Історія метро: ліфти та ескалатори

У спецпроєкті «Історія метро» WAS спільно з Mastercard і «Київським метрополітеном» розповідає сім історій про технологічні нововведення, які за півтора століття зробили метрополітен по всьому світу таким, яким ми його знаємо, від першої кільцевої гілки й до новітніх способів оплати проїзду.

На перших порах питання доставлення пасажирів на станції Лондонського метрополітену не стояло. Гілки будувалися траншейним методом і були зовсім неглибокими. З появою перших глибоких станцій з’явилася проблема.

Глибинні станції обладнали масивними ліфтами, які були безпосередньо пов’язані з квитковими касами. Касир перевіряв оплату і давав команду опускати пасажирів на станцію. На деяких станціях каси розміщувалися прямо в ліфтах.

Але ліфт під землю — це незручно і страшно. Нікому не хотілося б застрягти в тісній кімнатці з поганою вентиляцією. Тому компанії, які управляли гілками Лондонського метрополітену, звернули увагу на ескалатор.

Розробка ескалатора почалася ще в середині 19 століття — в США і Британії кілька інженерів мали патенти на подібні винаходи. Але вони вважалися ненадійними та їх ніхто не купував.

Ситуацію змінив американський інженер Джессі Рено, який 1892 року запатентував «похилий підіймач». Перший дослідний зразок такого підіймача розважав відвідувачів парку Коні-Айленд в Нью-Йорку. Рено, тим часом, виїхав до Лондона, щоб зацікавити своїм винаходом місцевих метробудівців. 1906 року його перший ескалатор з’явився на станції «Холлоуей-Роад», правда не для пасажирів, а для технічних потреб.

Проте, саму ідею оцінили. Різні гілки метро почали купувати аналогічні розробки інших інженерів. 1911-го на станції «Ерлз-Корт» між платформами ліній «Дистрикт» і «Пікаділлі» запрацював перший публічний ескалатор. Тоді він являв собою плоску спіральну стрічку. Звичні нам гребінчасті ескалатори з’явилися в Лондоні 1924 року.

Саме в Лондонському метрополітені з’явилося правило негласного етикету — стояти праворуч ескалатора, звільняючи ліву для тих, хто дуже поспішає. 1921 року записаний голос з динаміків вперше дав таку вказівку пасажирам. І, хоча пропускна здатність ескалаторів вище, якщо пасажири займають обидві сторони, звичку вже не викорінити.

Так метрополітен Лондона увійшов в нову епоху. Зараз він складається з 270 станцій — 11 ліній, загальною протяжністю 402 кілометри. Довші підземки тільки в Сеулі, Шанхаї та Пекіні. Щороку Лондонський метрополітен перевозить 1260 мільйонів чоловік. Управляє ним муніципальна корпорація Transport for London. До речі, саме в Лондоні вперше з’явилася жовта лінія, за яку не можна заступати та фраза mind the gap, що закликає пасажирів пам’ятати про це.

Лондонський метрополітен був першим, але у нього дуже швидко з’явився конкурент — електрична підземка Будапешта. Наступного тижня WAS спільно з Mastercard розповість, як з’явилося перше метро на континенті.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter