1997

Першою фавориткою Сулеймана Пишного, яку Хюррем-Роксолана посунула з ліжка султана, була черкеска Махідевран. Вона пережила суперницю і померла у 81 рік. За традицією, після смерті Махідевран рабів звільнили. У складеному з цього приводу свідоцтві итикнаме зазначено, що більшість служниць мали шрами на руках та обличчі, а в одного євнуха були відтяті вуха.

Неприємний факт з історії Османської імперії пояснює дослідниця Олександра Шутко.

Згідно з описом майна, Махідевран володіла 6 чоловіками (чотири були євнухами) та 14 жінками африканського, балканського, кавказького і українського походження. На жаль, відомі лише їхні мусульманські імена.

Видимі сліди тілесних ушкоджень мали чотири з п’яти українок. Середнього зросту, світлоока і білолиця Абіде — шрам на нижній шелепі; світловолоса Зейнеб — рана на обличчі; висока світлоока Дільруба — шрам над лівим оком; середнього зросту із сірими очима та трьома родимками над бровами Махпейкер — шрам на правій руці; смаглява кароока Ферахшад — шрам на правій щоці.

Це може свідчити про жорстоке поводження з боку Махідевран, гонористої доньки князя Айдара Темрюка. Венеційський посол Бернардо Наваджеро писав, що 1526 року Махідевран через ревнощі побила Роксолану. Однак турецькі історики схиляються до думки, що свої поранення служниці отримали під час захоплення у полон татарами. Коран наказує добре ставитися до рабів та звільняти їх через 5–8 років полону. Сулейман Пишний дотримувався цієї настанови. Навряд Махідевран посміла б знущатися з жінок.

Імовірніше, що поранені невільники потрапляли до Махідевран через її фінансові негаразди. Залежно від віку, вроди, стану здоров’я та навичок, люди коштували в Османській імперії 16 століття до 3000 акче ($ 9000). Збереглися відомості, як вродливу цнотливу дівчину продали в Бурсі до гарему паші за 2000 акче ($ 6000). Жінок з шрамами на обличчі багаті османи не купували, тож вони коштували тільки 300–400 акче ($ 900–1200).

1553 року султан стратив за зраду старшого сина Мустафу, а його матір Махідевран вислав із Стамбула до Бурси. Жінку позбавили фінансового утримання. Вона жила бідно й не мала грошей на придбання рабів преміального рівня.

На обкладинці: Османи з християнськими рабами на гравюрі 1608 року; Salomon Schweigger / Akademische Druck 1608

4777

Через часті посухи гавайський острів Ніїхау ніколи не був густонаселеним. У грудні 1941 року на шматку суші площею 179 квадратних кілометрів — як місто Львів або ціла держава Ліхтенштейн — жили півтори сотні людей. Не дивно, що японській розвідці острів здався безлюдним. Туди наказали сідати літакам, які будуть пошкоджені в ході нальоту на Перл-Гарбор. Евакуювати льотчиків планували підводним човном.

Коли винищувач став втрачати паливо через пробоїну в баку, 22-річний Сігенорі Нісікаічі вирішив, що не дотягне до авіаносця. Згідно з інструкцією, він повернув свій Mitsubishi A6M2 Zero до Ніїхау.

1941 року острів не мав постійного зв’язку з великою землею. Повідомлення про початок війни ще не дійшло, але про конфлікт між США і Японією там знали. Коли фермер Гавило Калеохано побачив аварійну посадку літака з червоним колом «висхідного сонця» на фюзеляжі, він витягнув приголомшеного хлопця з уламків, забрав зброю і всі папери.

Поговорити з льотчиком прийшли всі три місцевих японці: одружений на гавайці бджоляр Ісімацу Сінтані, а також Йошіо й Ірен Харада — подружжя народилося на Гаваях і про історичну батьківщину знало лише з розповідей. Головний зміст бесіди з Нісікаічі вони гавайцям не переклали. Льотчик попросив про допомогу. Карти, коди зв’язку, плани операції не могли потрапити до ворогів імператора.

Пілот Сігенорі Нісікаічі. Джерело: The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

Вночі жителі Ніїхау почули по радіо про напад на базу в Перл-Гарборі. Полоненого вони вирішили здати власнику острова, плантатору Ейлмеру Робінсону, який зазвичай припливав раз на тиждень. Того все не було — американці обмежили рух цивільних суден. Японський підводний човен не з’явився теж — місію порятунку скасували, субмарину направили полювати за бойовими кораблями.

Минали дні. Льотчик підштовхував співвітчизників до активних дій. Ісімацу Сінтані намагався викупити документи, але Гавило Калеохано відмовився від приголомшливої ​​суми у дві сотні доларів. Тоді японці з дробовиком і пістолетом увірвалися до будинку гавайця. Фермер вчасно втік: сховав трофеї у тещі і погріб на каное по допомогу.

Тим часом, японці взяли заручників, серед яких виявилися чоловік і дружина Канахеле. Міцні вівчарі повстали, коли опинилися наодинці з Нісікаічі і Йошіо Харадою. Навіть отримавши три кулі, Бен Канахеле зміг підняти щуплого льотчика, як баранчика, і жбурнув його в стіну. Елла Канахеле кілька разів ударила японця каменем по голові, потім йому перерізали горло. За офіційною версією, Харада відразу ж застрелився. З дробовика — в живіт.

14 грудня з сусіднього острова прибуло підкріплення. Ірен Хараду й Ісімацу Сінтані забрали військові.

Бен Канахеле на врученні медалей. Джерело: US Army Signal Corps/University of Hawaii at Manoa Library

Що було далі:

  • Бена Канахеле нагородили Медаллю за заслуги та відзнакою «Пурпурне серце».
  • Ірен Хараду випустили з в’язниці 1944 року без пред’явлення звинувачень. Ісімацу Сінтані звільнився після війни, а 1960 року став громадянином США.
  • На батьківщині Сігенорі Нісікаічі багато років вважали загиблим під час атаки на Перл-Гарбор. У селі Хасіхама стоїть гранітний монумент з написом: «Він отримав велику честь, зустрів смерть в бою, знищивши себе і свій улюблений літак».
  • Випадок на Нііхау став одним із приводів закрити в таборах до кінця війни понад 100 тисяч американців японського походження. Влада підозрювали, що своє коріння японці цінують сильніше за нову батьківщину.
  • Відділенням солдатів, яких Гавило Калеохано привів на допомогу жителям Нііхау, командував етнічний японець. Лейтенант Мізуа заарештував Хараду і Сінтані, пізніше воював в Європі і був важко поранений. 1959 року самоврядна територія Гаваї стала повноправною частиною США, а Джек Мізуа — першим генеральним прокурором нового штату.
  • Практично всі солдати 442-го піхотного полку, де служив Джек Мізуа, були японцями. Читайте на WAS, як цей підрозділ отримав найбільше нагород в історії армії США.
  • 1988 році президент Рейган від імені уряду США вибачився перед американськими японцями за репресії в роки Другої світової.

Фото: James Lansdale / US Army / Pearl Harbor Japanese Aircraft Crash Sites: The Ni’ihau Zero: Part V, The Niihau Incident, by Allan Beekman / CC BY 2.5

3174

Восени 1972 року екскаваторник Райчо Марінов рив у болгарській Варні траншею для прокладання електричного кабелю і знайшов кілька предметів з темного жовтого металу, схожого на мідь чи латунь. Продати не вийшло, і робітник віддав знахідки знайомому археологу. Той залучив фахівців з музею Варни — почали копати.

Археологи виявили 294 могили. Кладовище, створене приблизно в 5 тисячолітті до нашої ери, назвали Варненським некрополем. У похованнях знайшли глиняні маски, крем’яні ножі, мідні голки, кістяних ідолів, браслети з черепашок, малахітові намиста, керамічний посуд. І золото — близько 3 тисяч предметів загальною вагою понад 6 кілограмів. Це найдавніші золоті прикраси, відомі вченим.

Особливо вражала могила № 43. Разом з чоловіком 45–50 років закопали п’ятсот золотих предметів загальною вагою 1,5 кілограма: сережки, браслети, підвіски, намиста, бляшки. У праву руку був вкладений скіпетр — декорована золотом сокира з вапняною ударною частиною. Поруч лежали лук і сагайдак, теж з золотом. Між ніг — золотий ковпачок — прикраса для пеніса.

Судячи зі стану кісток, чоловік харчувався краще, різноманітніше за родичів. Логічно припустили, що за життя він був вождем або важливим жерцем.

Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology
Фото: Varna Museum of Archaeology

Розкопки тривали багато років, але досі вивчена не вся територія некрополя. Плем’я, яке його створило, називають культурою Варна. Сучасники трипільців також володіли одним з перших міських поселень в Європі — Провадія-Солніцата на чорноморському узбережжі Болгарії. Городище населяли лише 300–400 людей, але вони оточили себе потужними стінами. Швидше за все, фортифікація була необхідна для захисту найдавніших солеварень. Ймовірно, все своє золото культура Варна отримала в обмін на сіль, яка тоді дуже цінувалася.

Куди пропало плем’я, невідомо. Можливо, кінні кочівники витіснили «варнійців» на північ.

Реконструкція могили № 43 представлена тепер в археологічному музеї Варни. Там є бюст — обличчя створене за черепом чоловіка. Золотий ковпачок на місці.

Фото на обкладинці: Yelkrokoyade / Варненський могильник / CC BY-SA 3.0

3997

У січні 1968 року корабель «Пуебло» з обладнанням для радіорозвідки виконував завдання Агентства національної безпеки США біля узбережжя КНДР. Кулемети сховали, аби скидатися на вантажне судно. Коли атакували катери прикордонників, захищатися було нічим, а повітряну підтримку не дочекалися.

Один моряк «Пуебло» загинув, кількох поранило. Близько 80 американців потрапили до полону.

Після Корейської війни стосунки між державами були паскудними. Моряків тримали в холодних камерах, били і використовували в пропаганді. На показових прес-конференціях вони просили вибачення, підписували зізнання й надсилали на батьківщину листи зі словами підтримки КНДР.

«Всі ми прийшли до розуміння того, наскільки жахливими були наші злочини, — писав капітан Ллойд Букер. — Хоча ми злочинці і заслуговуємо найсуворішого покарання, ми все ж сподіваємося на поблажливість корейського народу».

«Пуебло» в жовтні 1967 року. Фото: U.S. Navy Naval History and Heritage Command

Якось увечері полоненим показали стрічку про перевагу КНДР над капіталістичним Заходом. У ній були використані кадри, зняті в США і Великій Британії. Американці звернули увагу, що в фільмі лишилися епізоди, де люди показували оператору середній палець. Стало зрозуміло, що корейцям невідоме значення жесту.

Так народилася ідея акції Digit Affair («Справа пальця»). Щоразу, коли американців знімали, вони складали з пальців «фак». На питання наглядачів відповідали, ніби це гавайське привітання.

Фото: usspueblo.org

Корейці дізналися про підставу в грудні 1968 року, коли значення жесту пояснили в японській пресі. Моряків тиждень били, а відтоді уважно стежили за їхніми руками під час фотосесій.

Щоправда, американці знайшли інший спосіб сигналізувати про своє становище додому і вставляли в листи незрозумілі цензорам жарти. «Таких чудових людей, як тут, я не зустрічав зі шкільних часів, коли ходив у St. Elizabeth», — писав один, маючи на увазі вашингтонську психлікарню.

Що було далі:

  • Американський генерал Вудворд підписав вибачення за акт шпигунства. 23 грудня 1968 року в прикордонному пункті Панмунчжо екіпаж звільнили з полону. Коли моряки опинилися на території Південної Кореї, Вудворд заявив про відкликання свого підпису.
  • «Пуебло» став головним експонатом Визвольного музею у Пхеньяні.
Всі історії (167)