовтні 1967 року. Фото: U.S. Navy Naval History and Heritage Command

Якось увечері полоненим показали стрічку про перевагу КНДР над капіталістичним Заходом. У ній були використані кадри, зняті в США і Великій Британії. Американці звернули увагу, що в фільмі лишилися епізоди, де люди показували оператору середній палець. Стало зрозуміло, що корейцям невідоме значення жесту.

Так народилася ідея акції Digit Affair («Справа пальця»). Щоразу, коли американців знімали, вони складали з пальців «фак». На питання наглядачів відповідали, ніби це гавайське привітання.

Фото: usspueblo.org

Корейці дізналися про підставу в грудні 1968 року, коли значення жесту пояснили в японській пресі. Моряків тиждень били, а відтоді уважно стежили за їхніми руками під час фотосесій.

Щоправда, американці знайшли інший спосіб сигналізувати про своє становище додому і вставляли в листи незрозумілі цензорам жарти. «Таких чудових людей, як тут, я не зустрічав зі шкільних часів, коли ходив у St. Elizabeth», — писав один, маючи на увазі вашингтонську психлікарню.

Що було далі:

  • Американський генерал Вудворд підписав вибачення за акт шпигунства. 23 грудня 1968 року в прикордонному пункті Панмунчжо екіпаж звільнили з полону. Коли моряки опинилися на території Південної Кореї, Вудворд заявив про відкликання свого підпису.
  • «Пуебло» став головним експонатом Визвольного музею у Пхеньяні.
5068

1966 року в’єтнамські спецслужби допустили японських телевізійників до збитого льотчика, командира ескадрильї штурмовиків авіаносця USS Independence Джеремії Дентона. Постійним побиттям офіцера змушували публічно покаятися в бомбардуваннях мирних сіл.

Однак на питання про ставлення до військової операції США у В’єтнамі Дентон відповів так: «Я не знаю, що відбувається, але якою б не була позиція мого уряду, я повністю його підтримую. Якою б не була ця позиція… Так, сер, я вірю в це. Я службовець цього уряду, і це моя робота — підтримувати його. І я буду підтримувати, поки я живий».

Під час інтерв’ю офіцер посилено кліпав, ніби його сліплять телевізійні прилади. Насправді, він прокліпав азбукою Морзе слово «Т-О-Р-Т-У-Р-А». Перше повідомлення про реальні умови утримання американських полонених розшифрував аналітик військово-морської розвідки США. Інформація про фокус Дентона потрапила в пресу, а звідти до в’єтнамців — і полоненого піддали новим, посиленим знущанням.

Джеремія Дентон входив до «Банди Алькатраса». Ця група старших офіцерів підтримувала дисципліну і вірність присязі в тюрмі «Ханой Хілтон» і в «Алькатрасі» — ізоляторі особливо суворого режиму у дворі міністерства оборони В’єтнаму — для американців, які відмовлялися співробітничати.

Дентон повернувся додому лише через 7 років. Вийшовши з літака, він заявив: «Ми мали честь служити нашій країні в складних обставинах». Дослужився до контр-адмірала, пізніше був обраний сенатором від штату Алабама.

Фото: National Archives, Records of the Central Intelligence Agency [263.2589]

8600

Все таємне стає відомим. Доведено екстреним засіданням Ради безпеки ООН 25 жовтня 1962 року.

1961 року США розмістили в Туреччині ракети середньої дальності. Ті могли за 10–15 хвилин долетіти до Москви і найбільших міст, уральських заводів і сибірських родовищ. Доставити радянську відповідь на континентальну Америку могли лише два десятки недосконалих і неточних стратегічних ракет.

Зрівняти шанси в ядерній війні мала секретна операція «Анадир». До осені 1962-го на Кубу доставили ракети, бомбардувальники, зенітні батареї, понад 40 тисяч солдатів. Суди маскувалися під торгові. Про пункт призначення капітани дізнавалися в морі. Керівник операції генерал Ісса Плієв відправився за океан під виглядом агронома.

Американська розвідка помітила загрозу, але СРСР продовжував заперечувати розміщення на острові наступальної зброї. Тоді президент Кеннеді розпочав морську блокаду Куби. Радянські вантажні кораблі йшли на зустріч американським бойовим. Зустріч могла привести до світової війни.

Нарешті 25 жовтня відбулося екстрене засідання Ради безпеки ООН. Представнику США Едлаю Стівенсону помічники написали промову на 65 сторінок. Але в історію вона увійшла завдяки фінальному трюку.

«Ну добре. Дозвольте мені поставити вам одне просте питання: чи заперечуєте ви, посол Зорін, той факт, що СРСР розмістив і розміщує на Кубі ракети середнього радіуса дії та пускові установки для таких ракет? Так чи ні? Не чекайте перекладу. Так чи ні?», — звернувся Стівенсон до представника СРСР Валеріана Зоріна.

Зорін зайшовся сміхом. Він нічого не знав про операцію «Анадир»: «Продовжуйте ваш виступ, пан Стівенсон. Свого часу ви отримаєте відповідь».

«Якщо ви цього хочете, я готовий чекати відповіді, доки не замерзне пекло. Я також готовий представити наші докази безпосередньо у цій залі», — продовжив Стівенсон. До зали відразу ж внесли збільшені аерофотознімки пускових майданчиків радянських ракет.

Виявилося, що позиції радянської ППО на Кубі літаки-розвідники U-2 сфотографували ще в серпні, балістичних ракет — на початку жовтня.

Зорін більше не сміявся.

До 20 листопада СРСР вивіз з Куби зброю і солдатів. Ще за кілька місяців з Туреччини вивезли американські ракети. США продовжили спроби ліквідувати Фіделя Кастро. Союз продовжив ядерні випробування. Холодна війна завершилася лише через 27 років.

Фото: UN Photo/MH

Всі історії (167)