Марципани — це космос: Цукровий Львів в спогадах Станіслава Лема

У Станіслава Лема в дитинстві було дві пристрасті: наукові досліди та солодощі. Тому Львів у його романі «Високий замок» нагадує цукровий космос, в якому замість зірок та планет — марципани, прецлі та халва. Разом з «Галичиною» досліджуємо галицьку кухню та вивчаємо її солодкий розділ за спогадами Лема.

Станіслав Лем, автор «Зоряних щоденників Йона Тихого» та «Киберіади», народився у Львові. У своєму автобіографічному романі «Високий замок» він не стільки реконструює події свого дитинства, скільки відтворює або заново вигадує світ, яким його бачив, коли був маленьким.
При цьому Лем зберігає топографічну точність, завдяки якій, читаючи «Високий замок», можна частково відтворити гастрономічну мапу Львова початку 20-го століття. Ось наприклад:

«Стрийський парк мав плутану топографію, а ще багатообіцяюче сусідство виставкового терену Східних Торгів. Узимку та влітку над ним панувала вежа Бачевського, чотирикутна, зусебіч викладена рядами повних кольорових пляшок. Мене страшенно цікавило, чи там справжній лікер, а чи тільки фарбована вода, але цього ніхто не знав».

Вежа Бачевського — виставковий павільйон у стилі ар-деко, який «Фабрика Бачевських» побудувала для міжнародної виставки. Компанія на той момент виробляла більше 100 видів алкоголю (хлібна горілка, старка, лікери) та вважалася однією з найбільших мануфактур Галичини.

Там же, на території Стрийського парку, трохи згодом маленький Станіслав Лем буде купувати прецлі (крендельки): пару менших за 5 грошів або більших — по 5 за штуку.

Інші арифметичні вправи герою доведеться виконувати при купівлі халви, «продукту першої необхідності» для допитливих хлопчиків.

«Кавурас продукував халву у двох різних упакуваннях — по 10 і по 20 грошів. Я зазвичай одержував від батьків 50 грошів на тиждень і завдяки цьому міг у понеділок хоч викачатися у тій халві. Але вже з середи ставало скрутно. Крім того, мене гризло важке питання з геометрії об’ємних тіл та алгебри: що вигідніше — купувати одну пачку по 20 грошів чи дві по 10? Підступний Кавурас ускладнював розв’язання проблеми, бо форма пачок не надавалася до порівняння. І я ніколи до останньої миті не знав, на що зважуся».

Узагалі, з солодким у маленького Лема було багато клопоту. Одного разу він переплутав з цукерками сургуч, іншого — ледве не зламав зуби, надкусивши декоративний твердий марципан. Їв стільки морозива, що шлунок перетворювався «у щось на кшталт ванільного льодовика». Цупив з батьківського столу кавові карамельки «гоп’єси» та пляцки і торти з маминого креденса, з’їдав зацукровані фрукти, що прикрашали відкладені для урочистостей десерти, намагався викрасти фруктові мармеладки та коробочку шоколадок Лярделлі. Врешті-решт недоїдені «гоп’єси» приліплював під кришку стола, «де з роками утворилися справжні геологічні поклади солодких окам’янілостей».
Хлопчик відчайдушно бешкетував, був надзвичайно розумним, обожнював солодке та щиро захоплювався, коли потрапляв до крамниць та цукерень, які здавалися йому фантастичними світами.

У тексті Лем згадує про крамницю Оренштайна, в якій купували фрукти та вишневий компот у бляшанці. Там «на вітрині завжди пишалися піраміди рум’яних яблук, помаранчі й банани з овальними наліпками, оздобленими написом Fyffes».
Fyffes — заснована в 1888 році компанія з продажу екзотичних фруктів. До речі, сині овальні наліпки, про які згадує Лем, компанія почала клеїти на свій товар у 1929-му, на той момент це було інноваційним рекламним рішенням.

Однак куди більше, ніж «Віденська кав’ярня» або крамниця Оренштайна, маленького Лема вражала цукерня Залевського. Цей заклад почав роботу на Академічній вулиці у 1903 році і одразу ж привернув увагу до себе: смачні солодощі, стильний інтер’єр та неймовірні вітрини, які викликали зачарування та подив. І хоча тістечка тут коштували аж по 25 копійок, до цієї цукерні приходили знову і знову.
Ось як її вітрини згадує Лем:

«Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювалися декорації, що були тлом для вражаючих скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі в мигдалевій масі та чоколяді. Цукрові Миколаї мчали на санях, із їхніх лантухів ринули лавини смаколиків. На глазурованих полумисках спочивали шинки й риби в галяреті, теж марципанові і з кремовою начинкою…
…Навіть скибки цитрини, що просвічували крізь галяретку, були витвором цукерничого різьбярства. Пам’ятаю стада рожевих свинок із чоколядовими оченятами, найрізноманітніші фрукти, гриби, вудженину, рослини, якісь печери й скелі. Складалося враження, що Залевський подужає відтворити в цукрі та чоколяді цілий Космос, оздобивши сонце лущеним мигдалем, а зірки — лискучою глазур’ю»

Авторка: Банько Марія

Звісно, галицька кухня — це не лише солодощі. Наприклад, у карпатському йогурті згідно зі старими гуцульськими рецептами були лише молоко та автентичні закваски. Зараз «Галичина» готує цей йогурт у сучасному виконанні — без цукру, штучних ароматизаторів і барвників. 98% сировини підприємство отримує з фермерських господарств, 40% молока — з Карпатського краю, а саме з Івано-Франківщини та Львівщини, решту — з інших західних областей.