Середньовічна суперзброя: вчені розкрили вражаючий ефект довгого лука
Англійський довгий лук був грізною зброєю, здатною ефективно вражати навіть захищених обладунком воїнів. Нещодавні знахідки археологів свідчать, що середньовічні стріли були дещо подібні до сучасних куль — оберталися довкола своєї осі, а при потраплянні в ціль вихідний отвір робили більшим за вхідний.
Характерні особливості дії англійського довгого лука вдалося встановити науковцям з Ексетерського університету завдяки вивченню середньовічних останків. Результати роботи з’явилися в журналі The Antiquaries Journal у травні 2020 року.
Вчені досліджували кістки з середньовічного поховання на території колишнього домініканського монастиря в Ексетері. Розкопки в центрі англійського міста проводилися в 1997–2007 роках перед побудовою на цьому місці торгового центру. Колись там було кладовище, де ховали ченців і багатих місцевих жителів. Деякі з тих людей, які загинули в бою, були поховані в інших місцях і лише згодом потрапили до священної монастириської землі.
Всього було проаналізовано 22 фрагменти кісток різного віку — від 13 до 17 століття. Всі вони мали сліди травматичних пошкоджень, найімовірніше, завданих стрілами. Серед кісток був один майже повний череп — пробитий наскрізь. За допомогою радіовуглецевого аналізу його датували 1405–1447 роками. Малий вхідний отвір на черепі знаходиться над правим оком, а ззаду голови — велике вихідне поранення. Під час ураження черепу цієї людини стріла, ймовірно, оберталася довкола власної осі за годинниковою стрілкою, як це роблять сучасні кулі.
Спіралевидне оперення деяких сучасних стріл забезпечує обертання снаряду довкола своєї осі. Це покращує точність. Однак у давні часи стріли частіше мали пряме оперення, яке не давало ефекту обертання, проте додавало швидкості. Тепер вчені знають, що як мінімум у пізньосередньовічні часи стріли великих луків також оберталися довкола своєї осі.
На знайденій великогомілковій кістці людини, що жила у період 13–14 століття, вчені також зафіксували травму від стріли, ймовірно випущеної з довгого лука. Вхідний отвір знаходиться там, де колись мала бути верхня частина литки. Перед тим як пробити наскрізь цю міцну кістку, стріла мала пройти крізь товстий шар м’язів.
Враховуючи характер травм, стріли мали бронебійні голкоподібні вістря. Це були суто бойові наконечники, що свідчить про смерть на полі бою.
«Ці результати мають серйозне значення для нашого розуміння сили середньовічного довгого лука і для покращення методів розпізнавання пошкоджень від стріли в археологічних знахідках. Також тепер ми більше знаємо про специфіку поховання загиблих у боях», — відзначає головний автор дослідження археолог Олівер Крейтон.
Отримані дані допомагають краще зрозуміти, чому армії Англійського королівства були настільки ефективними в Середні віки. Саме загони лучників допомогли англійцям виграти битви під Кресі (1346) і під Азенкуром (1415), де проти них виступала велика кількість важкоозброєних і гарно захищених французьких вершників.
Довжина типового англійського лука була 1,8 м, стріли — 60–80 см. Найкращі луки робили з тиса, тятиви — з шовку. Випущена вмілою рукою стріла летіла на відстань понад 300 м.
Для ефективного володіння луком необхідно було вправлятися роками. Саме тому рання ручна вогнепальна зброя досить швидко витіснила луки — для її результативного використання не треба було витрачати багато часу на тренування.
Далі читайте, як витягнути стрілу з обличчя, якщо ти хірург 15 століття.
Автор: Олексій Петюх, історик, науковий журналіст
На обкладинці: Лучники багато зробили для англійської перемоги в битві при Кресі — найманці-арбалетники французів не врятували. Джерело: Ілюстрація з манускрипту Жана Фруассара, 15 століття / Wikimedia Commons