3962

50 відтінків коричневого: історії про лайно

Щит від радіації, джерело багатства, зброя та поживна основа — все це про фекалії.

Гівняна війна

У Стародавній Японії діяла каналізація відкритого типу: система наземних каналів виносила фекалії прямо на рисові поля. Власникам туалетів платили за постачання людських відходів на благо сільського господарства. Гною для цього не вистачало, тому що поголів’я великої худоби в острівній країні було дуже невеликим.

У 16 столітті лайно піднялося в статусі ще вище: важливе добриво стало стратегічною сировиною. Європейці завезли в Японію вогнепальну зброю, ефективність якої швидко оцінили самураї. Родовищ селітри, необхідної для виробництва пороху, в країні не було. Тому хімікат задорого експортували з-за моря або синтезували з використанням фекалій.

Відстійники з матеріалом, що призначалися для потреб військової промисловості, існували в Японії до середини 19 століття. Об’єкти охороняла спеціальна служба.

Відходи багатих людей продавалися за вищою ціною, тому що їх харчування було рясним і різноманітним, відповідно в калі залишалося більше поживних речовин. Третій розділ «Сувою Голодних Привидів», Японія, 12 століття. Джерело: Токійський національний музей

В ході еволюції вид Homo sapiens розвинув відторгнення до вигляду і запаху фекалій. Це береже людей від вживання в їжу забруднених, небезпечних для здоров’я продуктів. Давній рефлекс використовували для оборони й штурму фортець. Лайном наповнювали захисні рови, поливали ворогів зі стін, бочки з нечистотами закидали катапультами в обложені міста.

У вересні 2013 року про цей досвід згадали на Філіппінах. Бойовики з Нової народної армії підірвали армійський патруль бомбою з фекальною начинкою. В результаті теракту сім військових потрапили в лікарні з легкими травмами. Найсильніше постраждав їхній моральний дух.

Проблеми білих людей

На початку 19 століття разом зі зливними туалетами Лондон отримав нову систему каналізації. Тепер всі фекалії городян змивалися в річку, куди вже давно потрапляли стоки з вулиць, заводів і скотобоєнь.

Влітку 1858 року від сильної спеки лайно в Темзі заграло, канали забилися, і нечистоти потекли назад у місто. Рятуючись від смороду, жителі завішували вікна ганчірками, вимоченими в дезінфікуючих сумішах. Нічого не допомагало. Почалася масова втеча людей з Лондона.

Ситуацію врятували сильні дощі, які змили нечистоти з вулиць. Парламент, тим часом, постановив будувати в столиці резервуари, де фекалії б відстоювалися і потім йшли на добрива.

Будівництво каналізаційних колекторів, 1859 рік, Лондон. Джерело: Wellcome Library, London / CC BY 4.0
Майбутній король Едуард VII відкриває насосну станцію в Кроснесі, 1865 р. Джерело: Wikipedia / Themadchopper / Public Domain

Смердючий бізнес

Після розкладання амінокислот в кишківнику людини утворюється безліч органічних сполук. Дві з них, індол і скатол, відповідальні за насичений запах людських фекалій. Ці ж речовини містяться в ефірних оліях жасмину, цитрусових, деяких інших квітів. У невеликих концентраціях вони пахнуть для нас приємно і широко використовуються в парфумерії. У середовищі парфумерів ступінь «туалетності» запаху називають індольністю.

1877 року німецький лікар і хімік Людвіг Брігер виявив скатол у людському кишківнику, а на початку 20 століття парфумери зробили його частиною своїх ароматичних сумішей. За офіційною інформацією, зараз його добувають із квітів.

«Лайно художника», 1961 р. Джерело: Wikipedia / Panoramio upload bot / CC BY 3.0

1961 року великі статки на екскрементах сколотив італійський художник П’єро Мандзоні. Він продав 90 закритих консервних банок з етикеткою «Лайно художника». Кожна банка продавалася за ціною золотого злитка такої самої ваги.

«Всім цим міланським буржуазним свиням подобається тільки лайно», — заявив художник.

Пізніше стверджували, ніби в банках був гіпс, але ніхто з покупців не поскаржився на обман.

На благо науки

1958 року в США провели першу успішну пересадку донорського калу. Подібний метод давав швидкі позитивні результати при лікуванні важких кишкових розладів. Єдине, що заважало методу стати популярним — упередження людей до лайна.

Першу успішну пересадку калу здійснив хірург Бен Ейсман. Фото: Університет Денвера, Колорадо

Уже в наш час фахівці NASA спробували використовувати екскременти для захисту астронавтів від радіації. Проєкт «Водна Стіна» 2013 року, передбачає створення в обшивці космічних кораблів місткостей для води, які під час польоту поступово замінять фекалії. Відходи стануть захисним екраном, а після перероблення допоможуть забезпечити екіпаж водою. Технологію планують застосувати для корабля, на якому люди вперше відправляться на Марс.

Читайте далі про стамеску з лайна та інші подвиги полярника Петера Фрейхена.

Автор: Тетяна Сорокіна-Поддубняк

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter