10 найважливіших фактів про геноцид вірмен

29 жовтня 2019 року Палата представників США прийняла резолюцію про геноцид вірмен в Османській імперії 1915–1923 років. Конгрес останній раз офіційно згадував про масове вбивство вірмен турками 1920 року, але без слова «геноцид» і резолюції були процедурними. Тепер це офіційно, Сполучені Штати визнали геноцид вірмен, попри те, що Туреччина протестує проти такого визначення. WAS розповідає, що потрібно знати про різанину в Османській імперії.

1. Вірмени жили на території сучасної Туреччини майже всю свою історію. Держава Велика Вірменія охоплювала, в тому числі, Каппадокію, Кілікію та інші регіони на сході Туреччини. Пізніше в Кілікії існувала незалежна вірменська держава з 1080 по 1375 рік. Західна частина історичної Вірменії була спочатку частиною Візантійської імперії, потім Османської, зараз це частина Туреччини. Вірмен там вже майже немає.

Історична Вірменія згідно з Енциклопедією Британіка. Помаранчевим кольором виділена територія Великої Вірменії, зеленим — Візантійської Вірменії або Малої Вірменії, фіолетовим — Кілікійської Вірменії, жовтим — Республіки Вірменія. Джерело: Encyclopædia Britannica

2. Перша масова різанина вірмен сталася у 1894–1896 роках. Курдські вожді обклали вірмен даниною, на додачу до османських податків. Вірмени відмовилися платити всім і почали протестувати. На придушення протестів Стамбул кинув армію, до якої приєдналися цивільні мусульмани. Попри те, що серед вірмен були дашнаки, які намагалися відповідати силовими акціями, загинуло багато простих селян. Різні дослідники наводять цифри від 50 то 300 тисяч людей.

Ерзерум, Вірменське нагір'я в Східній Анатолії Поховання жертв вірменської різанини 30-го жовтня 1895 року під час правління султана Абдул-Гаміда II. Джерело: Informations and Dokumentationszentrum Armenien, Berlin AGBU, April 1999 року, p. 24 / Genocide Museum | The Armenian Genocide Museum-institute

3. В Османській імперії віросповідання означало куди більше, ніж походження. 1909 року султана Абдул-Гаміда II скинув рух «Єднання і прогрес» — турецькі націоналісти або молодотурки. Вірмени жили погано і за Османів, і за націоналістів. Перших вони не влаштовували тим, що були християнами, тому, за османськими законами, належали до категорії зіммі — не могли носити зброї та свідчити в суді, платили підвищені податки. Але після 1909 року стало ще гірше.

4. Друга хвиля вбивств вірмен почалася у квітні 1909 року й увійшла в історію як «Кілікійська різанина». Спочатку вірмени та багато інших національних меншин Османської імперії підтримали молодотурків і навіть взяли участь у їхній боротьбі з султаном. З прийняттям Конституції всі жителі імперії стали офіційно рівними. Вірмени отримали можливість носити зброю і створювати політичні партії. 13 жовтня 1909 року стався просултанский заколот, учасники якого не тільки виступили проти молодотурків, а й «під шумок» влаштували кілька вірменських погромів у Кілікії. Загинуло понад 2000 вірмен.

Понад три тисячі вірменських біженців шукають притулку в протестантській церкві Бахчіє (Кілікія). Джерело: Архів німецької асоціації сприяння Tessa Hofmann & Gerayer Koutcharian, Armenian Review, Spring / Summer, 1992, Vol. 45, No. 1-2 / 177-178, p. 82, Fig. 19 / Genocide Museum | The Armenian Genocide Museum-institute

5. Восени 1914 року Туреччина вступила у Першу світову. Через кілька днів для мобілізації населення влада офіційно оголосила «малий джихад». Молодотурки на той час уже поступово відмовлялися від ліберальної внутрішньої політики. Початок війни та активізація ісламістів погіршили становище вірмен — з них знову почали брати підвищений податок і переселяти подалі від лінії фронту. Аналогічну політику Російська імперія проводила стосовно мусульман на своїй території.

6. Понад 100 тисяч вірмен були призвані до турецької армії. Але після важкої поразки під Сарикамишем у січні 1915 року відношення влади до них різко змінилося. На стороні Російської імперії в тій битві воювали вірменські добровольці. Таким чином, вірмени виявилися по обидві лінії фронту. Енвер-паша, який командував розбитою армією, спочатку заявив, що йому врятував життя офіцер-вірменин і офіційно подякував усім вірменам імперії за мужність. Але вже через кілька днів звинуватив їх у зраді й наказав роззброїти вірменських солдатів й офіцерів.

7. 26 травня 1915 було ухвалено «Закон про депортацію». Вірмени потрапляли під його дію. Відповідно до закону, їх слід було розселити таким чином, щоб у кожному регіоні їх було не більше 10 % від мусульманського населення. Їм заборонялося мати власні школи й самовільно залишати нові місця проживання. Депортація супроводжувалася насильством, вбивствами та зіткненнями між турецькими солдатами та вірменами. Разом із вірменами постраждали ассирійці й понтійські греки.

Депортація переселенців-вірмен. Джерело: Колекція російського військового фотографа Параходова / Genocide Museum | The Armenian Genocide Museum-institute
Тіла вірмен на узбіччі. Під цією фотографією Генрі Моргенто (посол США в Туреччині в роки Першої світової війни) написав: «Подібні сцени були звичайним явищем 1915 року. Різанина, голод, виснаження. Турецька політика була політикою знищення вірмен під виглядом депортації». Джерело: Ambassador Morgenthau’s Story Doubleday, Page p 314

8. Вірмени намагалися чинити опір. В історію увійшла оборона міста Ван, коли турецькі війська, відступаючи з Кавказу, почали громити вірменські поселення у передмісті, за кілька днів убивши до 55 тисяч вірмен. Але саме місто вірменське ополчення обороняло майже місяць, поки 16 травня 1915 року не підійшла армія Російської імперії з корпусом вірменських добровольців. Того ж року відбулася битва за гору Муса-Даг на березі Середземного моря. Близько 5 тисяч місцевих вірмен, дізнавшись про депортацію, пішли на вершину гори. 600 озброєних добровольців стримували наступ турків, поки до узбережжя не підійшли англійські та французькі військові кораблі.

Вірменам вдалося точково помститися організаторам геноциду. До 1924 року вірменські радикали-месники вбили кілька тисяч причетних до погромів, в тому числі Талаата-пашу та Джемаля-пашу — лідерів молодотурків.

Вірменські солдати на лінії оборони у фортечних стін Вана, травень 1915 року. Джерело: The Great War: The Standard History of the All Europe Conflict (volume four) edited by H. W. Wilson and J. A. Hammerton (Amalgamated Press, London 1915)

9. Протягом наступні трьох років у Туреччині загинуло до 1,5 мільйонів вірмен. Вони були вбиті під час погромів, розстріляні турецькою армією, загинули від голоду й спраги в концентраційних таборах або намагаючись втекти з країни. Над ними проводили медичні експерименти — відомі імена докторів Мехмета Решида та Алі Сейбома. Близько мільйона вірмен змогли покинути країну і розселилися по всьому світу. Близько 375 тисяч втекло в Російську імперію, до 45 тисяч — у США, до 50 тисяч — у Францію. Наприклад, відомий музикант Серж Танкян — нащадок тих, кому вдалося втекти від геноциду, всі його дідусі й бабусі зуміли вибратися з Туреччини й осісти в Лівані.

Колона вірмен рухається під озброєною охороною, квітень 1915 року. Джерело: Politisches Archiv des deutschen Auswärtigen Amtes. Bestand: Konstantinopel 169 / Wikimedia Commons
Живцем спалені турецькими військами вірмени в селі Шейхалан, 1915 рік / Genocide Museum | The Armenian Genocide Museum-institute

10. Фактично, першими геноцид вірмен визнали Велика Британія, Франція та Російська імперія ще в травні 1915 року, спільною декларацією про злочин проти людства. Безпосередньо геноцидом дії турецької влади першим визнав Уругвай 1965 року. Поступово до цього формулювання приєдналися: Міжнародний Гаазький трибунал, Європейський Союз, 49 штатів США на місцевому рівні та ще кілька десятків країн по всьому світу. Україна поки що офіційно не визнала геноцидом масові вбивства вірмен у Туреччині.

Читайте далі 10 найважливіших фактів про курдів.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter