Допит без диби та пляшки: методика обер-єфрейтора Шарффа

Радянські полонені під час Другої світової війни не могли розраховувати на цивілізоване ставлення з боку нацистів. До військовиків з інших країн ставилися трохи краще: не катували до смерті та годували.

Від побоїв та залякувань Женевська конвенція нікого в полоні не рятувала, але найуспішніший німецький допитувач працював навіть без підвищення голосу. Обер-єфрейтор Ганс Шарфф розколов 90 % підопічних, стаючи для ворогів другом.

До війни Шарфф працював менеджером з продажу автомобілів у Південній Африці, жив у шлюбі з англійкою, виховував трьох дітей. 1939 року вони приїхали в Німеччину до родичів, але повернутися до Йоганнесбурга через початок війни не змогли. Чоловік отримав повістку до вермахту. Після двомісячної підготовки його мали відправити на Східний фронт, але врятували зв’язки. Він був направлений в розвідку, де вивчав методики допиту.

1943 року фахівець починає працювати з американськими льотчиками в таборі Dulag Luft (Durchgangslager der Luftwaffe) під Франкфуртом.

За Женевською конвенцією полонені зобов’язувалися повідомляти лише своє ім’я, звання та особистий номер. Аби дізнатися більше, Шарфф спочатку застосовував звичайний метод. Німець повідомляв, що без додаткових свідчень пілота перекваліфікують у шпигуна, він втратить статус військовополоненого та опиниться у гестапо — без їжі, ліків, культурних англомовних слідчих.

Невдовзі допитувачу стає зрозуміло, що м’якше дружнє ставлення допомагає одержати більше інформації, аніж залякування, крик і ляпаси. Відтоді він уникає носіння уніформи, надаючи перевагу джентльменському костюму. Це створювало у полонених враження, ніби з ними спілкується дипломат або офіцер високого рангу. Щойно схоплені пілоти очікували найгіршого, а Шарфф вітав їх посмішкою. В товариській атмосфері нова методика давала найкращий ефект.

• Ганс Шарфф переконував полонених, що захищає їхнє життя та інтереси;
• Під час навмисно створених конфліктів з адміністрацією табору слідчий виступав на боці ув’язнених і завойовував їхню довіру;
• Особисті речі ув’язнених уважно вивчалися, аби створити враження, ніби нацисти знають все про кожного;
• Льотчиків брали на прогулянки до лісу, взявши в них чесне офіцерське слово, що вони не втечуть.

Одного ранку Шарфф прийшов до полоненого пілота, пригостив печивом «від дружини» та запросив до саду. В дружній бесіді німець бовкнув, що знає про дефіцит певних хімічних компонентів в американців, адже деякі їхні трасувальні кулі лишали в небі білий, а не червоний слід. Полонений виправив слідчого: жодних проблем немає, а кулі з білим слідом вставляли наприкінці стрічки, аби попередити стрільця про закінчення боєприпасів. Це була важлива інформація.

Відомий американський ас Губерт Земке розповів йому про нову групу винищувачів, Дуейн Бізон — про місію на Ла-Манші. Шарфф також допитував лейтенанта ВПС Мартіна Джеймса Монті, який здався добровільно та лишився служити Райху.

Після закінчення війни Шарффа не судили, а запросили до США. Він дав свідчення щодо справи Монті, зустрічався зі знайомими льотчиками та високопосадовцями ВПС, прочитав кілька лекцій — навіть у Пентагоні. Його методики роботи із полоненими були описані в підручниках для американських спецслужб.

Шарффу сподобалося в США й згодом він перевіз туди родину. Після еміграції допитувач повернувся до образотворчого мистецтва, яким захоплювався у молодості. Виготовлені ним мозаїки прикрашають замок Попелюшки в парку розваг Disney World.

Читайте далі правила полону Джона Маккейна.

Автор: Віталій Бондаренко. Фото: Centre for Research and Evidence on Security Threats / CC BY-NC-SA 4.0