3052

Динамітний барон: правила життя Альфреда Нобеля

Альфреда Бернарда Нобеля найчастіше пам’ятають як винахідника динаміту й засновника премії свого імені. Але життя цього винахідника, бізнесмена і філантропа було куди цікавішим. WAS розповідає про Нобеля в декількох фактах біографії.

1. Університети — не головне

Попри успішну кар’єру вченого і винахідника, 355 патентів на винаходи й знання 6 мов, формально в Альфреда Нобеля не було ні вищої, ні навіть повної середньої освіти. Всього 18 місяців він провчився в Апологічній школі ім. Якова в Стокгольмі. Втім, це не означає, що університети не потрібні нікому. Просто вони ні до чого конкретно Нобелю — він народився у сім’ї відомого на всю Європу інженера Еммануїла Нобеля-молодшого. Тому його початковою освітою займався батько й приватні вчителі вдома. А потім Альфред відправився подорожувати та стажуватися у провідних вчених того часу, таких як кораблебудівник Джон Ерікссон і винахідник нітрогліцерину Асканіо Собреро. Саме зустріч з Собреро і визначила головне захоплення Нобеля — вибухівку.

Альфред Нобель у молодості. Джерело: Wikimedia Commons

2. Сім’я відволікає

За всі свої 63 роки Альфред Нобель жодного разу не був офіційно одружений. Більшу частину життя він провів у подорожах, спочатку навчаючись, а потім — інспектуючи свої компанії та лабораторії від США до Швеції. Із затишком сімейного вогнища таке життя не дуже в’яжеться. Відомо про трьох жінок з якими Нобель підтримував постійні близькі стосунки в різні періоди свого життя. Перша, така собі Олександра, його сватання в результаті відкинула. Друга, його секретарка Берта Кінскі, покинула винахідника й вийшла заміж за іншого. З третьою, Софі Гесс, в Альфреда були неоформлені відносини цілих 18 років. Дітей у винахідника не було.

3. Не здавайся

3 вересня 1864 року на фабриці сім’ї Нобелів під Стокгольмом прогримів вибух. Злетів у повітря будиночок, який Альфред використовував для дослідів із нітрогліцерином. Вибух забрав п’ять життів, у тому числі й життя молодшого брата винахідника — 20-річного Еміля. Їхній батько, дізнавшись про подію, зліг з інсультом, вижив, але сильно підірвав здоров’я. Попри трагедію, Альфред Нобель продовжував експериментувати і йти до своєї мети. Вже через три роки він отримав патент і перші замовлення на купівлю динаміту.

Патентна заявка Альфреда Нобеля, 1864 рік. Джерело: Wikimedia Commons

4. Не звертай уваги на ворогів

Після того, як компанії Альфреда Нобеля почали заробляти гроші на військових замовленнях по всьому світу, поставляючи динаміт, гримучий холодець та інші вибухові речовини, на винахідника накинулася вся європейська преса. Його називали «торговцем смертю» і «мільйонером на крові», звинувачували в тому, що він сприяє мілітаризації держав і підбурює до війни.

Проте, сам Нобель завжди розділяв відповідальність того, хто динаміт виробляє і того, хто його застосовує. Більш того, він вважав, що зброя великої потужності, яка здатна знищити всіх й одразу, може покласти край усім війнам. До винаходу атомної бомби він не дожив півстоліття. І те, що людство і з такою бомбою примудряється продовжувати воювати, теж припустити не міг.

5. Не забувай про прекрасне

В коло інтересів Нобеля входили не тільки точні науки. Вільний від роботи час він присвячував поезії та літератури. В молодості читав запоєм, а в зрілому віці почав писати й сам. Правда, цілком до нас дійшла тільки одна його п’єса «Немезида», видана вже в самому кінці його життя. Майже відразу після видання 1896 року п’єсу заборонили, визнавши її богохульною. Весь тираж був знищений.

Вже на початку 21 століття виявилося, що кілька екземплярів все-таки збереглися. П’єсу видали 2003 року у Швеції.

Альфред Нобель (ліворуч) зі своїм колегою Робертом Штреленертом на віллі в Сан-Ремо, літо 1896 року. Джерело: Wikimedia Commons

6. Не скупіться в заповіті

Нобель обтяжувався тим, що може запам’ятатися тільки як торговець вибухівкою. Попри те, що в його науковому доробку набагато більше мирних винаходів і раціоналізації. Після того, як 1888 року помер його брат Людвіг, газети переплутали Нобелів і опублікували некрологи Альфреда.

Винахіднику сильно не сподобалося те, в якому тоні про його «смерть» написала преса, тому він вирішив діяти. Кілька разів переписував заповіт, прикидаючи, який зі способів вкладення коштів може бути найкориснішим. Планував пожертвувати гроші університетам. Але в підсумку викреслив із заповіту всіх родичів і друзів, всі університети та лабораторії. Фінальне формулювання звучала так:

«Все моє рухоме і нерухоме майно має бути перетворене моїми повіреними на ліквідні цінності, а зібраний у такий спосіб капітал поміщений у надійний банк. Доходи від вкладів мають належати фонду, який буде щорічно розподіляти їх у вигляді премій тим, хто протягом попереднього року приніс найбільшу користь людству. […]

Зазначені відсотки необхідно розділити на п’ять рівних частин, які призначаються: одна частина — тому, хто зробить найважливіше відкриття чи винахід у галузі фізики; інша — тому, хто зробить найважливіше відкриття або вдосконалення в галузі хімії; третя — тому, хто зробить найбільш важливе відкриття в області фізіології чи медицини; четверта — тому, хто створить найбільш видатний літературний твір ідеалістичного спрямування; п’ята — тому, хто вніс найбільший внесок у згуртування націй, знищення рабства або зниження чисельності армій і сприяння проведенню мирних конгресів…

Моє особливе бажання полягає в тому, щоб при присудженні премій не бралася до уваги національність кандидатів…»

Читайте далі про винаходи Першої світової, якими ми досі користуємося в побуті.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter