6444

Допоможу стати вдовою. Недорого

В Європі 17 століття жінкам доводилось несолодко. З кар’єрних опцій — піти в монастир, зайнятися проституцією або вийти заміж. Розлучитися було практично неможливо. Тому єдиним способом покінчити з нещасливим шлюбом лишалася смерть другої половинки, яка б не викликала підозр. З часом з’явилися люди, готові з цим допомогти.

Джулія Тофана жила в Палермо на Сицилії, і вона професійно займалася отруєннями. Імовірно, професію вона успадкувала від матері — 1633 року ту звинуватили в отруєнні свого чоловіка й стратили.

У фірмову отруту від Джулії входили свинець, ртуть і беладонна, пропорції не збереглися. Пізніше цю суміш назвали Aqua Tofana на її честь. Сама Джулія продавала її під назвою «Манна святого Миколая». Aqua Tofana була безвідмовною, при цьому її майже неможливо було виявити: це була рідина без кольору, запаху та смаку. Завдяки цьому її було дуже зручно підмішувати в їжу або напої. Щоб убити дорослу людину, достатньо було 4—6 крапель.

Як Джулія Тофана отримала рецепт, невідомо. За однією версію, від матері. За іншою, вона удосконалила мамину формулу або розробила її самостійно з нуля. Відомо, що Джулія багато спілкувалася з аптекарями, спостерігала за їхньою роботою і дізнавалася секрети ремесла.

Джулія продавала «Манну святого Миколая» і чоловікам, але найчастіше до неї зверталися жінки, які хотіли покінчити з нещасним шлюбом. Клієнтки ділилися контактами Джулії лише з надійними подругами — за отруєння на шибениці опинилися б усі причетні.

Аква-тофана або «манна св. Миколая» — отруйний напій, названий по імені винахідниці, сицилійської отруйниці Тофана. Джерело: офорт з документу Лео Таксіля «Les Mystères de la Franc-Maçonnerie», Париж, 1886 рік

Бізнес йшов настільки добре, що Джулія Тофана з дочкою, яка допомагала матері, перебралися спочатку до Неаполя, а потім до Риму. А потім все пішло шкереберть. 1659 року одна з клієнток Джулії вирішила отруїти свого чоловіка. Вона налила  отрути йому в їжу, але в останню мить передумала і зупинила його. Чоловік змусив її у всьому зізнатися і передав владі Папської області, де горе-отруйниця розповіла все, що знала про Джулію Тофана та «Манну святого Миколая».

За однією з версій, вдячні клієнти попередили Джулію про арешт, і та встигла сховатися в монастирі. Її схопили лише коли містом поповзли чутки, що Джулія отруїла воду в місті, й до монастиря увірвався розгніваний натовп. Перед стратою Джулія Тофана зізналася в отруєнні більш ніж 600 чоловіків. Після страти її тіло жбурнули на територію монастиря, де вона переховувалась.

Що було далі:

  • Частину клієнтів Джулії Тофана стратили або ув’язнили;
  • Отруєння лишалось популярним способом розлучення в Європі аж до 19  століття. Колеги Джулії Тофана працювали по всій Європі;
  • У 18 столітті назва Aqua Tofana закріпилася за ледь не всіма повільнодійними отрутами. Коли композитор Вольфганг Амадей Моцарт смертельно захворів 1791 року, він був упевнений, що йому підлили Aqua Tofana. Підтвердження цієї підозри історики не знайшли;
  • Біографія самої Джулії Тофана лишається предметом дискусій. Існують версії, що вона померла своєю смертю 1651 року, а її справу продовжили спільниці.

Читайте далі про отруйників з Франції.

На обкладинці: деталь картини «Любовне зілля», Евелін де Морган, 19 століття

4563

Коли Шрі-Ланка випереджала Європу: найдавніші стріли за межами Африки

На Шрі-Ланці знайшли наконечники стріл віком 48 тисяч років. Це найдавніше свідчення використання людьми лука та стріл за межами Африки. За словами науковців, нові знахідки допоможуть краще зрозуміти процес розселення стародавніх людей.

Представники homo sapiens з’явилися на Шрі-Ланці, за різними оцінками, 75–125 тисяч років тому. Під час останнього льодовикового періоду населення острова за розвитком технологій значно випереджало Європу. Але інформація про це починає з’являтися лише зараз — археологічні дослідження Шрі-Ланки довгий час ускладнювались громадянською війною на острові, яка закінчилась лише 2009 року.

Кістяні наконечники стріл знайшли в печері Фа-Гієн в південно-західній частині острова. Це — одна з найбільш ранніх відомих стоянок сапієнсів на острові. В печері також виявили кам’яні ножі, скребла, знаряддя для плетіння риболовних сітей та різноманітні прикраси. Кістки тварин на стоянці свідчать, що лук та стріли використовувались для полювання на дрібних мавп та білок.

Знахідки з печери Фа-Гієн. Наконечники стріл (А–Н) та скребла (І–К). Джерело: M. C. Langley / Science Advances

Розповсюдження лука та стріл раніше пов’язували з завершенням льодовикового періоду 11,5 тисяч років тому. Клімат став теплішим та вологішим, тундростепи змінились лісом, а великі ссавці льодовикового періоду — дрібнішими та швидшими лісовими тваринами. Лук та стріли дозволили людям пристосуватись до нових умов.

Проте ці уявлення базувались переважно на археологічних знахідках з Європи. Подальші дослідження показали, що за її межами технологія розвивалась інакше. Скажімо, у Південній Африці лук та стріли використовували вже 64 тисяч років тому. А нові знахідки на Шрі-Ланці ще раз доводять, що технологічний розвиток раннього людства був різноманітнішим та не таким лінійним, як вважалось раніше.

У своїй статті автори дослідження наголошують: протягом 20 століття археологи зосереджувались на Африці та Європі. Аби зрозуміти, як ранні сапієнси освоїлися в різних природних умовах по всьому світу, цей дисбаланс у дослідженнях необхідно виправляти, детальніше вивчаючи пам’ятки з інших регіонів світу.

Читайте далі про найдавніші зображення перевертнів з Індонезії.

На обкладинці: вхід до печери Фа-Гієн. Фото: Rapa123 / CC BY-SA 3.0

3546

Ще один Вашингтон: історія одного раба

Джордж Вашингтон був не лише батьком-засновником і першим президентом США, але й власником кількох сотень рабів. Біографія деяких з них була не менш цікавою за долю президента. WAS розповідає історію Гаррі Вашингтона — раба, британського лояліста і лідера повстання проти Британії.

Гаррі Вашингтон, хоча це ім’я він отримав пізніше, народився в західній Африці, на території сучасної Гамбії. Він був одним з тисяч африканців, захоплених в рабство та переправлених до Америки. Там 1763 року його купив Джордж Вашингтон. Спочатку Гаррі відправили осушувати болото на плантації, потім він доглядав за кіньми.

1771 року Гаррі вперше втік з рабства і спробував заховатися в Нью-Йорку. Але через кілька тижнів його спіймали й відправили назад на плантацію.

Плантація Джорджа Вашингтона у штаті Вірджинія. Джерело: Бібліотека Конгресу США

Тим часом між тринадцятьма британськими колоніями в Америці та метрополією назрів конфлікт через високі податки, який згодом переріс в американську війну за незалежність. Аби ослабити бунтівників, британська адміністрація вдалась до нестандартних методів. В листопаді 1775 року губернатор Вірджинії лорд Данмор пообіцяв свободу усім рабам, які приєднаються до британської армії.

Так Гаррі Вашингтон втік з рабства вдруге. З колишніх рабів британці сформували «Ефіопський полк», форму його бійців прикрашав напис «Свободу рабам». «Ефіопський полк» розформували вже наступного року, але частина бійців, серед них і Гаррі Вашингтон, продовжила воювати в складі інших підрозділів по всьому театру воєнних дій — від Нью-Йорка до Південної Кароліни. Рабів-утікачів, які воювали на боці Британії, називали чорними лоялістами. Загалом протягом американської війни за незалежність таких було близько 80 тисяч.

«Солдати в уніформі», акварель Жана Батиста Антуана де Вергера. Джерело: Brown Military Collection, Brown University Library

Війну британці зрештою програли, і на мирних переговорах постало питання долі чорних лоялістів, які пережили війну. Американці вимагали, щоб їх передали колишнім господарям. Проте замість цього британці 1783 року евакуювали три тисячі колишніх рабів, серед них і Гаррі Вашингтона, до Канади. Ще через вісім років їм запропонували поселитись в британські володіння у Сьєрра-Леоне, Західна Африка. Британці обіцяли поселенцям землю: 20 акрів кожному чоловіку, 10 акрів кожній жінці та 5 — кожній дитині.

Проте після приїзду виявилось, що обіцянки ніхто виконувати не збирався. До того ж метрополія почала підвищувати податки. Зрештою 1800 року кільком сотням колоністів урвався терпець. Повстання проти британської адміністрації очолив колишній британський лояліст Гаррі Вашингтон, якому на той момент вже стукнуло 60.

На відміну від американської війни за незалежність, цього разу бунтівники програли. Решту життя Гаррі Вашингтон провів у вигнанні на узбережжі Буллом в Сьєрра-Леоне.

Читайте далі про головні битви війни за незалежність США.

8758

Запахи космосу: варений метал, біфштекс і прокисла сметана

Космос — це вакуум, і запахи там не поширюються. При цьому дивні запахи завжди були супутниками космічних подорожей, просто відчути їх астронавти могли тільки на борту корабля або станції. Різкий сторонній аромат на борту міг бути сигналом небезпеки. Про найстрашніші запахи для астронавтів розповідають WAS і LG.

Члени екіпажу «Аполлон-11», що побували на Місяці 21 липня 1969 року, першими дізналися, чим пахне за межами землі. Базз Олдрін згадував, що місячний ґрунт залишився на їхніх скафандрах. Коли вони повернулися на борт і зняли шоломи, то добре його відчули: «їдкий, як пороховий гар».

Але в основному джерелом запахів на кораблях і станціях є техніка, паливо та самі астронавти — їхній піт і суха шкіра, адже ванн і душових кабін там немає. Просто в замкненому просторі змінюється сприйняття запахів, вони часто починають відчуватися різкіше й інакше. Коли американці побували на російській станції «Мир», то відчули «запах щойно звареної велосипедної рами й смаженого біфштекса».

Астронавт Скотт Келлі стверджує, що Міжнародна космічна станція пахне як в’язниця через комбінації запахів антисептиків, сміття і тіл. Фото: Bill Ingalls/NASA

У NASA є спеціальна служба, яка стежить за всіма матеріалами для будівництва корабля, вентиляційною системою і всім, що пов’язано з запахами. Дивний аромат може серйозно зашкодити астронавтам в польоті.

В умовах відносної нюхової стерильності будь-який сторонній запах може сигналізувати про те, що на борту надзвичайна ситуація. Наприклад, за деякими даними, стикування радянської орбітальної станції «Салют-5» і корабля «Союз-21» 1976 року було припинене достроково. Космонавти відчули різкий запах, який міг означати витік палива.

Але найдивніша історія з запахом сталася на Мисі Канаверал 27 січня 1967 року під час наземних випробувань «Аполлона-1». В результаті короткого замикання або іскри почалася пожежа, яка швидко поширилася всередині модуля. Горінню сприяло те, що замість повітря в командному модулі був чистий кисень. Три астронавти — Вірджил Гріссом, Едвард Уайт та Роджер Чаффі — задихнулися протягом 15 секунд після початку пожежі.

Але ще до загоряння стався дивний епізод, коли Гріссом доповів про дивний запах в модулі, який видався йому схожим на запах прокислої сметани. Модуль перевірили, але джерело запаху не знайшли. Офіційне розслідування цей епізод теж ніяк не пояснило.

Система життєзабезпечення орбітальних станцій і космічних модулів обов’язково охоплює кондиціювання, підтримку оптимальної температури, вологості та чистоти повітря. У будинку таку систему не встановити, але кондиціонери LG допоможуть наблизити комфорт у квартирі до космічного.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter