5849

Карантин заради бізнесу: Чорна смерть у Венеції

Глобальний спалах ковіду в 2020 році застав світ зненацька. Особливе здивування і нарікання в багатьох викликали карантинні заходи. Людство легко забуває історію — епідемії завжди були супутниками цивілізації, а карантин вигадали не лише для подолання хвороб, але й заради зменшення шкоди для бізнесу.

Однією з найстрашніших пандемій в історії вважають Чорну смерть, яка в 14 столітті прокотилася Євразією, вбивши в одній лиш Європі 30–60% жителів. Чума крокувала торговими шляхами і особливо боляче била по світових торгових центрах. Одним із таких була Венеція, де влада діяла рішуче — тут з’явився централізований карантин.

Саме слово «карантин» має італійське походження: quaranta giorni — 40 днів — стільки традиційно тривала ізоляція новоприбулих суден. Венеційські карантинні заходи були, за середньовічними мірками, добре організованими — вперше в Європі та й Середземномор’ї бачимо систематичну ізоляцію і масштабне збирання інформації. Ключову роль у цій системі відігравали два острови — Лазаретто Веккьо та Лазаретто Нуово.

Старий і Новий Лазарети

Із сумного досвіду 14 століття венеційці зрозуміли, що єдиний спосіб захистити торгівлю від хвороби — відокремити хворих і підозрілих від здорової популяції. Хвилі Чорної смерті продовжували бити портове місто протягом наступних віків, тож уже 1423 року Лазаретто Веккьо став місцем ізоляції хворих містян. Назва острова, яка в перекладі означає «Старий Лазарет», пов’язана з монастирем рицарів святого Лазаря, в якому опікувалися прокаженими. Деякі будівлі збереглися до сьогодні, наразі їх активно вивчає команда науковців.

Лазаретто Веккьо з висоти пташиного польоту. Фото: Chris 73 / Wikimedia Commons / CC BY-SA 3.0
Головний вхід у шпиталь на острові Лазаретто Веккьо. Фото: Powermelon / Wikimedia Commons / CC0 1.0

1468 року для боротьби з чумою задіяли Лазаретто Нуово. Там почали розміщувати команди кораблів, які прибули з чумних місць або везли людей, у яких підозрювали чуму. На острові були численні склади для товарів й близько 100 приміщень для проживання моряків. Найбільший склад — Тезон Гранде — стоїть і досі. В історичних джерелах відзначається, що команди портових робітників провітрювали вантажі кораблів, а також обробляли їх димом пряних трав і солоною водою. Після цієї небезпечної роботи люди мили руки оцтом. Міська влада розуміла, що торгівля неможлива, коли рулять смерть і страх, й намагалася робити все, щоб зменшити ефект чуми й заспокоїти населення.

У Венеції з чумою боролися вже не окремі благодійники чи релігійні організації, а сотні міських чиновників. Це були не спорадичні заходи, а постійна державна політика, яка проіснувала аж до захоплення Венеції військами Наполеона 1797 року.

Науковці зазначають, що така робота була важкою і далеко не на 100% ефективною — влада не могла перевірити кожного контрабандиста чи зупинити кожне весілля, де серед гостей були інфіковані. «Чума не попереджає, на якому саме кораблі прибуває», — писав венеційський чиновник 18 століття. Також не варто забувати, що ніхто в ті часи не знав, що викликає чуму, як вона шириться і що таке, наприклад, інкубаційний період. Мікробна теорія хвороб стала загальновизнаною лише наприкінці 19 століття.

Сучасні дослідники вважають, що венеційські ізоляційні заходи справді мали певний позитивний ефект — обмежували масштаби й частоту спалахів. Однак перемогти чуму тоді було нереально — вона періодично приходила й вбивала. Під час спалаху 1630 року помер кожен третій мешканець Венеції.

Розкопки на «чумних» островах

Просто зараз науковці аналізують специфіку венеційської протиепідемічної системи, вивчаючи масові поховання на обох островах. Антрополог-криміналіст Маттео Борріні з Ліверпульського університету Джона Мурса дослідив майже 200 скелетів з Лазаретто Нуово. Він відзначає, що коли в місті починалася епідемія чуми, острів Лазаретто Веккьо переповнювався хворими, й людей і тіла загиблих везли на Нуово. Специфіка поховань свідчить, що їх відкривали неодноразово й додавали нові тіла.

«Пандемія багато в чому — справді демократичний феномен. Чума може вбити будь-кого… тож на кладовищі ви маєте чудову картину венеційського суспільства на певний момент», — розповідає Борріні. Хвороба вбивала багатих і бідних в приблизно однакових пропорціях. Аналіз кісток жертв дає змогу зрозуміти їхній раціон. Вчені знайшли останки багатих, які могли дозволити собі споживати багато м’яса, містян середнього прошарку, що їли більше риби й овочів, а також бідняків, які могли дозволити собі переважно зернову їжу.

Історія венеційської боротьби проти чуми засвідчує, на думку дослідників, наскільки важко великому місту вберегтися від інфекційних хвороб. Охорона громадського здоров’я — це річ, яка завжди була не лише про медицину, але й про політику та економіку.

Автор: Олексій Петюх, історик, науковий журналіст

Далі дізнайтеся більше про Чорну смерть, яка прийшла до Європи з Росії.

На обкладинці: Супутникова фотографія Венеційської гавані, 2001 рік. Джерело: Robert Simmon / earthobservatory.nasa.gov

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter