7117

Плівка, барви і мотор. Коротка історія кольорового кінематографа

Дуже скоро після того, як 1895 року брати Огюст і Луї Люм’єр винайшли кінематограф, нове мистецтво завоювало шалену популярність. І одразу публіка захотіла бачити на екрані кольори. На допомогу прийшло ручне розфарбовування, невдовзі з’явилися й перші кольорові стрічки, але природних кольорів довелося почекати. WAS разом із LG допомагає зрозуміти історію розвитку кольорового кіно.

Лі-Тернер колор

1902 року, коли вперше на екран вийшла колоризована стрічка «Подорож на Місяць», з’явився і найбільш ранній приклад справжнього кольорового кіно. Цю технологію 1899 року винайшов британець Едвард Тернер.

У ній використовувався вже знайомий нам адитивний спосіб отримання кольорового зображення: камера мала обертовий диск з червоним, зеленим і синім світлофільтрами. Для зйомки брали чутливу до видимого спектра чорно-білу плівку, проєктор мав три кольорових фільтри. Кольори були розмитими, картинка тремтіла, тож практичного застосування технологія не мала. 30-річний винахідник помер 1903 року, не встигнувши виправити недоліки.

Найраніший кольоровий фільм, що зараз відомий. Фільм був знятий Едвардом Тренером в 1902 році

Кінемаколор

Найпершу технологію кольорового кінематографа, що мала комерційний успіх, винайшли 1906 року два режисери — англієць Джордж Альберт Сміт і американець Чарльз Урбан. Вона також спиралася на адитивний спосіб утворення кольорів, але використовувала лише два світлофільтри — червоний і зелений. Не надто реалістична передача кольору, але картинка була більш-менш чітка.

Кінемаколор активно використовували кіностудії Європи в 1908–1914 роках. Перша стрічка — «Візит до моря» 1910 року. Значний успіх мала повнометражна документалка 1912-го про коронацію Георга V і проголошення його імператором Індії «З нашим королем і королевою через Індію». За схожим принципом працювали системи призма і біоколор, але вони були більш досконалими й швидко витіснили кінемаколор.

«Візит до моря», реж. Джордж Альберт Смит, 1908 рік – перший успішний кольоровий кінофільм

Техніколор

Використання адитивних технологій вимагало занадто дорогих кінопроєкторів із кольоровими фільтрами, тому, за прикладом фотографії, кінематограф прийшов до субтрактивного способу отримання кольорів: колір створювався не на екрані, а прямо на фільмокопії. Так, у 1910-х з’явилася система біпак, де крізь камеру проходили дві негативні кіноплівки, складені емульсіями одна до одної: одна світлочутлива до червоного, інша — до синьо-зеленого. 1938 року саме за допомогою цього підходу зняли перший український кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок».

«Сорочинський ярмарок», реж. Микола Екк, кіностудія імені Олександра Довженка, 1938 рік — перший український кольоровий фільм

Цей двокольоровий прийом взяла на озброєння і вдосконалила система техніколор, винайдена американськими інженерами Гербертом Калмусом і Деніелом Комстоком. Саме вона вперше дозволила використовувати звичайні проєктори для показу кольорового кіно. «Жертви моря» 1922 року з американо-китайською зіркою Голлівуду Анною Мей Вонг став першим таким фільмом.

«Жертви моря», реж. Честер М. Франклін, Technicolor Motion Picture Corporation, 1922 рік

У 1930-х з’явився триколірний техніколор, який уможливив повноцінну передачу кольору. Вперше покращений техніколор використав 1932-го Волт Дісней у мультфільмі «Квіти і дерева». Найвідоміша стрічка — «Віднесені вітром» (1939) із Вів’єн Лі та Кларком Гейблом у головних ролях. Технологією користувалися до середини 1950-х років, хоча вона мала серйозного конкурента.

Сінеколор

Головним конкурентом техніколора протягом десятиліть був сінеколор, винайдений 1932 року англійцем Вільямом Креспінелом, який заснував у США компанію Cinecolor. Ця технологія базувалася на двоколірній системі біпак, але дозволяла використовувати звичайні камери. Вона була значно дешевше за техніколор, хоча фільми мали проблеми з відображенням зеленого й пурпурового кольорів.

За допомогою сінеколора знімала студія Paramount і небагаті кіностудії. Перша повнометражка — «Швеція, земля вікінгів» (1934), найвідоміша стрічка — «Зачарований ліс» (1945). На сінеколорі зробили купу мультфільмів — зокрема, багатосерійні «Веселі мелодії» та «Моряк Попай».

Багатошарові плівки

Триплівковий техніколор був дуже складним і дорогим: 1939 року таких кіноапаратів нараховувалося лише 14 у світі, один коштував у 5 разів дорожче за звичайні — $ 16 тисяч. Дешевший сінеколор мав вади у відображенні кольорів. Рішенням стала нова субтрактивна технологія — багатошарова кіноплівка, створена ще на початку 1930-х. Вона вдосконалювалася завдяки нацистам.

Значних успіхів досягла німецька технологія аґфаколор — дослідників підганяла НСДАП. Адольф Гітлер і Йозеф Геббельс любили кіно, влаштовували собі приватні перегляди й потребували найкращих технологій для пропаганди. 1941 року вийшла перша повнометражка на новій технології «Жінки все ж кращі дипломати». Після Другої світової матеріалами аґфаколора заволодів СРСР, який створив на їх основі технологію совколор. На ній в 1960-х зняли оскароносну «Війну і мир». А вже 1950 року Eastman Kodak представила нову багатошарову кіноплівку істманколор — вбивцю техніколора.

«Королівська подорож», National Film Board of Canada documentary film, 1951 рік

Першим повнометражним фільмом на істманколорі стала документальна «Королівська подорож» — стрічка про поїздку королеви Єлизавети II до Америки вийшла 1951 року, а вже 1955-го з техніколором було покінчено. Багатошаровою плівкою користуються і нині, хоча з 2000-х років її витісняє цифрове кіно.

Сучасне цифрове кіно створюють вже по-іншому. Постпродакшн часто займає більше часу, ніж зйомки самого матеріалу. Аби зробити спецефекти максимально реалістичними та яскравими для глядача, художники використовують потужні монітори, такі як LG UltraWide™ та LG UltraFine™.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter