8218

Американські спецвійська вивчають досвід співпраці з ОУН

У квітні 2019 американський Університет спеціальних операцій випустив монографію «Підтримка сил опору: стратегічна мета та ефективність» відставного офіцера, аналітика та історика Вілла Ірвіна. Книга стане навчальним посібником для американських командирів спецпідрозділів.

Статус видання підкреслює передмова, написана колишнім заступником директора ЦРУ і начальником Командування спеціальних операцій США генералом-лейтенантом Джоном Ф. Малголлендом-молодшим.

«Населення опирається репресивним режимам і окупаційній владі з того часу, коли почалася історія людини як соціальної істоти. Так само цікава історія протиборчих держав і організацій, що використовують Опір для досягнення своїх політичних цілей. Містер Ірвін першим детально порівнює ефективність різних підходів до підтримки рухів Опору».

Ірвін дає огляд повстань і партизанських рухів від Філіппін 1941 року до Іраку 2003 року, в підготовці й підтримці яких брали участь американські спецслужби. За даними автора, така операція на території України тривала з осені 1948 року по вересень 1954-го.

Після Другої світової в Європі опинилося безліч біженців зі Східної Європи, які не прийняли радянську владу. Члени ОУН осіли переважно в Німеччині. З початком Холодної війни в Мюнхені на контакт з ними вийшли американські фахівці, які вирішили закидати українських націоналістів на територію УРСР для збору інформації про військові та стратегічні об’єкти.

У документах згадується, що зв’язок з розвідкою США тримали члени УГВР: полковник УПА Юрій Лопатинський, священик УГКЦ Іван Гриньох та колишній референт Служби безпеки ОУН Микола Лебедь, який на той момент знаходився в опозиції до Степана Бандери.

За 10 місяців фахівці з США підготували перших двох членів ОУН для десантування та шпигунства у ворожому тилу. Група отримала назву Nightingale («Соловей»). Цікаво, що «Солов’єм» (Nachtigall по-німецьки) раніше називався один з двох диверсійних підрозділів, 1941 року сформованих німцями переважно з членів і прихильників ОУН(б) для війни проти СРСР.

5 вересня 1949 року двох українських агентів перекинули з Німеччини в СРСР на американському транспортнику Douglas C-47 Skytrain без розпізнавальних знаків. Спроб збити літак в радянському повітряному просторі не було.

Виписка з оперативного звіту від 31 травня 1950 року. Фото: Галузевий державний архів СБ України / ssu.gov.ua
Фото: Галузевий державний архів СБ України / ssu.gov.ua
Фото: Галузевий державний архів СБ України / ssu.gov.ua
Фото: Галузевий державний архів СБ України / ssu.gov.ua
Джерело: Kevin C. Ruffrer / Cold War Allies: The Origins of CIA's Relationship with Ukrainian Nationalists (s) / cia.gov

Через чотири дні агенти вийшли на зв’язок і повідомили, що приземлилися вдало, у них все добре, і вони готові продовжувати операцію. Швидше за все, в цей момент парашутисти були вже мертві або працювали під контролем співробітників Міністерства державної безпеки СРСР. За наступні п’ять років американці закинули на територію України десятки агентів-націоналістів, але марно.

«Спроби проникнення за Залізну завісу з використанням українських агентів виявилися невдалими й трагічними».

Восени 1954 року ЦРУ повністю згорнуло десантні операції в Україні, Литві, Латвії, Естонії та Молдові. Використовувати емігрантів для шпигунства на їхній колишній батьківщині не вийшло також в Румунії, Польщі, Чехословаччини та Югославії. Залізна завіса Радянського Союзу та його союзників в 1950-х була майже непроникною, і не тільки для американців.

ЦРУ співпрацювало з Українською головною визвольною радою. Конкуренти з Секретної розвідувальної служби Її величності вирішили налагодити відносини з ОУН(б). У ніч на 15 травня 1951 року з британського літака в Тернопільській області висадився Мирон Матвієйко, один з найближчих соратників Степана Бандери, керівник Служби безпеки Закордонних частин ОУН.

Читайте далі, чим закінчилася місія агента «Усміх».

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter