43

27 жовтня 1937 року в київській тюрмі НКВС за «участь в антирадянській націоналістичній організації» був розстріляний поет і прозаїк, українець латвійського походження Майк (Михайло) Йогансен. Його авантюрний роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» 1925 року розійшовся накладом у 100 тисяч примірників, тобто став першим українським бестселером. Справжня могила Йогансена невідома, символічна є на Лук’янівському цвинтарі.

Згадаємо:

«…Трохи інакше буває на Україні. По-перше, дорогий друже, Україна — це не Росія. Отже, й ленінградський порт — це не українське місто, хоч українці й претендують на нього, бо він, мовляв, побудований на їхніх кістках — претенсія безпідставна, бо Ленінград, відома річ, стоїть просто на торфяному болоті. Але найбільша різниця між українцями та росіянами таїться не в способі варити борщ, смажити ковбасу чи пити горілку. Найкардинальніша різниця між Росією та Україною криється знову в тім-таки ж полюванні. Українець купує рушницю з таких серйозних міркувань:

По-перше він, у протилежність пацифістськи настроєному російському селянинові, страшенний аматор до всякої зброї. Навіть ідучи через вулицю до кума, він озброюється ціпком, смушковою шапкою і грішми на колективну закупівлю горілки. Тим більше він хоче, щоб у його хаті повсякчас стояла в кутку рушниця, задовольняючи його лицарські емоції. 

По-друге, він хоче мати зброю, щоб оборонятись від основного методу вирішати спірні питання — від підпалу. Підпал — це, так би мовити, селянська дуель. Замість багато балакати, замість цитувати наукові авторитети, замість відкладати диспут на другий день, диспутант уночі просто підпалює хліб, хату й клуню свого опонента, справедливо сподіваючись, що, вигнавши його, голого й голодного, з сім’єю на вулицю, він тим самим наочно доведе справедливість своїх тезисів. Тоді й собі опонент добирає слушної хвилини, щоб тим самим способом переконати диспутанта в правильності своєї теорії.

Таким чином, восени українське село часто являє веселу, жваву картину. Скрізь палають хати, клуні, стоги, худоба реве, діти плачуть, жінки, мов божевільні, дивляться, як гине їхнє добро, як горить єдиний захист від холоду й голоду зимою… Отже, щоб хоч як-небудь оберегти себе від цих методів критики, селянин купує рушницю. А що куркулям на Україні заборонено бути мисливцями, то саме бідний селянин має деяку змогу обороняти своє злиденне майно від куркульської ненависти.

…Другого дня дуло прикорочують і рушницю становлять у куток, де вона, поливана борщем і поприскана окропом, тихо береться ржавіти. Тільки пацани час від часу, коли нікого немає в хаті, клацають затвором, аж доки болтик, що з’єднує бойову личинку із затвором, не вистрибне долі і наймолодший пацан не ковтне цей болтик у своїх нескінченних мандрівках, шукаючи поживи в безплідних просторах хати».

Всі історії (166)