11507

Гарячої води немає, але люди хороші: чим західним літераторам запам'ятався Київ

На сайті електронних петицій КМДА з’явилася пропозиція перейменувати станцію метро «Площа Льва Толстого» в «Тараса Шевченка». Те, що така станція вже є — не біда, автор петиції пропонує назвати її «Межигірською». Навіщо?

Пропозиції перейменувати площу Льва Толстого в Києві зазвичай ґрунтуються на тому, що граф приїжджав у місто всього один раз, і нічого особливого з Києвом його не пов’язувало. Навіть Оноре де Бальзак, вулиця імені якого є на Троєщині, був у Києві шість разів.

Київ, як правило, добре запам’ятовувався відомим гостям міста, як своєю красою, так і темною стороною. А якщо вже вони тут бували, то може скоро з’явиться бульвар Джона Стейнбека або сквер Ернста Юнґера. Ну або хоча б провулок Тома Круза. Вибираймо, хто зі знаменитостей любив Київ більше за всіх.

1. Стейнбек і Капа

В Києві за адресою Обсерваторна, 6 знаходиться виразна одноповерхова будівля. Колись в цьому будинку проживали письменники Олександр Корнійчук і Ванда Василевська. Вони були близькими друзями Сталіна та Хрущова, а також увійшли в історію як гостинна пара, яка 1947 року прийняла у себе письменника, автора романів «Грона гніву» і «На схід від Едему», майбутнього нобелівського лауреатуа Джона Стейнбека.

Подорож у Радянський Союз у повоєнний час Стейнбек вирішив здійснити разом зі своїм другом, фотографом Робертом Капою, який знімав висадку союзників у Нормандії. Друзі хотіли правдиво показати побут і культуру радянських країн, зробити масштабний репортаж. Саме знімки Капи надалі стануть ілюстраціями «Російського щоденника» Стейнбека, досупному в Україні та Росії лише в 1990-ті роки.

Дивно, що Стейнбека і Капу взагалі пустили у СРСР, адже вони не підтримували сталінський комуністичний проєкт. Наприклад, Капа симпатизував Льву Троцькому і часто знімав його на плівку вже в еміграції. Також він тісно співпрацював з антисталінською іспанської партією ПОУМ.

Однак в «Російських щоденниках» Стейнбек відсуває ідеологію і політику на задній план. Вперед виступають люди. Так американський прозаїк описував українців:

«Прямо на льотному полі нас зустріли українці з місцевого ВТКС. Вони весь час посміхалися. Вони були веселіше і спокійніше, ніж люди, з якими ми зустрічалися у Москві. І відкритості, і сердечності було більше. Чоловіки — майже всі — великі блондини з сірими очима. Нас чекала машина, щоб везти в Київ».

Письменника вразило, що в повоєнний час українські селяни підтримують чистоту в будинках і намагаються відновлювати зруйновані будівлі. Крім того, він захоплювався працьовитістю селян. Вони були змушені подовгу працювати в колгоспах, щоб забезпечувати «голодні» республіки необхідним продовольством. Навіть інваліди працювали.

Але люди не сумували й зберігали бадьорість духу: «Фотокамери Капи викликали сенсацію. Жінки спочатку кричали на нього, потім стали поправляти хустки та блузки, так, як це роблять жінки у всьому світі перед тим, як їх почнуть фотографувати. Серед них була одна з привабливим обличчям і широкою посмішкою; її Капа й вибрав для портрета. Вона була дуже дотепна. Вона сказала: „Я не тільки дуже працьовита, я вже двічі вдова, і багато чоловіків тепер просто бояться мене“».

У Києві Стейнбек і Капа відвідали Києво-Печерську лавру, Софійський собор, партизанську виставку, театр, кінотеатр і клуб «Рів’єра». Перед поверненням Капі довелося віддати на перевірку відзняту плівку. Вилучили небагато, більшу частину київських знімків він привіз додому.

 

2. Сартр і Симона де Бовуар

Відомий філософ-екзистенціаліст Жан-Поль Сартр відвідав Київ 1964 року. Письменник був у складі делегації ЮНЕСКО, яка прибула в столицю України на 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Привернути увагу світової громадськості до життя українського поета вирішив філософ і громадський діяч Микола Бажан, обраний главою ювілейного комітету. Він запросив на захід багатьох відомих діячів культури того часу.

Жан-Поль Сартр приїхав тоді разом зі своєю партнеркою Сімоною де Бовуар — письменницею та ідеологом фемінізму. Її присутність не викликала особливого ажіотажу серед радянської молоді. Однак Сартр купався в променях слави. Він виступив у Спілці письменників, зустрічався з молодими поетами, відвідав редакцію журналу «Всесвіт», Тарасову гору в Каневі та заїхав до Львова. Тараса Шевченка французький філософ називав одним з перших екзистенціалістів.

Жан-Поль Сартр і Симона де Бовуар, 1965 рік. Джерело: Lietuvių literatūros ir tautosakos Institute of biblioteka.

3. Рільке та кобзарі

Австрійський поет-символіст Райнер Марія Рільке був в Україні двічі: 1899-го і 1900 року. У свою першу поїздку він провів два тижні в Києві, після чого відправився на екскурсію селами та інші містами. Його вразили храми і монастирі, особливо — Києво-Печерська лавра. Її він згадує у «Книзі годин»:

Венецію візьмеш, Казань і Рим,
собор пізанський зробиш ти своїм,
Флоренцію, і Лавру, і Сибір,
й захований під землю монастир
під Києвом, квітучим і зеленим…

Під час перебування в Україні Рільке читав Тараса Шевченка. Його так вразив образ кобзаря, що поет помістив його в розповідь «Пісня про Правду»:

«Це був старий, один зі сліпих кобзарів, який ходив зі своєю 12-струнною бандурою по селах і оспівував вічну славу козаків, їх хоробрість і вірність; він співав про гетьманів Кирдягу, Кукубенка, Бульбу, співав і про інших героїв, і всі охоче слухали його пісні».

Прототипом головного героя став реальний кобзар Остап Вересай, якого переслідувала російська влада за виконання пісень. Особисто з ним Рільке не зустрічався, Вересай помер ще 1890-го, але багато про нього чув.

Райнер Марія Рільке, 1904 рік. Digitale Sammlungen / Heinrich-Heine-Universität Düsseldorf

4. Бальзак та клімат

У Києві великий французький письменник Оноре де Бальзак бував шість разів. Привела його сюди любов до польської поміщиці Евеліни Ганської, господині маєтку під Бердичевом. Що це було: поклик серця чи бажання збагатитися, одружившись з багатійкою, — точно вже не двйзнаємось.

У 1840-х роках в Києві вирувала холера. Але Бальзак жартував: «Холера вбиває тільки багатих дядечків, а мої статки не настільки значні, щоб холера нагородила мене своєю увагою».

Не зупинило поета і те, що Евеліна була одружена. Але пан Ганський помер 1841-го, і коханці спокійно продовжили будувати відносини, хоча особисто бачилися рідко. Перша поїздка до Києва 1847 року повинна була стати перспективною для Бальзака. Так він пише у своїх щоденниках:

«Після того, як я побачив католицький Рим, я відчув живе бажання бачити Рим православний. Петербург — ще місто-немовля, Москва щойно вступила в мужній вік, але Київ — це вічне місто Півночі».

Однак справи пішли не так добре, як хотілося б. Бальзак сильно застудився. Також він сподівався отримати гонорар за нариси про Київ, продавши їх французькій газеті, але не склалося.

Жив Бальзак елітно — на Печерську в особняку магнатів Ганських. Багато часу проводив на ярмарку на Подолі. Але місцевий клімат не підійшов вже немолодому письменникові. У листі до сестри він писав: «На жаль! Подорож до Києва була згубною для мого здоров’я. З другого ж дня перебування я отримав найжахливішу застуду, яку коли-небудь відчував в житті. Мене лихоманило 4 дні й 20 днів не виходив з кімнати. Бронхи, легені — все було уражено… Ні, рішуче мій організм відмовляється акліматизуватися тут».

2 березня 1850 року, незадовго до смерті, Бальзак одружився з Ганською, але почувався вже зовсім кепсько.

Оноре де Бальзак, 1842 рік. Фото: Louis-Auguste Bisson / Paris Musées

5. Юнґер і культура побуту

Німецький письменник і мислитель Ернст Юнґер побував в Києві під час Другої світової. Як німецький офіцер, він їхав у відрядження на Кавказ через Київ і Ростов. Окуповане і зруйноване війною місто справило на нього гнітюче враження.

«У Києві мене розмістили в „Палас-Готелі“. Хоча поруч з раковинами не було рушників, в кімнаті — чорнила, а на сходах — кількох мармурових сходинок, кажуть, це кращий готель в окупованій Росії. Крани, скільки б я їх не крутив, не давали ані гарячої, ані взагалі будь-якої води. Те саме з клозетом. Поганий аромат наповнював весь „Палас-Готель“… Як існують на нашій землі магічні країни, так доводиться нам дізнатися й інші, які вдалося позбавити всякої магії чарівності, відібравши у них і дещицю привабливого», — записав він у щоденнику 21 листопада 1942 року.

Юнґер (зліва) з колегою — офіцером вермахту, полковником Еберхардом Вільдермутом на даху паризького готелю, 1942 рік. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

Після Києва Юнґер відправився на схід. Ростов вже виявився куди менш привітним, а відвідування селища Кутаїс Краснодарського краю і Майкопа в Адигеї справило на німця незабутнє враження. Повертаючись до Парижа тією самою дорогою, Юнґер записав в щоденнику: «У Києві я зупинився в старому готелі, який видавалася мені тепер дуже комфортабельним. Все відносне».

Читайте далі, як Марк Твен з’їздив до Одеси.

Автор: Антон Візковський

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter