4041

Гетьманське СБУ: хто сидів на підвалі Державної варти Скоропадського?

9 серпня 1918 року голова уряду Української Держави Федір Лизогуб та міністр внутрішніх справ Ігор Кістяківський підписали «Закон про Статут Державної Варти». Так з’явилася одна з найефективніших українських спецслужб періоду Визвольних змагань 1917–1921 років.

Влітку в Києві 1918-го вже забули революційну розруху — квітневий переворот гетьмана Павла Скоропадського проти Центральної Ради, здавалося б, заспокоїв киян і гостей столиці. Публіка потягнулася в ресторани, театри, вар’єте. З більшовицької Росії, охопленої громадянською війною, до Києва тікали літератори, художники, зірки театру та кіно. Колишні імперські бюрократи йшли на співпрацю з адміністрацією гетьмана навіть під синьо-жовтими прапорами малозрозумілої їм Української Держави. Серед урядовців і чиновництва ходили взаємовиключні чутки: говорили, що Скоропадський скоро закінчить «гратися в українство» і рятуватиме Велику Росію від «червоної чуми», з іншого боку стверджували, що гетьман зможе побудувати міцну незалежну Україну.

Втім вже за кілька кілометрів від Києва починалося інше життя — надірване війною господарство, нездійснені надії на отримання землі та громадських свобод. У регіонах анархістські та збільшовичені елементи намагалися очолити протестні настрої робітництва та селянства, об’єднували сили з прицілом на повстання й українські республіканці.

Червона загроза

Але найбільшу небезпеку становили більшовицькі дипломати, які вели переговори з гетьманським урядом. Поки українська делегація домовлялася про визнання кордонів, відплату за агресію зими 1917–1918 років, самі більшовики, затягуючи переговори, перевозили з Росії тони агітаційної літератури та величезні суми для розбудови червоного підпілля. Протистояти цим викликам міг лише дієвий силовий апарат. Так постала Державна варта. Через брак ресурсів та кадрів різні її департаменти працювали як поліція, прикордонна служба, державна розвідка та спецслужба.

Вже до кінця серпня апарат Варти запрацював на повну: її службовці «пакували» активістів Всеукраїнського залізничного страйку, який охопив усю галузь, розганяли демонстрації російських монархістів у Києві, ловили банди, що грабували пасажирські поїзди, а освідомчий відділ розкривав більшовицьких агентів. Вартові дізналися, що голова мирної делегації українських комуністів Християн Раковський особисто перевіз в Україну 50 мільйонів рублів для більшовицького підпілля. Разом із делегацією та працівниками консульств в Україні користувалися дипломатичним імунітетом близько 1000 підривників. Наслідком їх роботи стали вибухи артилерійських складів у Києві та в Одесі, вбивство командувача німецькими військами в Україні генерала Айхгорна та замах на життя самого гетьмана Скоропадського.

Канцелярський роман

У вересні за Раковським вела спостереження пані Абдул-Західова — сестра гетьманового ад’ютанта Натансона. Виявилося, що Раковський постійно зустрічається з однією із працівниць Державної канцелярії громадянкою Крестинською. Згодом у цієї пані був проведений обшук — «службовий роман» Раковського завершився. В жовтні за зберігання антидержавної літератури вартові заарештовували громадянина Росії Зверєва. Однак Раковський, аби врятувати цінного кур’єра, заднім числом включив його до складу дипломатичної делегації.

Восени у Штабі гетьмана уже знали про активну підпільну мережу більшовиків у робітничих районах півдня і сходу України, мали орієнтування та характеристики її найактивніших діячів. Було встановлено, що агенти отримують 500 рублів щомісяця та 10 — добовими під час відряджень. У прикордонному російському Орлі знаходився готель «Прага», де вони проходили останній інструктаж перед відправкою до України, там же згодом звітували про результати підривної діяльності.

Варта займалася не лише масштабними проєктами — не гребували навіть і підслуховуванням антидержавних розмов по шинках. Так, у Катеринославі була записана кричалка «Від Києва до Берліна — самостійна Україна». А деякі застільні пісні російського монархічного офіцерства змусили міністра Кістяківського видати наказ про депортацію цих офіцерів до Росії, «щоб вони могли на ділі, а не в ресторанах виявляти свою преданість політичним ідеям».

Однак працю Державної варти помножила на нуль поразка Німеччини у Першій світовій війні. Гетьман змушений був «перевзутися у повітрі» та видати «Грамоту про возз’єднання із Росією» аби заручитися підтримкою Антанти. Це викликало масове повстання, яке очолила Директорія УНР під проводом Симона Петлюри та Володимира Винниченка.

Читайте далі роботу над помилками українських політиків 1918 року.

Автор: Максим Мірошниченко, дослідник періоду Української революції, ветеран АТО

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter