21221

5 версій, чому Гітлер не добив англійців у Дюнкерку

У травні 1940 року закінчилася «Дивна війна», яка дозволила Німеччині швидко захопити Польщу, Данію, Норвегію і ретельно підготувати наступ на Францію. 10 травня німецькі війська прорвали легкі укріплення лінії Мажино. Вже до середини місяця вони вивели з війни Нідерланди. 20 травня танки вермахту відсікли чотири десятки дивізій супротивників в районі Кале, Дюнкерка і Ньюпорта.

Сотні тисяч французів, британців і бельгійців скупчилися в портах і на молах, очікуючи спасіння з моря. Вони будували з автомобілів саморобні «пристані» і закопувались у пісок пляжів під градом бомб люфтваффе. 24 травня сталася те, що зробило можливим «чудо біля Дюнкерка»: Адольф Гітлер віддав наказ не перетинати канал річки Аа, зайняти позиції по периметру міст Ланс-Гравелін і не штурмувати міста танками.

В результаті «дев’яти днів чуда» британський флот зміг евакуювати 338 тисяч військовослужбовців, хоча спочатку розраховував забрати лише 45 тисяч.

Наказ фюрера порушив тільки командир дивізії СС «Адольф Гітлер» Йозеф Дітріх. Скориставшись лазівкою в наказі щодо свободи дій розвідки, він форсував канал і зайняв висоту Монваттан, де в руїнах замку розташував коригувальників вогню.

Йозеф «Зепп» Дітріх. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-J27366 / CC-BY-SA 3.0

Хоча союзники втратили все важке озброєння (2600 гармат, 455 танків, 60 тисяч автомобілів), кістяк сухопутних військ Британії було збережено, і це багато в чому визначило подальший хід війни. Історики досі сперечаються про причини «чуда біля Дюнкерка».

Основна гіпотеза — бажання фюрера уникнути смерті чверті мільйона британських підданих, щоб мати можливість укласти з Великою Британією почесний мир.

Начальник оперативного відділу групи армій «А» генерал Гюнтер Блюментріт у своїх спогадах свідчить на користь цієї версії: «Гітлер був у гарному настрої, жартував і припускав, що війна завершиться через 6 тижнів. Він багато роздумував про цивілізацію, яку Британія подарувала світові, й говорив, що мир має бути укладений так, щоб він суміщався з гідністю бриттів. При цьому повернення колоній Німеччини не критично — головне, щоб Лондон змирився зі станом справ у Європі».

Італійський міністр закордонних справ граф Галеаццо Чано називав це «розумним ходом політика, який не бажав лити воду на млин війни до переможного завершення». Командир танкової групи Гайнц Гудеріан і командувач групою армій «А» Герд фон Рундштедт у післявоєнних мемуарах жорстко критикували зупинку наступу на Дюнкерк.

Однак «милосердя» Гітлера могло мати більш прозаїчні причини.

Виснаження сил люфтваффе. 21 травня французькі й британські танкісти відкидають 4-й корпус вермахту на кілька миль. Німцям вдається зупинити контратаку тільки за допомогою пікіруючих бомбардувальників. Очевидно, що і просування їх уперед було б неможливим без щільної підтримки авіації. Але пілоти вже падають із ніг.

Німецька авіація безперервно обробляє плацдарм і порт Дюнкерка. Солдат вивозять близько 700 суден: навіть яхти та водних таксі. З них вдалося потопити майже третину, але це вимагало крайньої напруги сил. Йдуть безперервні сутички в повітрі. До кінця евакуації Королівські повітряні сили збили півтори сотні німецьких літаків. Надати допомогу своїм танкам люфтваффе не може фізично.

Пікіруючий бомбардувальник Junkers Ju 87B Stuka скидає бомби. Фото: Royal Air Force Battle of Britain campaign diaries

Високі втрати в техніці. Командувач групою армій «А» Герд фон Рундштедт і сам не хотів залучати бронетехніку для вуличних боїв проти угруповання в 300 тисяч бійців. На той час в його танкових дивізіях втрати машин із різних причин, включаючи технічні, сягали 25–35 %. Генерал наказав підтягнути тили, і з 24 по 27 травня зайнятися ремонтом техніки.

Страх «сюрпризу». Не один тільки Гітлер побоювався можливого удару французів з боку Парижа, поєднанного з контрнаступом дюнкеркського угруповання. Про таку небезпеку попереджав і начальник генштабу сухопутних військ Франц Гальдер.

Фактор флоту. Королівські військово-морські сили Великої Британії мали в Ла-Манші 39 есмінців, 9 бронекатерів і крейсер ППО «Калькутта». Один есмінець класу «Трайбл» — це вісім 120-мм гармат, кожна з яких могла запросто змішати із землею легкі танки вермахту. До кінця евакуації британський флот надавав артпідтримку французам, що тримали периметр.

Есмінець Warramunga класу «Трайбл», 1944 рік. Фото: Roy Driver

Дюнкеркську операцію, разом з битвою за Атлантику, обороною Москви та Сталінградом називають серед ключових моментів Другої світової. Вона зберегла Британії армію і підняла дух мирних жителів.

4 червня 1940 року прем’єр-міністр Вінстон Черчилль поінформував депутатів парламенту про підсумки бою та евакуації. Свою відому промову він завершив так: «Ми підемо до кінця, ми будемо битися у Франції, ми будемо боротися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою в повітрі, ми будемо захищати наш острів, якою б не була ціна, ми будемо битися на пляжах, ми будемо битися на узбережжях, ми будемо битися в полях і на вулицях, ми будемо битися на пагорбах; ми ніколи не здамося, і навіть, якщо так трапиться, у що я ні на мить не вірю, що цей Острів або більша його частина буде поневолена й буде вмирати з голоду, тоді наша Імперія за морем, озброєна і під охороною Британської Флоту, продовжуватиме бій, до тих пір, поки, в благословенний Богом час, Новий Світ, з усією його силою і міццю, не відправиться на порятунок і звільнення Старого».

ДАЛІ ЧИТАЙТЕ ПРО КРАЩИХ УКРАЇНСЬКИХ БІЙЦІВ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ.

Обкладинка: поранені британські солдати евакуюються з Дюнкерка, 31 травня 1940 года / War Office official photographer.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter