3867

Безбожна п'ятирічка: як Київ позбавлявся своїх святинь

До 1934 року на території Михайлівської площі було два храми 12 століття. Михайлівський Золотоверхий собор, заснований онуком Ярослава Мудрого Святославом, який служив також усипальницею княжого роду, навпроти нього — Трьохсвятительська церква. У 17 столітті її було відреставровано за ініціативою Петра Могили. Старовинні споруди витримали монгольську навалу, напад литовських, польських і татарських завойовників, пережили Першу світову війну і революцію, але не радянську владу.

Після того, як 1934 року столицю УСРР перенесли з Харкова до Києва, виникла необхідність створення урядового кварталу. Нова забудова мала бути поблизу залізничних і річкових магістралей, розкривати унікальний ландшафт міста, не віддалятися від жвавих вулиць, але й не бути прохідною. Територія Старого Києва ідеально підходила під цей опис.

З шести розглянутих проєктів обрали варіянт архітектора Юрченка, який передбачав знесення Михайлівського собору й Трьохсвятительської церкви та спорудження на їхньому місці будівель ЦК і Раднаркому, розташувавши їх біля схилу, щоб було видно з Дніпра. Після затвердження цього розташування пройшов конкурс Урядової площі в три тури за участю провідних київських, харківських, московських і ленінградських архітекторів. З усіх запропонованих варіантів комісія віддала перевагу проєкту Йосипа Лангбарда.

Урядовий центр в Києві. Ескізний проєкт Йосипа Лангбарда, 1936 рік. Джерело: Центральний державний науково-технічний архів України / БГАНТД. Ф. 25. Оп. 2. Од. хр. 13. Л. 15

Нюанс технічного завдання конкурсу був у тому, що архітекторам запропонували розробляти проєкт так, як ніби Трьохсвятительської церкви та Михайлівського Золотоверхого собору вже не існує. Знесення затвердили до конкурсу окремою постановою, без публікацій у пресі. На їхньому місці мав вирости новий урядовий квартал у вигляді двох симетричних будівель ЦК КП(б)У і Раднаркому з семиметровим пам’ятником Леніну між ними. Передбачалося, що від пам’ятника до Дніпра спускатимуться сходи.

«Києво-Михайлівський собор і монастир, подібно до «Софії» і Лаври, являв собою один із найбільш древніх центрів феодально-церковної експлуатації й мракобісся… Виявилося, що у нас багато різного мотлоху, але мало по-справжньому цінних пам’яток, які заслуговують на збереження і вивчення… Однак, захоплюючись охороною пам’яток церковно-феодальної старовини, ми забуваємо про охорону пам’яток цікавіших для робітничого класу», — з газети «Соціалістичний Київ», 1933 рік.

Урядовий центр в Києві. Генеральний план, 1936 рік. Джерело: Центральний державний науково-технічний архів України
Урядовий центр в Києві. Генеральний план, 1936 рік. Джерело: Центральний державний науково-технічний архів України

Дозвіл на знесення старовинних будівель давала спеціальна комісія з ліквідації культових споруд на чолі з Всеволодом Балицьким. Подібні комісії почали створювати ще у 20-і з метою боротьби з релігією та задля експропріації церковного майна. До складу цих комісій входили чиновники, що спасали робітничий клас від «мотлоху минулого», і працівники культури. Серед них виявився мистецтвознавець Микола Макаренко. Він був єдиним, хто не поставив підпис під наказом про знесення Михайлівського Золотоверхого монастиря та відкрито критикував будівництво урядової площі. Більш того, писав першому секретареві Київського обкому Павлу Постишеву і Йосипу Сталіну з проханнями зберегти історичні пам’ятники.

Протест Макаренко намагалися ігнорувати. На засіданні археологічної комісії йому довелося власноруч написати в протоколі: «Н.Е. Макаренко рішуче відмовився з особистих мотивів бути представником Ліквідаційної комісії».

Микола Омелянович обіймав посаду директора Музею Богдана і Варвари Ханенків, досліджував древній Новгород, займався розкопками скіфських курганів і дослідженням багатьох інших старожитностей. Він був великим ученим і археологом, тому йому багато прощали, але таке нахабство стало межею. Макаренко «прибирали» поступово.

Того ж 1934 року його звинуватили в контрреволюційній діяльності, заарештували й заслали на 3 роки до Казані. Там Макаренко викладав в технікумі, був консультантом в місцевому музеї.

Через два роки — знову арешт. Цього разу звинуватили в «контрреволюційній роботі та наклепі на вождя ВКП(б) і керівників уряду». Покарання було суворіше першого — три роки в Томській виправно-трудовій колонії № 2 — в серці тайги, без права листування.

1938 року Миколу Макаренка розстріляли в Томській колонії, нібито за антирадянську агітацію й участь в збройному повстанні. Мистецтвознавця повністю реабілітують лише 1989 року.

Микола Омелянович Макаренко, 1934–1936 роки. Джерело: Савенко Євген / Конгрес національних громад України
Одна з монастирських будівель, зруйнованих більшовиками, 1937 рік. Джерело: Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К .: НДІТІАМ, 2002. - С. 48. ІSBN 966-7452-42-5

З усього проєкту було реалізовано тільки будівлю ЦК КП(б)У, де нині розташовується Міністерство закордонних справ. Споруда була побудована на місці Трьохсвятительської церкви. В процесі будівництва стали очевидні помилки в розрахунках архітектора і роботи зупинили.

Михайлівський Золотоверхий собор також підірвали, попередньо знявши всі мозаїки та фрески. Деякі з них залишилися в Києво-Печерській лаврі й Софійському соборі, який так і не зважилися зносити, але багато вивезли до Ленінграда і Москви. Під час Другої світової війни частину київських фресок вивезли вже в Німеччину. Ніхто досі нічого не повернув.

Авторка: Тетяна Лисун

Читайте далі, чому мощі Ярослава Мудрого потрібно шукати в США.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter