10883

Зважені та щасливі: Чи правда, що гладіатори були гладкими?

В кінці 2008 року в журналі Archeology з’явилася стаття ​«Дієта гладіаторів» , в якої були викладені висновки віденського палеопатолога Карла Гроссшмідта, який досліджував кладовище давньоримських гладіаторів. Гроссшмідт і його команда провели аналіз кісток бійців і висунули версію — гладіатори були товстунами.

За аналізом кісток палеопатологи з’ясували, що гладіатори сиділи на строгій вуглеводній дієті — крупи, каші, овочі. Тваринного білка, тобто м’яса, їм майже не давали. Можливо, білок вони отримували поїдаючи боби. Це підтверджує прізвисько гладіаторів, яке можна зустріти в давньоримських джерелах — «ячмінні люди».

Гроссшмідт зробив висновок, що гладіатори гладшали спеціально. По-перше, підшкірний жир захищав від порізів життєво важливі органи, нерви й судини. Рани виглядали ефектно, але не були достатньо серйозним. По-друге, огрядних бійців було краще видно на арені.

Теорія віденського палеопатолога пішла «в народ» і користується популярністю дотепер.

Гладіатори на арені. Мозаїка Вілли Боргезе. Джерело: Wikimedia Commons

Не всі були згодні з такими висновками. 2010 року спортсмен, історик і реконструктор Девід Блек Мастро розкритикував висновки Гроссшмідта вагомими аргументами.

  • Палеопатолог банально не врахував силу ударів холодною зброєю. Мастро привів як приклад повідомлення Тита Лівія про те, що македонці побоювалися заточених римських гладіусів, якими можна було одним помахом відрубати руку або голову. Навіть попри те, що Лівій міг перебільшувати силу римської зброї, підшкірний жир навряд чи можна назвати хорошим захистом від гострого клинка.
  • Мастро нагадав, що ще давньоримський лікар Клавдій Гален критикував вегетаріанську дієту гладіаторів. Гален працював гладіаторським лікарем в Пергамі та залишив багато записів про лікування травм, харчування і тренування. На думку лікаря, вуглеводна дієта «робила плоть м’якою», що для бійця на арені неприпустимо. Зганяти зайву вагу потрібно було важкими тренуваннями.
  • Ще одним непрямим доказом хибності висновків Гроссшмідта став трактат Вегеція «Короткий виклад військової справи», в якому були описані фізичні характеристики, необхідні солдату: «…насторожені очі, пряма шия, широкі груди, м’язисті плечі, сильні руки, довгі пальці, плоский живіт, стрункі сідниці та ікри та ступні, що не набухають від надлишкового жиру, але міцні з твердими м’язами… Корисніше, щоб солдати були сильними, а не великими».

Безумовно, гладіатори харчувалися гірше за легіонерів. Годувати рабів, нехай і не простих, м’ясом бика або ягняти регулярно римляни б не стали. Але навряд чи вони могли вважати, що велика кількість підшкірного жиру — це плюс для бійця.

Втім, суперечка про статуру давньоримських гладіаторів ще не закінчена. Можливо, світло на їхню вагу проллють подальші археологічні дослідження.

Читайте далі, чому римські легіонери носили сандалі зі шкарпетками.

На обкладинці: Гладіаторські бої під час обіду в Помпеях, картина Франческо Нетті (1832-1894 рр). Джерело: EastNews

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter