11449

Битва з монохромом. Тернистий шлях людства до кольорової фотографії

Невдовзі після знайомства світу з фотографічною технологією 1839 року люди почали дивуватися: чому, так точно фіксуючи форму об’єктів, фотографія не може передати їхній колір? Найпопулярнішим способом отримання кольорових світлин до початку 20 століття була колоризація — розфарбовування. Однак увесь цей час винахідники мріяли про одне — створити кольорову фотографію. Як їм це вдалося, WAS розповість разом з LG.

Ще на початку 19 століття було відомо, що солі срібла можуть забарвлюватися у різні відтінки під дією кольорового випромінювання. Тож спочатку експериментували із методом безпосереднього відтворення всіх відтінків спектра — без змішування кількох базових кольорів. У 1850-х роках американський пастор Лівай Гілл і французький вчений Едмон Беккерель паралельно роблять перші кольорові дагеротипи. Однак забарвлення дуже слабке або взагалі швидко зникає. Починається пошук обхідних шляхів.

Кольоровий дагеротип Лівая Гілла, 1850-1855 роки. Джерело: Photographic History Collection, National Museum of American History, Smithsonian Institution

Очі обирають RGB

1855 року шотландський фізик Джеймс Максвелл створює теорію кольоровідчуття. Згідно з нею, для відтворення будь-якого відтінку достатньо в різних пропорціях використати первинні кольори — червоний, зелений, синій: такі три види рецепторів має людське око. Цей метод називається адитивним змішуванням кольорів — колір утворювався через складання безпосередньо різнокольорових променів світла, а не фарб.

Тартановим стрічка (стрічка з шотландки) — перший кольоровий знімок Максвелла, отриманий в 1861 році. Джерело: he Illustrated History of Colour Photography, Jack H. Coote, 1993 / Wikimedia Commons

1861 року за технологією Максвелла створили першу кольорову фотографію. Через червоний, зелений і синій світлофільтри було зроблено три зображення тартанової стрічки. Потім їх спроєктували на екран через ті ж фільтри. Але тогочасні фотоматеріали могли відображати лише синьо-фіолетову частину спектра та були нечутливими до червоного. Ця проблема існувала довго — лише на початку 20 століття винайшли речовини, чутливі до червоної частини спектра. За такою технологією на вдосконаленому фотоапараті в 1909–1915 роках створював свої роботи вчений та педагог із Російської імперії Сергій Прокудін-Горський.

Кольоровий знімок і його кольороподілені діапозитиви, зроблені Прокудіним-Горським за допомогою фотоапарату Мітте, 1911 рік. Джерело: Library of Congress

На межі століть створення кольорових світлин за допомогою адитивного методу почало активно розвиватися. У 1890-х американець Фредерік Айвс представив кромоскоп — прилад для перегляду накладених один на одний кольорових позитивів. 1894 року ірландець Джон Джолі запропонував робити лише один негатив через триколірний скляний світлофільтр. Однак усі ці методи були надто складними й дорогими. Комерційного успіху першим досяг автохром.

1904 року винахідники кіно брати Огюст і Луї Люм’єр презентували свою технологію кольорової фотографії — автохром. Вона поєднала фільтр і чутливу до світла емульсію на одній скляній пластинці. Секрет був у мільйонах хаотично розташованих крихітних зерняток крохмалю, пофарбованих у кольори RGB — червоний, зелений і синій. Якість зображення була неідеальна, та пластинки могли використовуватися на звичайних фотоапаратах, хоча витримка була в 30 разів більше, ніж у чорно-білих фотопластинок. Технологія стала популярною: 1913 року фабрика Люм’єрів у Ліоні виробляла за день 6 000 пластинок.

Натюрморт з квітами, автохром братів Люм’єр, 1896-1903 роки. Джерело: Metropolitan Museum of Art

Життя у стилі CMYK

Принципово іншим був підхід, який 1868 року запропонував Луї Дюко дю Орон. Він також робив три чорно-білих негативи, знятих через червоний, зелений і синій фільтри. Але потім із них створював три позитиви, які окремо фарбувалися пігментами протилежних до базових кольорів — ціановим, маджентою та жовтим. При накладанні ці позитиви давали кольорове фото. Тобто змішувалися не кольори світла, а фарби — це був субтрактивний синтез кольору. Саме цей метод лежить в основі сучасної системи кольорового друку CMYK.

Натюрморт з півнем, робота Луї Дюко дю Орона, 1869-1879 роки. Джерело: George Eastman Museum / Google Arts & Culture

Але в ті часи фотографічні емульсії були малочутливими до червоного й зеленого кольорів. Час витримки залишався непрактично довгим — червоний негатив вимагав багатьох годин у камері. Тому цей спосіб отримання кольорових фото здобув популярність лише завдяки розвитку хімії на початку 20 століття. Однак тільки кодахром став остаточним успіхом.

Слайд «кодахром», що був знятий у Лондоні 1949 року. Фото: Chalmers Butterfield / CC BY 2.5

Кодахром створили два Леопольди з Америки — Маннес і Годовськи. Обидва були професійними музикантами й винахідливими фотолюбителями. У першій половині 1930-х вони почали працювати в лабораторіях компанії Eastman Kodak, а вже 15 квітня 1935 року плівка кодахром з’явилася в продажу. Це був прорив: нарешті вдалося створити технологію, яка забезпечувала світлинам відмінні кольори й чіткість. Саме кодахром витіснив на ринку всі інші технології аналогової кольорової фотографії. Випускати цю плівку припинили лише 2009 року — через розповсюдження цифрової фотографії.

Нове поле битви цифрових технологій — кольоропередача. І монітори LG UltraWide™ та LG UltraFine™, що відтворюють до 135% колірного простору sRGB, наразі виграють.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter