265

«Никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может», — писав у розпорядженні цензорам міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв. 1863 року він заборонив видання освітніх, наукових і релігійних книг українською мовою.

За перші сім років дії Валуєвського циркуляра в імперії надрукували лише 23 українські книги. Як сталося, що за наступні два роки видали 71? Українській мові допомогли недбалість і корупція.

І. А. Пузиревський отримав посаду київського цензора, не маючи досвіду такої роботи. Попередник був не кращим і передав справи в жахливому стані. Ситуацію ускладнювали кадровий голод, необхідність працювати за двох і відсутність чітких інструкцій.

Однак новачок швидко освоїв майстерність брати хабарі. З редакції однієї лише газети «Кіевскій телеграфъ» Пузиревський щомісяця знімав по 50 рублів (що приблизно дорівнює платні чиновника губернаторської канцелярії), а за пропуск текстів у друк платили всі провідні газети та книговидавці.

Наприкінці 1875 року посадовець був нарешті пійманий на хабарі й відправлений у відставку. На пенсії він говорив, що «непорядно бути цензором», що «терпіти не міг свого звання» і «жодного разу нічого не закреслив». За словами Пузиревського, спрчинена хворобою потреба змушувала його іноді позичати гроші в Шульгіна (головний редактор газети «Кіевлянинъ») та інших людей, але він намагався повертати отримане.

Джерело: Патрушева Н. Г. «Цензурне відомство в державній системі Російської імперії в другій половині XIX — на початку XX століття».

Всі історії (167)