5625

«Як живеться люду в Радянській Росії»: непочута історія журналіста, який писав про Голодомор

Відомий британський репортер Ґарет Джонс 1933 року спробував розповісти світу про Голодомор в Україні — сучасники йому не повірили. Але він був не єдиним, хто намагався говорити правду про трагедію в УСРР. Один журналіст зі США зміг потрапити до голодної України 1932 року й написати про це книгу. Його звали Мендель Ошерович.

Ошерович народився 1889 року на Поділлі в єврейській родині. У 20 років переїхав до Америки, і в Нью-Йорку почав працювати журналістом.

1932 року — ще до початку найстрашнішої фази штучного голоду в Україні — його як кореспондента єврейської щоденної газети The Jewish Daily Forward  командирують до СРСР. Крім мови їдиш він добре володів українською та російською, розумів місцевий менталітет, а головне — знав, як жили люди в Україні раніше.

Американському репортерові з України пощастило побачити реалії без прикрас — йому дозволили відвідати рідне містечко Тростянець на Вінниччині, де жили мати та брати.

По поверненні до США Ошерович 1933 року публікує книгу «Як живеться люду в Радянській Росії», де, зокрема, розповідає про страшний голод в Україні. Але широкого розголосу не було. Можливо, через те, що книжка вийшла на їдиш.

Мендель Ошерович. Джерело: Geshikhṭes fun mayn lebn / National Yiddish Book Center

Страшні факти 1932-го

Мендель Ошерович згадує, як після його приїзду до батьківського дому, туди почали приходити чимало колишніх знайомих. Але впізнати їх було непросто: «Кожен волів, щоб я спеціально поговорив з їхніми друзями й ріднею в Америці, та пропильнував, щоб вони допомогли».

«Нарозповідали про людей, що тихо позгасали з голоду, подалі від людських очей. І нарозповідали також про випадки, коли люди просто зігнили в бруді й в нечистотах, знемагаючи від хвороб, які ніхто не лікував», — описує ситуацію Ошерович.

Журналіст відзначає, що на місцевому ярмарку селяни практично нічого не продавали, крім харчів: черствий хліб, сушені грушки, редька, цибуля, часник. Але й на цей убогий асортимент ціна була настільки високою, що купівлю могли собі дозволити лиш одиниці:

«Все це страшенно дороге, все на вагу золота, і коли жінка може собі дозволити купити птицю за 10–12 рублів, вона боязко озирається довкола, щоби птицю в неї не вихопили по дорозі».

Напади через їжу траплялися нерідко. Люди розповідали Менделеві про жахливі випадки: «Та й та від нужди так здичавіла, що коли вона бачить, як хтось купує хліб, то підбігає, вириває його і тікає геть… У того і того немає скоринки хліба в домі, він послав жінку до Гайсина, і вона жебракує по хатах, випрошуючи кавалок хліба».

Повідомляє журналіст і про вимушене пияцтво серед людей. Горілка тоді була набагато дешевшою і доступнішою за хліб — її виготовляли в три зміни на місцевому цукровому заводі: «Євреї купують горілку, напиваються та засинають на день, а часом і на два, та забувають, що вони голодні… Коли згодом я уздрів такі ж сумні явища і в інших відвіданих мною містечках, я вже знав їх причину».

Померлий від голоду чоловік на вулиці у Харкові, 1932 рік. Фото: Репродукція з Famine-Genocide in Ukraine, 1932-1933: Western Archives, Testimonies and New Research / Edited by Wsevolod W. Isajiw. - Toronto: Ukrainian Canadian Research and Documentation Centre, Toronto, 2003. Фото з Колекції Кардинала Теодора Інніцира, (Архів Віденської Дієцезії) / Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного

Буденність голодної смерті

Ошерович згадує, що біля одного базару сидів український лірник і співав. Але старець змінив слова відомої пісні «Святий Лазарю» — замість грошей він просив їжі:

Господи мій милосердний,
З високого неба,
Дай же мені бубличка,
Бо це дуже треба.

Автор пояснює, що раніше цю пісню співали інакше: «Лірник, що міг весь день сидіти на лантуху соломи посеред ярмарку, просив співаючи у перехожих, аби не давали йому бублика, бо бублик круглий, і може покотитися геть, і не давали йому борошна, бо борошно в торбині, і може розсипатися; краще хай-но дадуть йому грошей, бо за гроші він зможе купити, що треба… Тепер, одначе, він більш не просить грошей».

Вже 1932 року розповіді про померлих від голоду були цілком буденними — трупи знаходили просто біля доріг, відзначає Ошерович.

«— Ти ще, певне, пам’ятаєш… Володю Цибатого? Його батько був писарем при містечковому старості.
— Аякже, я його пам’ятаю. Я б дуже хотів його побачити.
— Більше ти не зможеш його побачити, — відповіли мені, — сьогодні вранці його знайшли на вулиці мертвим. Помер з голоду. І про це мені розповідали так, неначе обговорювали цілком звичну річ, так наче смерть від голоду більше нікого не дивувала».

Проте головною метою перебування Ошеровича в СРСР була не Вінниччина. Кореспондент подорожував Радянським союзом за основним маршрутом Одеса — Москва — Тростянець — Тульчин — Харків — Ростов-на-Дону — Одеса. Агенти НКВС, які супроводжували журналіста в подорожі до інших міст, намагалися показати гостю добробут радянської держави. У книзі згадується, як в одному готелі на сніданок подавали тарілки з чорною ікрою, а до хліба цілі кавалки масла.

Що було далі

  • Крім свого шокуючого видання 1933 року про подорож до СРСР, Ошерович згодом ще напише книгу «Міста й містечка в історії євреїв в Україні» (Cities and Towns in the History of the Jews in the Ukraine).
  • Видатний американський журналіст Мендель Ошерович помре 1965 року. До кінця життя він працюватиме у The Jewish Daily Forward .
  • 2017 року мовознавиця Оксана Щерба переклала для одного з видавництв книжку про подорож Менделя Ошеровича українською мовою. Однак видання цієї історично важливої праці наразі затримується.

Автор: Михайло Чорнопиский

Далі читайте про Великий китайський голод.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter