Чи можна назвати політика нацистом? Відповідає Європейський суд з прав людини

6 серпня 2019 року Господарський суд Києва став на сторону організації «С14» в суперечці з «Громадським ТБ». На думку суду, журналісти не мали права називати організацію «неонацистської», оскільки це зашкодило її репутації. «Громадське» готує апеляцію, а ми згадуємо гучну справа 1980-х, пов’язану з подібними звинуваченнями.

8 липня 1986 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» (no. 9815/82). Редактор віденського журналу Profil Петер Міхаель Лінгенс судився з членом Соціалістичної партії Бруно Крайським.

Конфлікт почався ще 1975 року, коли Крайський займав пост федерального канцлера Австрії. Лінгенс на сторінках журналу розкритикував Крайського, назвавши його політику «низькопробним опортунізмом», а самого канцлера — «негідним». Під кінець редактор ще й звинуватив главу уряду в симпатіях до колишніх нацистів, що для Австрії 1970-х було важкою й болючою темою.

Крайський подав позов до суду, стверджуючи, що Лінгенс його оббрехав і нашкодив репутації. 1979 року австрійський суд першої інстанції задовольнив позов канцлера, а журналіста оштрафував на 20 000 шилінгів. Лінгенс подав апеляцію, але там суть вироку залишили без змін, просто зменшивши штраф до 15 000 шилінгів. Тоді журналіст звернувся до Європейського суду з прав людини.

Петер Міхаель Лінгенс, 2009 рік. Фото: Tsui / CC BY-SA 3.0

ЄСПЛ в результаті встав на сторону Лінгенса, зобов’язавши Австрію повернути сплачений штраф і відшкодувати всі судові витрати. Аргументи Страсбурзького суду були наступними:

  • Лінгенс критикував Крайського за його публічну позицію, але не чіпав приватне життя. На думку суду, політики займаються публічною діяльністю, а тому повинні мати підвищену толерантність до критики своїх поглядів. До того часу, поки журналісти не лізуть до них у шафу, ліжко або труси.
  • ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який свідчить, що обмеження, які накладаються на окрему людини в суспільних інтересах, повинні відповідати необхідності їх накласти. Держава має право обмежувати право на висловлювання тільки у виняткових випадках, які мають критичне суспільне значення. Випадок Лінгенса і Крайського до таких не належить, тому санкції, накладені австрійським судом на журналіста, не були співмірні його діям.
  • Навіть більше, практику таких санкцій Європейський суд вважає небезпечною, оскільки вона може перешкодити пресі в цілому виконувати свою місію з поширення інформації та ідей. Тобто, практика втручання суду в подібні справи створює небезпечний прецедент для свободи слова в цілому.
  • На десерт ЄСПЛ розмежував поняття «факт» і «оціночне судження»: «Існування фактів можна довести, тоді як справедливість оцінних суджень не може бути доведена… Щодо оціночних суджень виконати цю вимогу неможливо, і вона порушує саму свободу вираження думок, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції». На думку суду, журналіст відповідає перед законом і суспільством за правдивість фактів, але його особисту думку не можна юридично оцінювати на правдивість або справедливість, вона глибоко суб’єктивна.

Справа «Лінгенс проти Австрії» стала знаковою для всієї європейської преси. Європейський суд з прав людини відтоді своєї позиції не змінював.

Читайте далі, як Верховний суд США розглядав справу про написи на одязі.

На обкладинці: Бруно Крайський, 1983 рік. Фото: SPÖ Presse und Kommunikation / Flickr / CC BY-ND 2.0

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter