Поки нога не заніміє: історія лікування електричними скатами
Лікування ударами струму поширилося у першій половині 20 століття. Його досі іноді використовують при психічних розладах. Однак намагалися лікувати електрикою ще в стародавні часи — розповідаємо про роль електричних скатів в античній медицині.
Давні греки ще не розуміли, що в удару ската та блискавки більше спільного, ніж здається на перший погляд. Але в працях античних авторів зустрічаються згадки про здатність ската викликати оніміння у всіх, хто його торкається. Арістотель (384–322 роки до н. е.) в «Історії тварин» писав, що скати оглушують істот, на яких полюють. Його послідовник і «батько ботаніки» Теофраст (371–287 роки до н. е.) вже щось знав про електропровідність: він зазначав, що коли проштрикнути ската залізним тризубом, удар пройде через нього. В «Корпусі Гіппократа» — збірці медичних текстів, написаних Гіппократом та учнями, — електричних скатів називали «нарке» (в перекладі — оніміння). Смажених скатів радили їсти при астмі та для зняття набряків.
У римлян електричні скати також асоціювались із заціпенінням — латиною їх називали torpedo. Використовувати удари скатів у медичних цілях першим запропонував римський лікар Скрибоній Ларг (1–50 роки н. е.) — радив стояти на живих скатах для полегшення головного болю та лікування подагри. Очевидно, він почерпнув цю ідею із випадку з придворним чиновником Антеросом: той чудесним чином зцілився від подагри, випадково наступивши на чорного ската й отримавши електричний розряд. У своїй медичній збірці Compositiones medicamentorium Скрибоній пише:
«Для будь-якого виду подагри, коли починається біль, потрібно помістити живого чорного ската під ноги. Хворий має стояти на вологому березі, що омивається морем, і повинен так стояти, доки не оніміє вся стопа та нога до коліна. Це знімає біль чи запобігає його виникненню. Так зцілився Антерос».
Точно невідомо, скількох пацієнтів піддали таким процедурам, але праця Скрибонія була надзвичайно популярною в Римській імперії, а потім у середньовічній Європі. Знімати біль живими скатами радили й інші медики того часу. Втім, частіше вони все-таки використовували мертвих скатів — їх рекомендували їсти при низці захворювань, а з печінки та інших органів готували різноманітні ліки та мазі. Мертвими та живими скатами у Стародавньому Римі лікували цілу низку хвороб — від епілепсії до випадіння прямої кишки.
В середньовічній Європі силу скатів вважали магією, тому їхнє використання не віталось. Але рецепти лікування скатами перекочували від античних авторів до праць ісламських вчених. Наприклад, Авіценна в написаному близько 1025 року «Каноні лікарської науки» радив лікувати розрядами головні болі та меланхолію. У європейців інтерес до скатів знову прокинувся в епоху Відродження, і з часом їхнє вивчення допомогло у відкритті електричного струму.